28.11.2013 Справа № 111/2811/13-ц
2/111/724/2013
РІШЕННЯ
іменем України
(повний текст 03 грудня 2013 року)
28 листопада 2013 року смт. Леніне
Ленінський районний суд АРК у складі:
головуючого судді Казацького В.В.
при секретарі Кадіровій Р.А.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою прокурора Ленінського району АРК до Ленінської районної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_40, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_43 ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними державних актів, -
ВСТАНОВИВ:
Прокурор звернувся до Ленінського районного суду АР Крим із позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними державних актів. Свої вимоги мотивує тим, що на підставі розпорядження Ленінської РДА №950 від 17.11.2004 року «Про видачу державних актів про право власності на земельні ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду Семисотської сільської ради» відповідачами незаконно отримані у власність земельні ділянки площею по 2 га кожним. Оскільки дані земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря (в межах 2-х кілометрової зони), а тому відповідно до приписів закону їх передача у власність заборонена, за захистом прав держави прокурор звернувся до суду.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав з наведених в позовній заяві підстав (з урахуванням уточнень), просить позов задовольнити. Також пояснив, що про зазначене порушення законодавства йому стало відомо у 2013 році після вивчення ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок та документації щодо відведення даних земельних ділянок.
Представник відповідача ОСОБА_39, представник відповідачів ОСОБА_28, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_27, ОСОБА_2, представник відповідача Ленінської РДА у судовому засіданні позов не визнали. Пояснили, що земельні ділянки були передані відповідно до діючого законодавства з дотриманням всіх діючих норм, межі водоохоронної зони та прибережної захисної смуги як на час видачі спірного розпорядження та державних актів, так і на даний час відповідно до діючого законодавства не встановлені, а тому жодних порушень законодавства при їх видачі не було. Представником відповідача ОСОБА_39 також заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогою про визнання розпорядження недійсним, оскільки на його думку прокурор дізнався про наявність спірного розпорядження ще в 2004 році.
Відповідачі ОСОБА_14, ОСОБА_25, ОСОБА_26 в судове засідання не з,явилися, були повідомлені, направили заяви про розгляд справи у їх відсутності, проти задоволення позову заперечують.
Інші відповідачі у судове засідання не з,явилися, були повідомлені, причини неявки суду не повідомили, заперечень на позов не надали.
Також відповідачами ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_25, ОСОБА_26 надані письмові заперечення на позовну заяву.
Вислухавши прокурора, представників відповідачів, що з,явилися, дослідивши матеріали даної справи та давши їм оцінку суд знаходить позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів та в межах заявлених позовних вимог.
Як встановлено судом, розпорядженням Ленінської РДА №950 від 17.11.2004 року було вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства 64 громадянам кожному земельні ділянки по 2 га пашні за рахунок земель резервного фонду Семисотської сільської ради та видати державні акти про право власності на землю 64 громадянам згідно додатку. Як вбачається з додатку до розпорядження відповідачі є у списку громадян, яким було передано у власність земельні ділянки (Т.1, а.с. 18-19). На виконання даного розпорядження громадянам були видані державні акти про право власності на землю (Т.1, а.с. 33-88; Т.2, а.с.33,82,100,131,191,210). Згідно копій документів із технічної документації по відводу земельних ділянок, що надаються 64 громадянам для ведення особистого селянського господарства (по 2 га кожному), земельні ділянки, що передаються у власність, дійсно знаходяться в межах 2 кілометрової зони від урізу води (Азовського моря), дана технічна документація містить необхідні погодження та висновки (Т.1, а.с. 13-17,22-23,26,29-31). Місцезнаходження земельних ділянок також підтверджується ситуаційною схемою розміщення земельних ділянок (Т.1, а.с. 27), листом Міськрайонного управління Держземагенства в м. Керчі та Ленінському районі АРК №510/10-09 від 04.06.2013 року (Т.1, а.с. 21).
Відповідно до ч.2 ст. 58 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для створення сприятливого режиму водних об,єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Частиною 3 ст. 60 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. Відповідно до ч.1,5 ст. 88 ВК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об,єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Згідно ч.5,6 ст. 87 ВК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються КМ України. Відповідно до п. 4,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджених постановою КМУ №486 від 08.05.1996 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України.
Отже на час виникнення спірних правовідносин розмір та межі прибережної захисної смуги встановлювалися за проектами землеустрою та повинні були знаходитися в межах водоохоронних зон, розміри і межі яких також визначалися окремим проектом землеустрою на основі нормативно-технічної документації. Аналогічна правова позиція щодо необхідності встановлення меж прибережної захисної смуги викладена в постанові Верховного суду України від 22.05.2013 року по справі №6-25цс13.
Сторонами не оспорювалось, що як на час виникнення спірних правовідносин так і на даний час розмір та межі прибережної захисної смуги на території Ленінського району АРК не встановлені. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Таким чином, дані обставини суд вважає встановленими. Також це підтверджується листами Ленінської РДА від 13.05.2013 року (Т.1, а.с. 32) та Міськрайонного управління Держземагенства в м. Керчі та Ленінському районі АРК від 04.06.2013 року (Т.1, а.с. 21).
Посилання прокурора на ч.3 ст. 60 ЗК України та ч.5 ст. 88 ВК України в редакціях, що діє на даний час суд вважає неприйнятним, оскільки зміни до даних статей були внесені Законом України «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» від 02.12.2010 року, який набрав чинності 05.01.2011 року, і відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом,якшують або скасовують відповідальність особи. Частково з цих же підстав суд не приймає доводи прокурора про порушення під час прийняття спірного розпорядження Ленінською РДА п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №434 від 05.11.2004 року, оскільки даний порядок набрав чинності з 03.12.2004 року (тобто вже після прийняття спірного розпорядження Ленінською РДА), крім того, згідно пп. 1.2, 1.3 даного Порядку він поширюється на Мінприроди, утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в АРК, територіальні органи та спеціальні підрозділи (природоохоронні органи), визначає механізм погодження даними органами проектів відведення земельних ділянок та вибору земельних ділянок для розміщення об,єктів, а тому жодним чином не стосується Ленінської РДА, яка не відноситься до перелічених у п. 1.2 даного Порядку природоохоронних органів.
Таким чином, оскільки на час видачі спірного розпорядження та отримання відповідачами державних актів (а також і на даний час) межа прибережної захисної смуги Азовського моря на території Семисотської сільської ради Ленінського району АРК відповідно до приписів законодавства не була встановлена, на думку суду будь-які обмеження щодо виділення земель громадянам у власність, пов,язані із прибережною захисною смугою, на той час застосовуватися не могли. Доказів того, що виділенням земельних ділянок відповідачам було завдано шкоди режиму водного об,єкту - Азовського моря матеріали справи не містять.
Крім того згідно ч.1 ст. 125 ЗК України право власності а право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Судом встановлено, що всі відповідачі внаслідок проведення певної передбаченої законодавством процедури, розроблення необхідних документів та їх погодження у відповідних державних органах отримали державні акти про право власності на земельні ділянки, а отже стали власниками даних земельних ділянок.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, яка ратифікована Україною, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року, майном у значенні ст. 1 Першого протоколу Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним із органом публічної влади. У даному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органів публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулися порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції.
Отже навіть за наявності порушення вимог діючого законодавства (якого на час прийняття спірного розпорядження та видачі державних актів суд не вбачає) під час передачі земельних ділянок у власність відповідачам з боку органів державної влади при відсутності вини самих громадян, дана обставина не може бути підставою для позбавлення відповідачів їх права власності на земельні ділянки.
Також слід зазначити, що згідно змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Джеймс проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року Європейський суд з прав людини все ж таки допускає втручання у право на власність, якщо таке втручання переслідує легітимну мету в громадських чи загальних інтересах. У той же час, як вбачається зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року таке втручання має бути ще й пропорційним, тобто суд повинен визначити, чи було забезпечено справедливий баланс між вимогами щодо загальних інтересів громади і вимогами щодо захисту основних прав особи.
Оскільки доказів того, що відповідачі своєю діяльністю на земельних ділянках порушують земельне або природоохоронне законодавство, загрожують режиму водного об,єкту - Азовського моря, прокурором не надано, суд приходить до переконання, що за таких підстав втручання у право на власність відповідачів на спірні земельні ділянки (якщо таке втручання мало б місце) не забезпечило б справедливого балансу між вимогами щодо загальних інтересів держави та вимогами щодо захисту права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, тобто було б непропорційним.
За таких обставин на підставі наданих та досліджених сторонами доказів суд вважає позовні вимоги прокурора необґрунтованими і знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню.
Клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом не вирішується, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову прокурора за необґрунтованістю позовних вимог, а застосування позовної давності, і відповідно наслідків її спливу, можливо при необхідності судового захисту лише порушеного права (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
На підставі викладеного та керуючись ст. 87, 88 ВК України, ст. 12, 58, 60, 125 ЗК України, ст.ст. 3,7,10,88, 130,131,179,208,209, 212-215,218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Ленінський районний суд АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Казацький В.В.