ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17 лютого 2014 року Справа № 29/5005/6896/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Могил С.К.,

суддів:Владимиренко С.В.,

Плюшка І.А.,

Селіваненка В.П.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

про перегляд Верховним Судом України

постановиВищого господарського суду України від 23.10.2013

у справі№29/5005/6896/2011

за заявою боржникаФізичної особи - підприємця ОСОБА_6

провизнання банкрутом,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2011 порушено провадження у справі №29/5005/6896/2011 про банкрутство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 за заявою останнього в порядку статей 47, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін).

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2011 Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Шевцова Є.В., якого зобов`язано вчинити певні дії у ліквідаційній процедурі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2013, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, відмовлено ДОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у задоволенні скарги на дії ліквідатора. При цьому, ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Шевцова Є.В. зобов'язано у десятиденний строк провести загальні збори кредиторів та створити комітет кредиторів банкрута.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2013 постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.10.2013 у справі №29/5005/6896/2011, в якій просить скасувати зазначену постанову, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, мотивуючи своїх вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статей 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2013 у справі №Б-39/126-09, від 04.04.2013 у справі №5023/10186/11, від 09.04.2013 у справі №5006/41/103пн/2012, від 15.05.2012 у справі №Б-39/08-09, від 02.11.2011 у справі №Б-39/08-09, від 17.01.2013 у справі №5023/7111/11, від 10.01.2013 у справі №5020-604/2011 та від 27.10.2011 у справі №5020-4/273.

Щодо клопотання заявника про поновлення пропущеного строку для звернення із заявою, судова колегія зазначає, що встановлений статтею 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) трьохмісячний строк заявником не пропущено.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заявник стверджує про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, внаслідок чого, на думку заявника, в супереч приписів законодавства, викладених в особливій процедурі банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина, що регулюється положеннями статей 47-49 Закону про банкрутство, ліквідатора боржника було зобов'язано створити комітет кредиторів банкрута та провести загальні збори кредиторів.

Як вбачається зі змісту постанови від 23.10.2013 у справі №29/5005/6896/2011, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з правовою позицією судів попередніх інстанцій, якими ліквідатора боржника зобов'язано створити комітет кредиторів та провести загальні збори кредиторів боржника. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з того, що нормами статей 47-49 Закону про банкрутство, які встановлюють та регулюють порядок здійснення процедури банкрутства за особливою процедурою - щодо суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина, прямо не передбачено створення комітету кредиторів у справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина, однак заборона на створення такого комітету спеціальними нормами Закону про банкрутство не встановлена, у зв'язку з чим у разі необхідності або наявності ініціативи щодо створення комітету кредиторів у такій справі, слід виходити із загальних положень щодо порядку проведення зборів кредиторів та створення комітету кредиторів, передбачених нормами статті 16 Закону про банкрутство.

Однак, у постанові від 20.06.2013 у справі №Б-39/126-09, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку, а саме, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні клопотання кредитора щодо зобов'язання ліквідатора боржника скликати і провести збори комітету кредиторів, оскільки провадження у даній справі здійснюється за особливою процедурою банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина (регулюється приписами статей 47-49 Закону про банкрутства), яка імперативно не передбачає створення комітету кредиторів.

Крім того, аналогічні правові висновки, що і у справі №Б-39/126-09, щодо можливості створення комітету кредиторів викладені також у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі №5006/41/103пн/2012, від 15.05.2012 у справі №Б-39/08-09, від 02.11.2011 у справі №Б-39/08-09, від 17.01.2013 у справі №5023/7111/11, від 10.01.2013 у справі №5020-604/2011 та від 27.10.2011 у справі №5020-4/273.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що зі змісту доданих до заяви судових рішень Вищого господарського суду України вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Разом з тим, постанова Вищого господарського суду України від 04.04.2013 у справі №5023/10186/11, якою рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, не може бути доказом неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення питання по суті, а тому на відповідну постанову не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11116,11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Допустити справу №29/5005/6896/2011 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяС.Могил

Судді: С.Владимиренко

І.Плюшко

В.Селіваненко

С.Шевчук