ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2014 року м. Сімферополь Справа №801/1404/14
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за участю секретаря судового засідання Сидельової М.В., позивачів- ОСОБА_2, ОСОБА_1, представника позивчів- ОСОБА_5, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1
до Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим
про визнання відмови протиправною та спонукання до виконання певних дій,
Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшла позовна заява ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим про:
-визнання протиправною відмови Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим викладену у листах №5709/01-35 від 15.11.2013 та №5710/01-35 від 15.11.2013 щодо реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1;
-зобов'язати Сімферопольський районний відділ Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим зареєструвати ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачі та представник позивачів у судовому засіданні, яке відбулось 13.03.2014, наполягали на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином. 14.03.2014 на адресу суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Оцінюючи правомірність дій відповідачів, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
20.07.2010 згідно рішення Молодіжненської селищної ради 19 сессії 5 скликання від 30.05.2008 ОСОБА_2 видано Управлінням Держкомзему у Сімферопольському районі АР Крим державний акт серії ЯЛ №457426.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.07.2013 ОСОБА_2 є власником 0,0755 га, розташованої в АДРЕСА_1.
Підставою виникнення права власності у ОСОБА_2 є свідоцтво про право власності, індексний номер 6254508, серія та номер САЕ№866791, виданий 16.07.2013 Державним реєстратором Реєстраційної служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим ОСОБА_3
Об'єктом нерухомого майна є садовий будинок з господарською будівлею за адресою: АДРЕСА_1.
Листами Сектору зі справ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим від 15.11.2012 №5709/01-35 та №5710/01-35 щодо реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_1 (сина) за адресою: АДРЕСА_1 було відмовлено з підстав, що побудований будинок є садовим, та не розташований в межах населеного пункту, у зв'язку з цим реєстрація місця проживання є неможливою, оскільки для проведення реєстрації необхідно переоформити цільове призначення земельної ділянки та оформити садовий будинок, як житловий.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Законом, яким відповідно до Конституції України регулюються відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначаються порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлюються випадки їх обмеження є Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі Закон) передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до статті 3 Закону реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Обов'язок зареєструватись за місцем проживання в органах реєстрації покладений частини 1 статті 6 Закону на громадянина України, а також іноземця чи особу без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.
Згідно статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
З матеріалів справи вбачається, до домоволодіння проведена міська вода, електроенергія, газопостачання.
Судом встановлено, що позивач має необхідні правовстановлюючі документи на вищевказаний садовий будинок та на земельну ділянку на якій він розташований.
Таким чином, суд зазначає, що садовий будинок позивача, розташований за вказаною вище адресою, відноситься до інших приміщень відповідно до визначення статті 379 ЦК України, отже, є житлом.
Проте матеріали справи свідчать про відмову відповідача проводити реєстрацію місця проживання позивача та її дітей у вказаному домоволодінні, у зв'язку з тим, що дачний будинок не визнано житловим.
Суд не погоджується з посиланнями відповідача, що даний будинок не визнано житлом, оскільки він є житловим будинком, що не придатний для постійного в ньому проживання.
Статтею 14 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.
Суд враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачами покладених на них Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов'язків призводить до порушення прав ОСОБА_2 та її сім'ї. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.
Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
Одним з проявив верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.
Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).
Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.
Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.
Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.
Отже, відмовляючи у проведенні реєстрації за обраним позивачами місця проживання, відповідач фактично обмежує реалізацію зазначених прав та інтересів позивача, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову у реєстрації місця проживання підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання протиправною відмову Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим викладену у листах №5709/01-35 від 15.11.2013 та №5710/01-35 від 15.11.2013 щодо реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати Сімферопольський районний відділ Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим зареєструвати ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Під час судового засідання, яке відбулось 13.03.2014 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 18.03.2014.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною відмову Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим, викладену у листах №5709/01-35 від 15.11.2013 та №5710/01-35 від 15.11.2013 щодо реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1
3.Зобов'язати Сімферопольський районний відділ Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим зареєструвати ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
4.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 73,08 грн.
5.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 73,08 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.С. Ольшанська