ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 124/11561/13-ц
28.02.2014 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді - Кучеренко Н.В.,
при секретарі - Литовській Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кримхліб» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
В С Т А Н О В И В:
Позивач Публічне акціонерне товариство «Кримхліб» (надалі - ПАТ «Кримхліб») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач працював водієм автотранспортних засобів в ПАТ «Кримхліб» з 28.11.2012 року. Між сторонами у справі 28.11.2012р. було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_1
22.01.2013 року в місті Сімферополі на вул. Толстого/вул. К.Маркса відповідач, перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, керуючи технічно справним вантажним автомобілем «ГАЗ», який належить позивачу, порушив п.п. 12.1, 13.1 ПДР України, внаслідок чого сталося ДТП, в результаті якого з вини відповідача було пошкоджено автомобіль марки «Шкода», що належить ОСОБА_3 Вина відповідача у скоєнні ДТП підтверджується Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 05.02.2013 року.
Заявою від 08.05.2013 року потерпілий зажадав відшкодування спричиненої йому шкоди, оскільки отримане ним страхове відшкодування не покрило всієї шкоди. На підставі заяви потерпілого було складено Угоду про добровільне відшкодування йому шкоди позивачем: ПАТ «Кримхліб» перерахувало на користь потерпілого відповідну грошову суму. При цьому, на думку позивача, існують всі правові підстави притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності, встановлені чинним законодавством України. У зв'язку з чим, позивач, посилаючись на ч.3 ст.134 КЗпП України, укладений з відповідачем договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, звернувся до суду з позовом: просить стягнути з відповідача в порядку регресу на свою користь сплачену потерпілому грошову суму у розмірі 13126 грн. 87 коп.
Представник позивача ПАТ «Кримхліб» в судове засідання не з'явився на адресу суду надійшла його заява із проханням про розгляд справи за його відсутності, надає згоду на ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, про що є докази у матеріалах справи.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу з ухваленням у справі заочного рішення, в порядку ст. 224 ЦПК України, на підставі даних та доказів, що є в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 28.11.2012 року по 14.03.2013 року перебував у трудових відносинах з позивачем ПАТ «Кримхліб», працюючи водієм автотранспортних засобів (вантажних) (а.с.16-17).
28.11.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кримхліб» укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 зобов'язався прийняти на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання ввірених йому підприємством, установою, організацією матеріальних цінностей (а.с.14-15).
22.01.2013 року, знаходячись в трудових відносинах з позивачем, в місті Сімферополі на вул. Толстого/вул. К.Маркса ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом «ГАЗ», номерний знак НОМЕР_1, порушив п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України. Результатом здійснення ДТП стало пошкодження такими діями відповідача автомобіля «Шкода» під керуванням ОСОБА_3
Вина відповідача у скоєнні ДТП встановлена постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 05.02.2013 року у справі №122/12445/13-п про адміністративне правопорушення, відповідно до якої, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.9-10).
Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Дана постанова суду не скасована, у зв'язку з чим, вина ОСОБА_1 у скоєнні наведеної ДТП встановлена і, таким чином, не потребує доказування.
Згідно з результатами незалежної оцінки - за Звітом про оцінку № 434/01/13, складеним суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 31.01.2013 року, загальна сума збитку, заподіяного ОСОБА_3 в результаті ДТП, складає 57469 гривень 42 копійки (а.с.18).
Страхова компанія ПАТ СК ВУСО компенсувала ОСОБА_3 частину суми збитку у розмірі 45342 гривні 55 коп.
У зв'язку з чим, заявою від 08.05.2013 року потерпілий ОСОБА_3 зажадав від позивача у справі відшкодувати йому невідшкодований залишок витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом пошкодженого автомобіля, у розмірі 12126,87 гривень, витрати за проведення товарознавчої експертизи в розмірі 700 гривень, а також витрати по збірці і розбиранні автомобіля при проведенні експертизи в розмірі 300,00 гривень, а всього - 13126,87 гривень (а.с.11).
Положенням статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
На підставі заяви потерпілого від ДТП, 23.05.2013 року складено Угоду про добровільне відшкодування йому шкоди позивачем. За цією Угодою позивач, в порядку та у строки, встановлені цією Угодою, відшкодовує ОСОБА_3 частину суми збитку, заподіяного в результаті ДТП, і, крім того, витрати, пов'язані з визначенням суми збитку, а саме: частина суми збитку, не відшкодовані потерпілому страховою компанією, всього на суму 13126 гривень 87 копійок (а.с. 11, 12-13).
ПАТ «Кримхліб» перерахувало на користь потерпілого зазначену грошову суму в повному обсязі, що підтверджується доданими до матеріалів справи належними копіями платіжних документів (а.с.3-8).
Згідно з ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Разом з цим, вирішуючи питання про право зворотної вимоги роботодавця (за термінологією чинного Кодексу законів про працю - власник або уповноважений ним орган) до працівника, якщо працівник при виконанні своїх трудових обов'язків завдав шкоди третій особі, яка була відшкодована роботодавцем, необхідно керуватися спеціальними нормами матеріального права - Кодексом законом про працю України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з відсутності зазначених позивачем правових підстав для його задоволення.
Так, відповідно до ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організація їх працівниками» від 29.12.1992 року №14, за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.) відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.
Як роз'яснено у підпункті 2 п. 8 Постанови №6 від 27 березня 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» із змінами, з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлені межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.
Статтею 132 КЗпПУ передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середньомісячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема, ст. 134 КЗпПУ.
Стаття 134 КЗпП України передбачає конкретні вичерпні випадки повної матеріальної відповідальності, тобто, коли працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, а саме коли:
- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
- шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
- шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
- шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
- шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
- службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Як вбачається з позову, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, вказує конкретну матеріальну норму права - ч.3 ст.134 КЗпП України. Однак, цей пункт в переліку (оскільки такої окремою частини стаття не містить) передбачає наявність в діях працівника ознак діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Але, як встановлено судом, відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності, тобто, його дії містять ознаки адміністративного, а не кримінального правопорушення.
Інших підстав, передбачених ст.134 КЗпП України, відповідно до яких відповідач повинен нести повну матеріальну відповідальність, у тому числі, пунктом 4, - судом не встановлено.
Стосовно того, що між сторонами у справі було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, то цей договір не може бути підставою для задоволення позову у зв'язку з наступним.
По-перше, такої посади, як водій, немає в Переліку посад та робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому постановою Держкомпраці по праці та соціальним питанням СРСР та ВЦРПС від 28.12.1977 року, який діє в України по цей час. Суду не надано належних та достовірних доказів того, що у перелік функціональних обов'язків водія включено відповідні роботи, які передбачені даним Переліком, який є вичерпним.
По-друге, зі змісту вказаного договору вбачається, що йдеться про повну матеріальну відповідальність водія ОСОБА_1 за забезпечення збереження ввірених йому позивачем цінностей. Але, за встановлених у справі обставин, цінності або майно на заявлену позивачем грошову суму відповідачу не ввірялися.
Таким чином, виходячи зі встановлених обставин, судом не вбачається правових законних та обґрунтованих підстав для задоволення заявлених позовних вимог. При цьому, при розгляді справи, суд враховує положення ст.11 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених позовних вимог, що заявлено про стягнення грошової суми за підстави повної (а не часткової або обмеженої) матеріальної відповідальності відповідача, а також з передбаченого цивільним процесуальним законодавством України права позивача на власний розсуд розпоряджатися своїми правами.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, не вбачається.
На підставі викладеного, ст.ст. 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст.ст. 130, 1332, 134, 135-1 КЗпП України, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організація їх працівниками» від 29.12.1992 року №14, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, ст.ст. 10, 11, 27, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кримхліб» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги.
Суддя: Н. В. Кучеренко