ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

05 липня 2006 р.

№ 3/27

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ

на рішення

від 20.03.2006

у справі господарського суду

№ 3/27 Луганської області

за  позовом

Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ

до	Державного підприємства “Луганськвугілля”, м. Луганськ

про	стягнення 409 843,69 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –                  Забава С.В.

від відповідача –             не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.03.2006 задоволено частково позов  Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до Державного підприємства “Луганськвугілля” про стягнення 409 843,69 грн. в т.ч. 260 101,10 грн. боргу, 47 869,66 грн. пені, 29 255,82 грн. –3% річних, втрат від інфляції 54 410,03 грн. 7% штрафу –18 207,08 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача  заборгованість у сумі  260 101, 10 грн., 3% річних –29 255,82 грн., втрати від інфляції                                 52 836,20 грн., 3 421,93 грн. витрат на державне мито, 98, 52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що заборгованість у сумі                        260 101,10 грн. та факт її несвоєчасної сплати підтверджується належними доказами та визнана відповідачем.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення пені за період з 06.01.2005 по 06.01.2006 та штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості, оскільки до вимог про стягнення неустойки (штрафу пені) ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність в один рік. Строк позовної давності щодо стягнення пені та штрафу в даному випадку сплинув 10.05.2005.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  договором або законом.

Оскаржуючи  рішення господарського суду скаржник просить його скасувати в частині відмови в задоволенні пені і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги  про стягненні пені в розмірі 47 869,66 грн. посилаючись на те, що при винесенні рішення господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме            ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема скаржник зазначає, що відповідно до п. 7.5 Договору штраф та пеня нараховується постачальником протягом одного року, що передує моменту звернення з позовом, тому розрахунок позивачем пені за несвоєчасне виконання зобов'язання правомірно здійснено за рік.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (Постачальник)  та Державним відкритим акціонерним товариством шахта “Лутугинська” Державної холдінгової компанії “Луганськвугілля” (правонаступник  Державне підприємство “Луганськвугілля”) (Покупець) 31.12.2003 р. укладено договір № 06/03-3470 ТЕ –20 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю в 2004 році природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідачу в січні – квітні 2004 року поставлено природний газ в обсязі 1867,229 тис. куб. м на загальну суму 392 118,10 грн., що підтверджується двохсторонніми актами приймання-передачі.

Пунктом 6.1 договору та протоколом розбіжностей договору від 15.01.2004 р. та від 22.06.2004 р. передбачено, що оплата за поставлений газ здійснюється відповідачем грошовими коштами шляхом поточного перерахування на рахунок позивача протягом місяця поставки 100% вартості фактично спожитих та протранспортованих обсягів газу.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за звітним місяцем.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Господарським судом Луганської області встановлено, що позивач –Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України”  свої договірні зобов’язання виконав належним чином, але відповідач –Державне підприємство “Луганськвугілля” розрахувався за природний газ  не в повному обсязі.

Заборгованість за договором на постачання природного газу складає 260 101,10 грн.

Крім того, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не в повному обсязі розрахувався за поставлений природний газ, а тому стягненню підлягає основний борг, втрати від інфляції та 3% річних у розмірах, який встановив господарський суд.

Звертаючись до суду з позовом Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” просила, зокрема стягнути з відповідача пеню за період з 06.01.2005 по 06.01.2006 р.

Відповідно до п. 7.2 договору в разі не оплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ  у строки, зазначені у п. 6.1 даного договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Господарський суд Луганської області відмовив позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення пені у зв'язку із сплином строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду, оскільки  відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що остання поставка природного газу за заявлений в позові період здійснена 30.04.2004 р. (акт приймання-передачі). В даному випадку позивач довідався про порушення свого права 10.05.2004 р., відповідно до умов договору. Строк позовної давності щодо стягнення , зокрема пені сплинув 10.05.2005 р. З позовною заявою до суду позивач звернувся 13.01.2006 р., тобто із сплином строку позовної давності.

Посилання скаржника на те, що відповідно до п. 7.5 Договору штраф та пеня нараховується постачальником протягом одного року, що передує моменту звернення з позовом, тому розрахунок позивачем пені за несвоєчасне виконання зобов'язання правомірно здійснено за рік до уваги не приймається, оскільки “позовна давність” це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а  п. 7.5 Договору передбачено нарахування пені та штрафу.

Господарський суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом першої інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом  наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на  вимоги ч. 2 ст. 1115 та ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану господарським судом Луганської області обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Луганської області від 20.03.2006 у справі № 3/27  залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                 Л.Невдашенко

Судді:                                                                                        М.Михайлюк

                                                                                                   Н.Дунаєвська