ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2014 року справа № 919/123/14
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Грицай О.С. при секретарі Григор'євій К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство "Стандарт"
(вул. Горького, 9, офіс 4А-2, м. Севастополь, 99001)
(вул. Маяковського, буд. 11, кв. 8, м. Бахчисарай, 98400)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_2),
про стягнення 100 000, 00 грн,
за участю представників:
позивача - Гарбара А.В., виписка з ЄДРтаФОП за „207903 серії АВ від 21.10.2013;
відповідача - ОСОБА_3, довіреність, №2903 від 10.12.2011.
ВСТАНОВИВ:
У січні 2014 року обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельне товариство "Стандарт" звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач), просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн., посилаючись на порушення останнім умов договору від 01.08.2008 року про зворотну фінансову допомогу щодо повернення коштів.
Заперечуючи проти позову, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 просив у позові відмовити, зазначив, що між сторонами дійсно у 2008 році відбувалися господарські відносини, однак, позивачем не надано доказів використання останнім чужих грошових коштів. Крім того, відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Справа розглядалась у судових засіданнях 13.02.2014 року, 25.02.2014 року, 18.03.2014 року.
У судовому засіданні 18.03.2014 року представник відповідача заявив клопотання про опитування громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якості свідків. Представник позивача заперечував проти цього клопотання. У задоволенні цього клопотання було відмовлено з підстав невідповідності заяви статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Крім викладеного, судом встановлено, що на підтвердження своєї правової позиції позивачем було надано виписку з банку по особовому рахунку НОМЕР_1 за період з 01.04.2008 року по 31.05.2009 року Севастопольського філіалу АКБ Укрсоцбанк, з якої вбачається перерахування 18.09.2008 року ПП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн., підстава перерахування - зворотна фінансова допомога за договором 0108/08 від 01.08.2008 року. (а.с. 17-22).
У матеріалах справи наявна довідка начальника Севастопольського відділення ККМ ПАО «Укрсоцбанк», з якої вбачається, що на рахунку позивача НОМЕР_1 за період з 01.04.2008 року по 31.05.2009 року, на рахунку №26001945593341 у період з 01.06.2009 по 30.09.2010 року рух грошових коштів відсутній (а.с. 16).
З вимоги позивача від 24.07.2013 року №07/2-1 (а.с. 23) та пояснень представника у судових засіданнях вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача повернути грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн., які були надані останньому за договором про зворотню фінансову допомогу та не були повернуті останнім, однак, вищезазначений договір від 01.08.2008 року відсутній у матеріалах справи та не був наданий сторонами на вимогу суду, тому суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами.
На підтвердження своєї позиції позивачем були надані постанови Ленінського районного суду міста Севастополя від 22.02.2012 року та від 11.11.2013 року, відповідно до яких провадження з кримінальної справи по обвинувачуванню ОСОБА_4 у здійсненні злочину, передбаченого ст. 28, ч. 2-222, ч. 2 КК України припинено, ОСОБА_5 - звільнено від кримінальної відповідальності по ч. 2 ст. 28-2 ст. 222 КК України у зв'язку з закінчення строків давності (а.с. 54-61).
З наявних у матеріалах справи документах вбачається, що 08.09.2008 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №945/08-896. Того ж дня між вищенаведеними сторонами та обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельне товариство "Стандарт" був укладений договір поруки №945/08-896.П-2, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту №945/08-896 від 08.08.2008 року (а.с. 79).
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Гагарінського районного суду міста Севастополя від 26.11.2012 року у справі №2-1531/2011 у зв'язку з невиконанням сторонами вищенаведених договорів, було вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Технологій майбутнього», обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство "Стандарт" на користь приватного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту №945/08-896 від 08.09.2008 року у розмірі 1 198 047,83 грн. (а.с. 67-74).
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у позові з огляду на таке.
Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір про зворотну фінансову допомогу.
В матеріалах справи договір про надання зворотної фінансової допомоги від 01.08.2008 року відсутній, на вимоги суду сторонами наданий не був, тому дослідити його умови, а саме умови повернення грошових коштів, строк та порядок їх повернення, у суду не має можливості, у зв'язку з чим суд розглядає справу за наявними у ній доказами, наданими сторонами.
Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
В судовому засіданні відповідачем заявлено клопотання про застосування до поданої позивачем позовної заяви строку позовної давності передбаченого ст. 257 ЦК України.
Позивач у своїй позовній заяві посилається на п.2 ст.530 ГПК України відповідно до якого, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного судочинства. З огляду на зміст вказаної статті позивач вважає, що через 30 днів з моменту направлення вимоги відповідачу (27.08.2013) у відповідача виник обов'язок повернення грошових коштів і строк позовної давності почав свій відлік саме з цієї події. Тому, на його думку, строк позовної давності не пропущений.
Разом з тим, на думку суду, така позиція позивача суперечить змісту п.5 ст.261 Цивільного кодексу України, з огляду на таке.
Так відповідно до п.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.
Отже виходячи із змісту вказаних статей, можна зробити висновок, що законодавець визначив початок перебігу строку позовної давності з моменту виникнення у позивача права пред'явлення вимоги, а не з моменту фактичного пред'явлення самої вимоги у будь-який час.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з заявою про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності.
Такої ж позиції притримується і Вищий господарський суд України, зазначивши в інформаційному листі №01-8/211 від 07.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», що згідно з абзацом другим частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до пункту 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.
Під час розгляду справи судом встановлено, та підтверджено сторонами, що строк виконання зобов'язання за договором про зворотну фінансову допомогу від 01.08.2008 року встановлений не був, встановити його неможливо, оскільки копія вищенаведеного договору у матеріалах справи відсутня.
Приймаючи до уваги, що у позивача виникло право пред'явлення вимоги до відповідача одразу після отримання відповідачем грошових коштів, а саме з 18.09.2008 року (дата перерахування коштів на підставі банківської виписки), тому строк позовної давності почав свій перебіг саме з цієї дати, та збіг, відповідно до ст. 257 ЦК України - 18.09.2011 року. Позивач звернувся до суду з даним позовом лише 27.01.2014 року, про що свідчить штемпель на позовній заяві (а.с. 3).
Під час розгляду справи судом було здійснено перевірку членів обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство "Стандарт", досліджено статут останнього, оглянуті довідки позивача щодо реєстру членів станом на 17.01.2011 року та 17.01.2014 року. У судовому засіданні 18.03.2014 року представник позивача зазначив, що станом на 2007 рік членами кооперативу були ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, станом на травень 2007 року - ОСОБА_4 Як вбачається з довідок про членство у кооперативі, наданих представником позивача, члени кооперативу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які є членами кооперативу станом на 17.01.2011 року були також членами цього кооперативу станом на серпень 2008 року. ОСОБА_2 у судовому засіданні 18.03.2014 року зазначив, що у 2008 році він не був членом кооперативу, однак, як вбачається з виписки з банку, наданої останнім, станом на 06.10.2008 року він отримував грошові кошти від ОК «ЖБТ «Стандарт».
Посилання представника позивача на рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 07.06.2012 року у справі №2-359/11, Апеляційного суду міста Севастополя від 25.10.2012 року у справі №22ц-2790/1879/2012 судом не приймаються до уваги, як належний доказ у справі, оскільки останні стосуються правовідносин позивача з ОСОБА_5 та його обов'язком надати проектно-кошторисну документацію на будівництво будинку(а.с. 50-53).
Надана представником позивача копія протоколу загальних зборів №01/17 від 17.01.2011 року не може бути належним доказом у справі, оскільки суперечить статті 36 Господарського процесуального кодексу України, щодо належно засвідченої його копії або засвідченого витягу з нього.
Посилання позивача на постанови Ленінського районного суду міста Севастополя не приймаються судом, як належний доказ у справі, оскільки з останніх вбачається, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 припинено та звільненно від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 Також, у вищенаведених постановах зазначено, що ОСОБА_1, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_2 укладали у банківських установах кредитні договори, однак їм не було відомо про злочинні наміри ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Крім того, відповідно до ст. 38 ГПК України, забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Під час розгляд справи, судом було з'ясовано про порушене право позивача щодо отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн., доказів на підтвердження правомірності отримання відповідачем зазначених коштів надано не було, однак, враховуючі сплив строку позовної давності, наявної заяви відповідача у справі про сплив такого строку та за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску строку звернення з позовом, суд вважає, що у позові слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору судом залишені за позивачем.
На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
в и р і ш и в :
1.У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено - 19 березня 2014 року
Суддя О.С. Грицай
919/123/14/4617/14