Справа № 22-2045/2008 Головуючий у 1-й інстанції: Колесник С.І.
Категорія: 34 Доповідач: Белінська І.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2008 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М.(головуючої),
Гайсюка О.В.,
Чорнобривець О.С.,
при секретарі - Шевченко Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.кіровограді справу за апеляційною скаргою Куцевола Олега Володимировича на рішення Петрівського районного суду від 27 серпня 2008 року в цивільній справі за його позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих внаслідок безпідставно придбаного майна.
Зазначав, що відповідач незаконно розпорядився належними йому на праві власності будівельними матеріалами, які за усною домовленістю він (позивач) передав йому на збереження, залишивши їх на території та поза межами домоволодіння, яке належить відповідачу. За привласнення та розтрату чужого майна, яке перебувало у віданні особи, що вчинила розтрату, ОСОБА_1був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.1ст.191 КК України та звільнений від покарання відповідно до ЗУ “Про амністію”, проте завдані збитки в сумі 19740 гривень йому не відшкодував.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги і, посилаючись на те, що частина належних йому будівельних матеріалів на загальну суму 5916 гривень була повернута йому відповідачем у квітні 2008 року, а також на те, що на час розгляду справи вартість будівельних матеріалів збільшилась, просив стягнути на його користь 26 577грн. 60коп. у відшкодування збитків, завданих внаслідок безпідставно набутого відповідачем майна, а саме 1200 штук шлакоблоків та 24 штук фундаментних блоків.
Рішенням Петрівського районного суду від 27 серпня 2008 року позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 7 528 гривень 80коп. у відшкодування завданих збитків та 667 гривень - судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення місцевого суду через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та цивільно-процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та ухвалити нове рішення, яким задовільнити його позовні вимоги в повному обсязі та повністю відшкодувати судові витрати та витрати на правову допомогу.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3., дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовільняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем в повному обсязі обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення своїх вимог, і задовільнив позовні вимоги в частині, в якій такі вимоги були визнані відповідачем.
Такі висновки грунтуються на повному та всебічному з”ясуванню обставин, що мають значення для справи, належній оцінці доказів, правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню, зокрема, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також обставини з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони особою, встановлені у вироку у кримінальній справі, що набрав законної сили, для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій цієї особи.
Таким чином, наявність постанови суду про закриття провадження в кримінальній справі за п.4ст.6 КПК України та встановлені у ній обставини щодо пред”явленого ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1ст.191 КК України, не звільняють позивача від доказування обставин також і щодо наявності чи відсутності факту порушення відповідачем його майнових прав.
Судом встановлено, що у 2002 році відповідач фактично вселився у житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 у с.Йосипівці Петрівського району, де раніше проживав батько позивача, а 19.05.2004 року між ОСОБА_4 (сестрою позивача) та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу даного домоволодіння. Відповідач не заперечував, що на час його фактичного вселення, на території домоволодіння знаходилась деяка кількість будівельних матеріалів: шлакоблоків та фундаментних блоків, - які ОСОБА_2 повинен був забрати на протязі декількох місяців.
Встановлено також, що на час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу зазначеного домоволодіння, позивач належні йому будівельні матеріали з двору не забрав. Як видно з п.11 договору купівлі-продажу житлового будинку, продавець засвідчив, що він передає відчужуваний жилий будинок для безперешкодного користування покупцю. У 2005 році відповідач використав деяку кількість будівельних матеріалів на власний розсуд, розрахувавшись за надані йому послуги.
За таких обставин, враховуючи, що з 1.06.2004 року відповідач набув право власності на жилий будинок, за відсутності застережень у договорі щодо прав третіх осіб на майно, яке знаходиться на території садиби, а також відсутності будь-яких договірних зобов”язань між сторонами щодо безстрокового чи строкового збереження чи утримання відповідачем спірного майна, недоведеність обсягу такого майна заявленим вимогам, суд першої інстанції обгрунтовано задовільнив позов в межах, визнаних відповідачем.
Відповідно до ч.4ст.319, ст.322 ЦК власність зобов”язує, що передбачає зокрема обов”язок власника майна належним чином утримувати своє майно, приймати заходи до його збереження, не використовувати право власності на шкоду правам громадян. Позивач, проживаючи в іншому населеному пункті, практично покинув належні йому будівельні матеріали напризволяще, тривалий час не виявляв до них ніякого інтересу, не потурбувався про повернення належного йому майна, яке знаходилось на території садиби та біля неї, у своє володіння під час переходу права власності на жилий будинок до відповідача, що можна було розцінити як відмову позивача від права власності на спірне майно ( ст.347, 336 ЦК України).
Колегія суддів вважає безпідставними, такими, що не грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що між сторонами був укладений договір схову. Жодним із доказів факт передачі спірного майна позивачем під відповідальне зберігання відповідача не підтверджується, у тому числі і доказами, що містяться в матеріалах кримінальної справи №20-6091/2006. Сам по собі факт знаходження будівельних матеріалів, власником яких був позивач, у дворі та за двором домоволодіння ОСОБА_1, не свідчить про обов”язок відповідача зберігати це майно та повернути його позивачу в цілості (ст.413 ЦК 1963 року) або відшкодувати збитки.
Приймаючи до уваги наведене, а також те, що рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги не дають підстав і для зміни рішення в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Петрівського районного суду від 27 серпня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.
ГОЛОВУЮЧА: Белінська І.М.
СУДДІ: Гайсюк О.В.
Чорнобривець О.С.