ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. | № 20-5/046 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства “Камізо-ЛПК” на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року у справі № 20-5/046 за позовом гаражно-будівельного кооперативу “Вимпел-2” до приватного підприємства “Камізо-ЛПК” про стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2005 року гаражно-будівельний кооператив “Вимпел-2” звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом до приватного підприємства “Камізо-ЛПК” про стягнення 11366 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 3 від 2 січня 2003 року про спільну діяльність по експлуатації автозаправної станції, встановленої відповідачем на території позивача, в частині сплати внесків.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 26 січня 2006 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 9108,89 грн., з яких 8442 грн. –основний боргу, 666,89 грн. –збитки від інфляції, та судові витрати.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що попередніми судовими інстанціями порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позов та, залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін, попередні судові інстанції виходили з вимог Цивільного кодексу України та встановлених ними фактів наявності заборгованості відповідача перед позивачем, внаслідок неналежного виконання умов договору № 3 від 2 січня 2003 року про спільну діяльність в часині сплати внесків, в сумі 8442 грн., та відсутності доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем.
Разом з тим, у стягненні пені в сумі 2659,23 грн. попередніми судовими інстанціями відмовлено, оскільки, зважаючи на положення Цивільного кодексу України про те, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки –один рік, право вимоги стягнення суми пені виникло у позивача 1 листопада 2003 року, а позов про це пред’явлено лише 15 грудня 2005 року.
Судами зазначено, що оскільки за своєю правовою природою індекс інфляції є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні 3 % річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв’язку з цим відносити до санкцій, –вимога позивача про стягнення 666,89 грн. збитків від інфляції, згідно наданого ним відповідного розрахунку, є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Вказані висновки місцевого та апеляційного господарських судів є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємства “Камізо-ЛПК” залишити без задоволення, а рішення господарського суду господарського суду м. Севастополя від 26 січня 2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року у справі № 20-5/046 –без змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.