СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
19 грудня 2006 року |
Справа № 2-24/14013-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Голика В.С.,
Дугаренко О.В.,
секретар судового засідання Фоменко В.М.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2., довіреність НОМЕР_1,
відповідача: Косиненко В.О., довіреність № 5267/9/10-0 від 02.10.06,
Фунтіков Д..Г., довіреність № 3748/9/10.0 від 11.07.05,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 24 жовтня 2006 року по справі № 2-24/14013-2006А
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16,Ялта,98600)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом (з уточненнями -а.с. 34) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість зі штрафними санкціями у загальній сумі 81.364,80грн.
Позов обґрунтований тим, що позивач не отримував виписаного відповідачем свідоцтва платника податку на додану вартість; у періоді, за якій донараховано податок, знаходився на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до податкового органу з заявою про видачу свідоцтва платника податку на додану вартість, але фактично цього свідоцтва не отримав і надав заяву про анулювання заяви, знаходився на спрощеній системі оподаткування, сплачував єдиний податок, але податковим органом донарахований податок на додану вартість і застосовані штрафні санкції за несплату цього податку.
Постановою місцевого господарського суду позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення. З державного бюджету України на користь позивача стягнуто державне мито у сумі 3,40грн.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач був на спрощеній системі оподаткування, не отримував свідоцтва платника податку на додану вартість, а тому не є платником такого податку.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати, у позові відмовити тому, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Строк для надання заперечення на апеляційну скаргу за згодою відповідача апеляційним господарським судом продовжений.
З заперечення слідує, що позивач не згодний з доводами апеляційної скарги тому, що був на спрощеній системі оподаткування, свідоцтво платника податку на додану вартість не отримував.
У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача зі скаргою не погодився з підстав, викладених у запереченнях на скаргу.
Апеляційний суд відповідно до статей 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України розглянув справу і встановив наступне.
31 липня 2006 року перший заступник керівника Державної податкової інспекції у місті Ялта Данилина И.П. на підставі акту перевірки НОМЕР_2 прийняв податкове повідомлення-рішення НОМЕР_3 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 53.225грн. і застосування штрафних санкцій -28.139,80грн., усього 81.364,80грн. (а.с. 10).
З вказаного акту планової, виїзної перевірки слідує, що підставою для донарахування податку за період квітень 2005 року -березень 2006 року у загальній сумі 53.225грн. сталося те, що за заявою позивача від 19 квітня 2005 року 28 квітня 2005 року було виписано свідоцтво платника податку на додану вартість, а тому з цього часу позивач набрав статус платника податку на додану вартість і був зобов'язаний до оподаткування за загальною системою оподаткування, але цього не зробив, хоч мав базу оподаткування, з якою був повинен сплатити податок на додану вартість у сумі 53.225грн. та надати декларацію по цьому податку. Заява ОСОБА_1 від 29 квітня 2005 року про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість була складена не за встановленою законодавством формою і тому не задоволена, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано за заявою від 9 квітня 2006 року (а.с. 11-28).
З розрахунку застосованих до позивача штрафних санкцій вбачається, що за несплату податку застосовані штрафні санкції у сумі 26.269,80грн., за не подачу декларацій з податку на додану вартість 1.870грн., усього 28.139,80грн. (а.с. 138-139).
Дійсно, 19 квітня 2005 року позивач надав відповідачу заяву про перехід на загальну систему оподаткування (а.с. 47).
28 квітня 2005 року податковим органом виписане свідоцтво НОМЕР_4 про реєстрацію позивача платником податку на додану вартість (а.с. 44).
Але це свідоцтво позивачем не отримано, про що сторони не спорять і це підтверджується цим свідоцтвом (у ньому не має підпису платника про отримання свідоцтва) (а.с. 44).
29 квітня 2005 року позивач надав податковому органу заяву про визнання недійсним раніше наданої заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість та вказує на те, що свідоцтво не отримано (а.с. 30-31, 46).
Ця заява податковим органом не була задоволена (а.с. 45, 53-62).
Повторно позивач надав відповідачу заяву про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість 9 березня 2006 року (а.с. 29 чи 140).
Зі свідоцтв про сплату єдиного податку, довідок та звітів позивача вбачається, що 20 грудня 2004 року і 1 січня 2006 року позивач отримав свідоцтва платника єдиного податку на 2005 рік і 2006 рік та щоквартально, у тому числі після виписки 28 квітня 2005 року податковим органом свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість, надавав податкову звітність як платник єдиного податку. А саме, за II, III IV квартали 2005 року , II квартали 2006 року (а.с. 42, 66-73, 84-88).
Також з платіжних доручень слідує, що позивач фактично оплачував єдиний податок за цій спірний період : квітень 2005 року-березень 2006 року (а.с. 74-83, 89).
Стаття 2 Закону України „Про податок на додану вартість” №168\97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами на час подачі заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість і на час надання заяв про визнання недійсним цієї заяви і анулювання свідоцтва, далі Закон України №168\97-ВР) передбачає: 1) добровільну реєстрацію платником податку на додану вартість - за власним бажанням особи, та 2) обов'язкову реєстрацію - у випадках встановлених законом, у тому числі підпунктом 2.3.1 цього Закону, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.
При цьому, сума, визначена підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону, застосовується з метою зняття осіб з їх реєстрації як платників цього податку, починаючи з 1 січня 2006 року, про що вказано в пункті 13 "Перехідних положень" розділу 2 Закону N 2505-IV від 25 березня 2005 року.
На 19 квітня 2006 року не минуло 12 календарних місяців з 1 січня 2006 року, а також позивач не отримав 300.000грн. від здійсненних операцій, що підтверджують його звіти як платника єдиного податку.
А тому у позивача не було обов'язку зареєструватися платником податку на додану вартість. Така реєстрація могла бути лише за власним бажанням позивача.
Відповідно до пункту 9.5 того ж Закону податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом десяти днів від дня отримання реєстраційної заяви.
Пункт „в” пункту 9.8 Закону України №168\97-ВР передбачає, що реєстрація платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку. Анулювання реєстрації на підставі, визначеної у підпунктах "б"-"ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах "а"-"б" цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в"-"г" цього пункту. Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку приймається у строки, визначені цією статтею для податкової реєстрації. Платник податку зобов'язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво, якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою платника податку, - разом із наданням заяви про таке анулювання.
Як слідує з вказаних вище доказів, позивач у II, III IV кварталах 2005 року , II кварталах 2006 року був зареєстрований як платник податку, фактично сплачував цей податок та надавав податкову звітність, свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість не отримував, а тому податковий орган був зобов'язаний здійснити анулювання свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість за першою поданою позивачем заявою.
Апеляційний господарський суд вважає, що у податкового органу не було підстав для відмови у задоволенні заяви позивача від 28 квітня 2005 року про відміну реєстрації платником податку на додану вартість через недотримання форми заяви про анулювання свідоцтва.
Як вказано, пункт 9.8 Закону України передбачає необхідність надання платником податку заяви про анулювання свідоцтва. При цьому, цей Закон не встановлює форми такої заяви. Форму заяви про анулювання свідоцтва передбачає пункт 25.1 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України N79 від 1 березня 2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за N208/4429 (зі змінами на час подачі першої заяви і відмови у її задоволенні).
З пункту 25.1 вказаного Положення слідує, що податковий орган має право відмовити в виключенні з Реєстру платників податку на додану вартість якщо на це є підставі. Однак такої підстави, як надання заяви не за встановленою формою, ні це Положення, ні Закон України №168\97-ВР не передбачають.
Апеляційний господарський суд також вважає неспроможними посилання податкового органу на те, що позивач разом з заявою про анулювання свідоцтва не надав цього свідоцтва тому, що позивач такого свідоцтва не отримував, воно було у податкового органу, а тому не було необхідності його повертати.
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, позивач у періоді, за який податковий орган донарахував податок на додану вартість і застосував штрафні санкції як за несплату цього податку, так і за не подачу декларацій, знаходився на спрощеній системі оподаткування, сплачував єдиний податок, а тому не був зобов'язаний оподатковувати операції за загальною системою оподаткування та надавати податкові декларації з податку на додану вартість. Податковим органом акт ненормативного характеру (податкове повідомлення-рішення) прийнято з порушенням вказаних норм Закону України №168\97-ВР, що відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України є підставою для визнання такого акту нечинним. Судом першої інстанції постанова прийнята при правильному застосуванні норм матеріального права та при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, інших підстав для скасування судового рішення також не має.
Керуючись статтями 24, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2006 року у справі № 2-24/14013-2006А залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2006 року у справі № 2-24/14013-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді В.С. Голик
О.В. Дугаренко