ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2014 року справа № 919/69/14
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської
(вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040)
до Приватного підприємства "Вердикт"
(вул. Блюхера, 11 кв.22, м. Севастополь, 99014)
про стягнення 2994,16 грн,
за участю представників сторін:
позивача - Костіна К.Ю., довіреність № 9/11-287 від 13.01.2014;
відповідача - не з'явився;
СУТЬ СПОРУ:
Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська звернулася до господарського суду міста Севастополя із позовом до Приватного підприємства "Вердикт" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 390 від 20.11.2007 у розмірі 2994,16 грн, з яких: 2156,95 грн - основна заборгованість, 405,81 грн - пеня, 431,40 грн - податок на додану вартість.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 525, 526 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України обґрунтовані неналежним невиконанням відповідачем умов Договору №390 від 20.11.2007 щодо своєчасної оплати наданих послуг із розміщення автоматичного торгового обладнання для забезпечення гарячими напоями.
Ухвалою від 15.01.2014 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 15.01.2014, 05.02.2014 та 19.02.2014 не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (повернення поштових відправлень від 27.01.2014, 14.02.2014, 28.02.2014 з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання" (арк.с.24-27, 36-39, 44-47).
У абзаці третьому пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 (далі - Постанова Пленуму) передбачено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем знаходження Приватного підприємства "Вердикт" є вул. Блюхера, 11 кв.22, м. Севастополь, 99014 (арк. с. 34-35).
Копії ухвал були надіслані судом відповідачу за вищевказаною адресою. Таким чином про час та місце розгляду справи він був повідомлений належним чином та своєчасно.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи, що строк розгляду справи спливає, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
У зв'язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.
Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ:
20.11.2007 між Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (далі - Виконавець) та Приватним підприємством "Вердикт" (далі - Замовник) було укладено договір № 390 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку і на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги по розміщенню на площі 1 кв.м. в будівлі № 28 по генеральному плану військового містечка №147, розташованого за адресою: м.Севастополь, вул. Макроусова, 3, автоматичного торгового обладнання для забезпечення гарячими напоями (а.с. 18-19).
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що оплата за надані послуги відповідно до пункту 1.1 цього Договору складає 100 грн в місяць (без ПДВ) з урахуванням індексу інфляції.
Замовник здійснює оплату за надані послуги відповідно пункту 1.1 цього Договору протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку (пункт 2.2 Договору).
Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується з дати підписання даного Договору надати послуги, передбачені пунктом 1.1. цього Договору в строк 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 5.1 Договору у випадку недотримання умов цього Ддоговору сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства. У випадку порушення строків виконання зобов'язання, передбаченого п. 2.2. цього договору з Замовника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості послуг, за якими допущена прострочка виконання за кожний день прострочки, а за прострочку понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Згідно з пунктом 6.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 20.11.2008, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не попередить в письмовій формі про припинення його дії, він (Договір) вважається пролонгованим на аналогічний строк на тих самих умовах.
Позивач зазначає, що на підставі Договору Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською було надано відповідачеві послуги за період з квітня 2010 року по травень 2011 року на загальну суму 2156,95 грн, проте відповідач свої зобов'язання по своєчасної сплати отриманих послуг не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим до виконання.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої - третьої статті 6 вказаного Кодексу сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір надання послуг.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 903 цього ж Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір про надання послуг є двосторонньою угодою, оскільки виконавець та замовник наділені як правами так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.
Таким чином, до предмета доказування має входити, зокрема, встановлення обставин щодо фактичного надання позивачем послуг за Договором, аналіз документів, поданих на підтвердження надання цих послуг, невиконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати наданих позивачем послуг, у разі встановлення факту їх надання, умови проведення розрахунків.
За загальним правилом, факт надання послуг (їх об'єм) та їх вартість підтверджується складеними та підписаними сторонами договору актами приймання-передачі виконаних робіт, з яких повинно вбачатись об'єм наданих послуг виконавцем та сума, яку замовник зобов'язаний оплатити.
Частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем в якості доказів надання послуг за Договором у спірний період надано рахунки-акти виконаних робіт № 273 від 16.04.2010, № 368 від 20.05.2010, № 738 від 18.10.2010, № 817 від 30.11.2010, № 8 від 18.01.2011, № 861 від 10.12.2010, № 119 від 10.02.2011, № 74 від 09.02.2011, № 159 від 11.03.2011, № 254 від 12.04.20110, № 291 від 11.05.2011, № 574 від 25.08.2010, № 637 від 16.09.2010, № 418 від 14.06.2010, № 499 від 22.07.2010 (а.с. 49-54).
За приписами статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Такий самий перелік реквізитів містить також і пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.
Судом встановлено, що представлені позивачем рахунки-акти виконаних робіт вимогам, встановленим для первинного документа, який підтверджує здійснення господарської операції, не відповідають.
Так, рахунок-акт № 273 від 16.04.2010 та № 368 від 20.05.2010 містять підпис особи, без зазначення прізвища, посади та дати отримання цих рахунків (а.с. 49).
Решта рахунків-актів взагалі не містить підпису уповноваженої особи відповідача.
Таким чином, надані представником позивачем рахунки-акти не можуть вважатися доказом надання позивачем послуг за Договором за спірний період на суму 2156,95 грн.
Оскільки позивачем не доведено факту отримання відповідачем рахунків на оплату послуг та враховуючи положення п.2.2 Договору, яким передбачено, що замовник здійснює оплату за надані послуги згідно з п. 1.1. Договору протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку, суд дійшов висновку, що обов'язок сплатити суму, заявлену до стягнення, у відповідача не настав.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості за Договором, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Частина позовних вимог про стягнення суми нарахованої пені та податку на додану вартість задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними від вимог про стягнення основної заборгованості.
Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на позивача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 75, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 17.03.2014.
СуддяО.О. Єфременко
919/69/14/4572/14