АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/443/14Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 45 Матвієнко М. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Пальонний В. С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Пальонний В. С.

суддів Бабенко В. М. , Карпенко О. В.

при секретаріЯремич В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу заступника Дніпровського екологічного прокурора на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2013 року у справі за позовом Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним розпорядження Золотоніської районної державної адміністрації та недійсним державних актів на право власності на землю і повернення земельних ділянок до власності держави, -

в с т а н о в и л а :

В червні 2012 року Кременчуцький міжрайонний екологічний прокурор в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України звернувся до суду з позовами до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання незаконним розпорядження Золотоніської райдержадміністрації та недійсним державних актів на право власності на землю і повернення земельної ділянки до власності держави.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що розпорядженням Золотоніської райдержадміністрації від 24 жовтня 2008 року №547 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_8 площею 1,21 га, ОСОБА_7 площею 1,21 га та ОСОБА_6 площею 1,3609 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту, вказані земельні ділянки передані у власність зазначених відповідачів і на їх ім'я видано державні акти на право приватної власності на ці земельні ділянки.

Вважаючи, що це розпорядження прийнято з порушенням положень ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України та ст.ст. 60, 61, 83, 84 Земельного кодексу України, оскільки спірні земельні ділянки розташовані у прибережній захисній смузі Кременчуцького водосховища та відносяться до земель водного фонду, передача яких у власність громадянам заборонена, прокурор просив визнати його незаконним та скасувати, а також визнати недійсними видані відповідачам державні акти на право власності на земельні ділянки, а самі земельні ділянки повернути до державної власності в особі Золотоніської райдержадміністрації.

Ухвалою суду від 29 травня 2013 року позови прокурора до Золотоніської райдержадміністрації та ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 об'єднані в одне провадження.

Оскільки під час розгляду справи було встановлено, що відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 згідно договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2008 року продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_9, який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 3.7809 га, останній був залучений до участі у справі в якості співвідповідача, а прокурор доповнив позовні вимоги вимогою про визнання недійсним отриманого ним державного акту про право власності на землю та скасування його державної реєстрації, а також вимогою про зобов'язання ОСОБА_9 повернути спірну земельну ділянку до власності держави.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник Дніпровського екологічного прокурора, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України, які підтримали апеляційну скаргу, представника ОСОБА_6 та ОСОБА_9, який заперечував проти її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, суд виходив з того, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження Золотоніської райдержадміністрації про передачу спірних земельних ділянок у приватну власність не були визначені в передбаченому законом порядку розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою навколо водного об'єкту, біля якого розташовані спірні земельні ділянки, а тому згідно земельно-облікових даних ці земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення і були надані у приватну власність на законних підставах.

Судом встановлено, що розпорядженням Золотоніської райдержадміністрації від 24 жовтня 2008 року за № 547 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1, 3609 га у приватну власність ОСОБА_6, площею 1,21 га у приватну власність ОСОБА_8, площею 1,21 га у приватну власність ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, за угіддями - пасовища, в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району.

Проекти землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок у приватну власність пройшли державну експертизу, що підтверджено висновком від 18 листопада 2008 року № 604.

Відповідачам ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7, були видані державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки, зареєстровані в управлінні Держкомзему у Золотоніському районі Черкаської області 18 листопада 2008 року.

Згідно договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2008 року, посвідчених нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 продали належні їм спірні земельні ділянки ОСОБА_9, який на підставі цих договорів отримав державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 3, 7809 га.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Статтею 59 Земельного кодексу передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтею 60 Земельного кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Аналогічні положення містилися і у ст.88 Водного кодексу України, згідно якої з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Частинами 5-6 ст. 87 Водного кодексу України передбачено, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Згідно ст.88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищую три градуси, мінімальна ширина прибережної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з уст оновленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, яким визначено, що цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розмір і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Таким чином, відповідно до наведених вимог законодавства водоохоронна зона із прибережною захисною смугою, як об'єкт права, існує з моменту її визначення в порядку, передбаченому законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка це передбачає.

Статтею 87 Водного кодексу України контроль за створенням водоохоронних зон прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій покладено на місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети рад, органи охорони навколишнього природного середовища. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених організацій за рахунок різних джерел фінансування, узгоджуються з органами охорони навколишнього природного середовища, використання земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.

Межі земельних ділянок, на які розповсюджуються права будь-яких фізичних чи юридичних осіб або органів місцевого самоврядування, у тому числі зони спеціальних обмежень щодо використання земель, повинні бути визначені у відповідності у відповідності до існуючих вимог. За відсутності встановлення меж земельних ділянок спеціального обмеження (меж прибережних захисних смуг) порушення таких меж не може мати місця.

Відповідно до ч.7 ст. 87 Водного кодексу України саме виконавчі комітети місцевих рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили, що на момент прийняття Золотоніською райдержадміністрацією розпорядження про затвердження проектів землеустрою щодо передачі у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою навколо водойми, біля якої розташовані ці земельні ділянки, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Правильно зазначив суд і про безпідставність посилання прокурора на відсутність погодження проектів відведення спірних земельних ділянок з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища, оскільки в матеріалах справи (а.с. 189 т.3) наявний висновок цього управління про погодження проекту відведення спірних земельних ділянок, підписаний заступником його начальника, який ніким не спростований.

Оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження райдержадміністрації, то правомірно відмовив і в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними виданих відповідачам на підставі цього рішення державних актів про право власності на спірні земельні ділянки та про повернення цих земельних ділянок державі.

Крім цього, заявляючи вимогу про визнання недійсним отриманого ОСОБА_9 державного акту про право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації та покладення на ОСОБА_9 зобов'язання повернути спірну земельну ділянку державі в особі Золотоніської райдержадміністрації, прокурор посилався на нікчемність укладених ОСОБА_9 з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договорів купівлі-продажу земельних ділянок відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України та просив застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

В той же час частинами 1,3 ст. 216 ЦК передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Нормами Цивільного кодексу України передбачені заходи захисту права власності, зокрема, статтею 387 ЦК власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту, а тому вимоги прокурора про повернення спірних земельних ділянок шляхом застосування наслідків недійсності правочину не можуть бути задоволені.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору і ухвалив у справі законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2013 року у справі за позовом Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним розпорядження районної державної адміністрації та недійсними державних актів на право власності на землю і повернення земельних ділянок до власності держави залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :