Справа № 363/1063/13-ц Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.

Провадження № 22-ц/780/965/14 Доповідач у 2 інстанції Голуб

Категорія 44 18.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

12 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: відділ Держземагентсва у Вишгородському районі Київської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельну ділянку , -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що вона є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 після смерті її матері - ОСОБА_4.

04 лютого 1989 року матір позивача ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу стала власником 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. У зв'язку з придбанням даного будинку ОСОБА_4 було відведено 0,06 га землі біля будинку та 0,03 га надано в оренду.

28 серпня 1994 року Старопетрівською сільською радою Вишгородського району прийнято рішення № 46 про передачу ОСОБА_4 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,09 га та внесено в книгу реєстрації громадян про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність за №НОМЕР_1.

29 квітня 1998 року ОСОБА_4 померла і позивач отримала у спадок 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

25 вересня 2003 року Виконавчий комітет Старопетрівської сільської ради прийняв рішення про відміну рішення сільської ради від 28.08.1994 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_4 та передав вказану земельну ділянку позивачу у зв'язку з отриманням спадщини.

05 серпня 2004 року Старопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області прийняла рішення №164 про затвердження рішення №164 від 25.09.2003 року про передачу позивачу безкоштовно у власність земельної ділянки площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

30 вересня 2008 року Старопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області видала довідку, що за позивачкою по кадастрово-шнуровій книзі за № 927 закріплена земельна ділянка площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

10 червня 2009 року позивач підписала договір з ТОВ «Будексім 2007» по виконанню робіт по розробці технічної документації щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га , що знаходиться по АДРЕСА_2, однак виготовити технічну документацію не вдалося, оскільки частини земельної ділянки передана ОСОБА_2 та ним виготовлений державний акт на земельну ділянку площею 0,0450 га по вул.Заярській в с.Старі Петрівці.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_3 отримав земельну ділянку АДРЕСА_2 у дарунок від свого батька ОСОБА_6. Коли ОСОБА_3 після укладення договору переоформив державний акт на право власності на земельну ділянку на своє ім»я, то з»ясувалося, що він незаконно захопив 0,0002 га земельної ділянки позивача. Ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 межі земельної ділянки з позивачем не погоджували, таким чином позивач вважає, що її права щодо володіння та розпорядження земельною ділянкою порушені відповідачами.

В ході судового розгляду позивач збільшила позовні вимоги, в заяві в останній редакції від 20.11.2013 року просила:

визнати за нею право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 900 кв.м., яка знаходиться в межах довжинами 15,48 п.м.+28,25 п.м.+2,55 п.м.+19,58 п.м.+5,57 п.м.+11,65 п.м.+3,57 п.м.+10,50 п.м.+30,11 п.м.+10,03 п.м.+13,07 п.м.+3,93 п.м.+10,61 п.м.+28,88 п.м., окрім ділянки площею 561 кв.м. Надлишок площі відмежовується лінією довжиною 28,88 п.м., що утворюється шляхом з»єднання точок на відстані 10,61 п.м. на межі з ділянкою ОСОБА_7 та на відстані 15,48 п.м. на межі із землями запасу сільської ради;

визнати незаконним та скасувати рішення Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області №850-25.У.2 від 01.09.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки площею 0,450 га по вул. Заярська в с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області ОСОБА_2»;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0450 га по вул. Заярська в с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області виданого на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Старопетрівської сільської ради № 850-25.У.2 від 01.09.2010 року та скасувати його державну реєстрацію;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1652 га по АДРЕСА_2, виданого на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки від 21.10.2008 року №2-3062 та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 2013 року в задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема не погоджується із тим висновком суду, що мати позивача ОСОБА_4 не набула права користування земельною ділянкою площею 0,09 га, оскільки у неї не було акту встановлення меж земельної ділянки в натурі. Позивач наголошує на тому, що доказом набуття ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою площею 0,09 га є запис в земельно-шнуровій книзі. Вважає, що цей запис робився лише після встановлення меж земельної ділянки в натурі. Позивач зазначає, що неправильно встановлені судом обставини справи призвели до того, що в подальшому судом не правильно застосовані, або не застосовані норми статті 17,23 ЗК України від 18.02.1990 року, п. 7 Перехідних положень ЗК від 25.10.2001 року, ст.. 360-7 ЦПК України, не правильно застосовані норми Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».

Також позивач наголошує на тому, що на підставі наведених нормативно-правових актів її мати ОСОБА_4 мала право власності на земельну ділянку площею 0,09 га, оскільки для визнання такого права достатньо запису в земельно-шнуровій та погосподарській книгах.

Не погоджується позивач також із тим висновком суду, що оскільки рішення Старопетрівської сільської ради від 25.09.2003 року та 5.08.2004 року прийняті після набрання чинності Земельним кодексом України від 25.01.2001 року, то єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку є Державний акт на право власності на земельну ділянку, а рішення сільської ради є лише однією із підстав для отримання державного акту з дотриманням встановленої законодавством процедури, а тому ОСОБА_1 мала розробити проект відведення земельної ділянки. При цьому позивач звертає увагу судової колегії на формулювання рішення сільської ради в якому зазначено, що земельну ділянку ОСОБА_1 передано саме у зв»язку з прийняття нею спадщини після ОСОБА_4, що на думку позивача, є достатньою підставою для визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку і визнання недійсними державних актів відповідачів.

Не погоджується позивач також із висновком суду, що наданий нею висновок експерта є неналежним доказом, оскільки таким може бути визнаний лише доказ, який не визнається іншою стороною.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача ОСОБА_3, а також пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 лютого 1989 року мати позивачки ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_9 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

У зв'язку з придбанням даного будинку ОСОБА_4 було відведено 0,06 га землі біля будинку та 0,03 га надано в оренду.

28 серпня 1994 року Старопетрівською сільською радою Вишгородського району прийнято рішення № 46 про передачу безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,09 га ОСОБА_4 та внесено в книгу реєстрації громадян про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність за №НОМЕР_1.

29 квітня 1998 року померла ОСОБА_4 і позивач отримала у спадок 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

25 вересня 2003 року Виконавчий комітет Старопетрівської сільської ради прийняв рішення про відміну рішення сільської ради від 28.08.1994 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_4 та передав вказану земельну ділянку позивачу у зв'язку з отриманням спадщини.

05 серпня 2004 року Старопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області прийняла рішення №164 про затвердження рішення №164 від 25.09.2003 року про передачу позивачу безкоштовно у власність земельної ділянки площею 0,09 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Старопетрівської сільської ради від 28 серпня 1994 року, яким спірна земельна ділянка була передана у власність матері позивача ОСОБА_4 було скасоване самою радою, а тому і запис в земельно-шнуровій книзі про належність їй земельної ділянки є недійсним. Тому вказаний доказ судом не міг бути прийнятий до уваги. Разом із тим, оскільки рішення Старопетрівської сільської ради від 25.09.2003 року про передачу спірної земельної ділянки у власність позивачу було ухвалене вже після набрання чинності ЗК України 2001 року, суд прийшов до висновку, що за нормами цього Кодексу право власності на земельну ділянку має посвідчуватись лише державним актом.

Крім того, встановлюючи обставини справи щодо набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку і визначаючи спірні правовідносини, суд виходив з того, що недостатньо одного рішення ради та запису у земельно-шнуровій книзі про площу земельної ділянки, а має бути обов»язково дотримано законодавство щодо встановлення меж земельної ділянки. При цьому суд обґрунтував свій висновок із посиланням на норми матеріального права.

Судова колегія погоджується із таким висновком суду виходячи із наступного.

Заявляючи позов, позивач посилалась на те, що діями відповідачів порушуються її права власника земельної ділянки. При цьому позивач виходила з того, що спірна земельна ділянка належить їй на праві власності, оскільки вона її успадкувала від своєї матері ОСОБА_4

Таким чином, звернувшись до суду за захистом свого права власності на земельну ділянку в обраний нею спосіб, а саме шляхом визнання недійсними рішень сільської ради, Державних актів на земельні ділянки інших землевласників і визнання за нею права власності на конкретно визначену земельну ділянку із зазначенням її площі, довжини відрізків сторін, адреси позивач мала довести суду, що вона у встановлений законом спосіб отримала у власність спірну земельну ділянку, а діями відповідачів її право власності було не визнане або порушене.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Наведеними нормами визначено, що право власності на земельну ділянку набувається лише у визначений ЗК України спосіб.

Статтею 81 ЗК України визначені окремі підстави для визнання права власності на земельну ділянку такі як безоплатна передача із земель державної і комунальної власності, приватизація земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування та прийняття спадщини.

Відповідно до рішення Старопетрівської сільської ради № 164 від 05 серпня 2004 року було затверджено рішення виконкому № 169 від 25.09.2003 року про передачу безкоштовно у власність земельної ділянки площею 0,0900 га в АДРЕСА_1 гр.ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Саме вказане рішення породжує для ОСОБА_1 права та обов»язки щодо оформлення у власність земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

А тому будь які посилання позивача на те, що вона отримала вказану земельну ділянку у спадщину після смерті матері ОСОБА_4 є голослівними, оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, до складу спадщини входив лише житловий будинок АДРЕСА_1.

Той факт, що у рішенні виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради від 25.09.2003 року № 169 було зазначено про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 у зв»язку з отриманням спадщини, не має правового значення, оскільки підтвердженням права на спадщину може бути в силу ст. 560 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року в редакції від 27.12.1996 року, який діяв на момент смерті ОСОБА_4, лише свідоцтво про право на спадщину.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення Старопетрівської сільської ради від 28.08.1994 року про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, було скасовано цією ж радою 25.09.2003 р. за заявою ОСОБА_1 Правомірність скасування сільською радою свого ж рішення про передачу у власність земельної ділянки будь-ким не оспорювалось. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскільки рішення припинило свою юридичну дію, воно не тягне за собою правових наслідків у вигляді доведення спадкоємцями своїх прав на отримання у власність в порядку спадкування зазначеної у рішенні земельної ділянки.

Виходячи із наведеного, посилання позивача на те, що право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку підтверджується записом в книзі реєстрації громадян про безоплатну передачу земельних ділянок суперечить встановленим обставинам справи.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка не належала на праві власності ОСОБА_4

Таким чином, оскільки у ОСОБА_1 лише з 2004 року виникло право на оформлення у власність спірної земельної ділянки, вона мала діяти в порядку, встановленому ЗК України 2001 року.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України від 25.10.2001 року в редакції від 06.08.2003 року, яка діяла на момент прийняття рішення виконкому Старопетрівської сільської ради від 25.09.2003 року № 169, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 ЗК України від 25.10.2001 року в редакції від 06.08.2003 року визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував наведені норми ЗК України і прийшов до висновку, що з 2002 року, коли набув чинності Земельний кодекс України, єдиним документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку є державний акт про право власносності на земельну ділянку, а рішення сільської ради є тільки однією з підстав для отримання державного акту про право власності на земельну ділянку з дотриманням встановленої законодавством процедури.

На підставі рішення сільської ради ОСОБА_1 повинна була виконати дії для оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку в порядку, визначеному чинним законодавством.

Однак, ОСОБА_1 з 2003 року не здійснювала жодних дій в порядку, визначеному чинним законодавством щодо перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Враховуючи наведене, суд прийшов до правильного висновку про те, що позов про захист права власності позивача на земельну ділянку не підлягає до задоволення оскільки такого права у ОСОБА_1 не виникло, а тому воно не могло бути порушене відповідачами.

Судова колегія вважає, що посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України від 30 травня 2012 року по справі № 6-31 цс 13, відповідно до якої документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах є голослівним, оскільки суд першої інстанції обґрунтував свій висновок щодо того, що вказана правова позиція Верховного Суду України не може бути застосована у вирішенні даної справи. Ця позиція стосується лише спорів щодо визнання права власності на земельні ділянки осіб, які набули таке право в період дії Декрета КМ України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок». Правовідносини в даній справі врегульовані ЗК України 2001 року, а тому на них не розповсюджується дія вказаного вище Декрета КМ України.

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст..ст. 303, 307,308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді