СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2014 року Справа № 901/3568/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Проценко О.І.,
Воронцової Н.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, приватне підприємство паливно-енергетичний комплекс "Современник";
відповідача: Комаров Андрій Володимирович, довіреність № 8 від 08.01.14, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою";
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 12 грудня 2013 року у справі №901/3568/13
за позовом приватного підприємства паливно-енергетичний комплекс "Современник" (пр. Перемоги, 15,Сімферополь,95017)
до комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" (пров. Дарсанівський, 5,Ялта,98609)
про стягнення 200090,82 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство паливно - енергетичного комплексу "Современник" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" про стягнення суми боргу в розмірі 200 090,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач лише частково сплатив кошти за поставлений товар на підставі договору №27/02/09 від 01.01.2010, у зв'язку з чим за останнім склалась заборгованість у розмірі 200 090,82 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2013 року у справі №901/3568/13 позов задоволено.
Стягнуто з Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" на користь Приватного підприємства паливно - енергетичного комплексу "Современник" суму боргу в розмірі 200 090,82 грн. та судовий збір у розмірі 4 001,82 грн.
Стягнуто з Приватного підприємства паливно - енергетичного комплексу "Современник" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2,00 грн.
Приймаючи відповідне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції з посиланням на норми Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини щодо належного виконання зобов'язань сторін за договором та на наявні в матеріалах справи доказі зазначив, що позовні вимоги приватного підприємства паливно - енергетичного комплексу "Современник" підтверджені належними доказами, які містяться в матеріалах справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не було звернуто уваги на те, що розрахунок, який був здійснений позивачем стосуються періоду з 01.01.2010 року, тобто за зобов'язання, які виникли за межами трирічного строку позовної давності.
Також, на думку скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що факт підписання накладної не є безумовним доказом відпустку товару, оскільки існує особливий порядок відпустку (відвантаження) товару - бензину, та дизпалива відповідно до Інструкції „Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпустку та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України".
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 січня 2014 року, прийнято апеляційну скаргу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 03 лютого 2014 року, у складі судової колегії: Головуючий суддя: Латинін О.А., судді: Проценко О.І., Сікорська Н.І.
За розпорядженням керівництва суду від 03 лютого 2013 року, суддю Сікорську Н.І., у зв'язку з відпусткою замінено на суддю Воронцову Н.В.
Розгляд справи відкладався.
У слуханні справи неодноразово оголошувалась перерва.
11 березня 2014 року, на адресу суду від позивача надійшли пояснення по справі разом із заявою про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
В судовому засіданні, яке відбулось 11 березня 2014 року, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції, представник позивача у судове засідання не з'явився.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність позивача, що не з'явився.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
01 січня 2010 року між Комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" (Покупець) та Приватним підприємством паливно - енергетичного комплексу "Современник" (Постачальник) був укладений договір № 27/02/09 (том 1 арк.с. 41-42).
Предметом даного договору є закупка товару: "Продукти нафтопереробні рідкі" (пункт 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору постачальник передає у власність покупця. А покупець оплачує продукти нафтопереробні рідкі, надалі товар, згідно з умовами договору.
Розділом 2 договору визначені ціна договору та порядок розрахунків, відповідно до якого сума договору складає 1 500 00,00 грн. постачальник здійснює поставку товару покупцю протягом одного календарного дня від дати заявки згідно п. 3.1 договору. Розрахунки за поставлений товар здійснюються по факту поставки, на підставі накладної та виставленого рахунку, на протязі 15 календарних днів. Датою виконання всіх розрахунків по договору вважається день надходження всієї суми на наданий товар на розрахунковий рахунок постачальника.
У пунктах 3.3 та 3.4 договору зазначено, що постачальник передає покупцю всі необхідну документацію на товар (видаткову накладну, податкову накладну) в момент передачі товару. Покупець набуває право власності на товар в момент його фактичного отримання та несе ризики, пов'язані з товаром, на правах власника.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був поставлений товар, що підтверджується наступними довіреностями та видатковими накладними:
- видаткова накладна № 742 від 29.11.2010 (довіреність № 393 від 25.11.2010) на суму 50 750,00 грн.;
- видаткова накладна № 743 від 29.11.2010 (довіреність № 394 від 25.11.2010) на загальну суму 41 650,00 грн. (том 1 арк.с. 26-27);
- видаткова накладна № 728 від 18.11.2010 (довіреність № 385 від 18.11.2010) на суму 29 000,00 грн. (том 1 арк.с. 29-30);
- видаткова накладна № 729 від 18.11.2010 (довіреність № 386 від 18.11.2010) на суму 32 800,00 грн. (том 1 арк.с. 32-33);
- видаткова накладна № 721 від 11.11.2010 (довіреність № 379 від 11.11.2010) на суму 42 600,00 грн. (том 1 арк.с. 35-36);
- видаткова накладна № 720 від 11.11.2010 (довіреність № 380 від 11.11.2010) на загальну суму 14 375,00 грн. (том 1 арк.с. 38-39).
Проте в порушення зобов'язань за договором відповідач лише частково сплатив кошти за поставлений товар, у зв'язку з чим за останнім склалась заборгованість у розмірі 200 090,82 грн.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості поставленого товару за договором.
Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається зі змісту договору №06/11-1195 від 30 серпня 2011 року, за своєю правовою природою, він є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору є господарськими зобов'язаннями, та предметом договору є товар, який використовується у підприємницькій діяльності. Таким чином, до спірних відносин застосовується правила статті 265 ГК України та статті 712 ЦК України.
Відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною другою зазначеної статті до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
А за умовами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору, позивачем був поставлений товар, що підтверджується наступними довіреностями та видатковими накладними:
- видаткова накладна № 742 від 29.11.2010 (довіреність № 393 від 25.11.2010) на суму 50 750,00 грн.
- видаткова накладна № 743 від 29.11.2010 (довіреність № 394 від 25.11.2010) на загальну суму 41 650,00 грн.
- видаткова накладна № 728 від 18.11.2010 (довіреність № 385 від 18.11.2010) на суму 29 000,00 грн.
- видаткова накладна № 729 від 18.11.2010 (довіреність № 386 від 18.11.2010) на суму 32 800,00 грн.
- видаткова накладна № 721 від 11.11.2010 (довіреність № 379 від 11.11.2010) на суму 42 600,00 грн.
- видаткова накладна № 720 від 11.11.2010 (довіреність № 380 від 11.11.2010) на загальну суму 14 375,00 грн.
Проте в порушення зобов'язань за договором відповідач лише частково сплатив кошти за поставлений товар, у зв'язку з чим за останнім склалась заборгованість у розмірі 200 090,82 грн.
Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Під час розгляду справи по суті, судовою колегією було встановлено, що до прийняття рішення у суді першої інстанції, відповідач не надав доказів оплати заборгованості за договором, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості за договором поставки.
Враховуючи викладені обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не виконано належним чином умов договору, щодо оплати вартості поставленого за договором товару, а тому вимоги позивача про стягнення суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції строків позовної давності, судова колегія вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.
За змістом статті 260 цього Кодексу позовна давність обчислюється за загальним правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 Цивільного кодексу України та не може бути змінена за домовленістю сторін.
Згідно з частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебігу позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що у 2009 році відповідач, виконуючи умови договору, звертався до позивача із гарантійними листами, в яких визнав заборгованість та просив позивача надати можливість для часткового погашення заборгованості.
Більш того, з матеріалів справи, а саме з наданого позивачем картки розрахунку вбачається, що відповідачем оплата заборгованості за спірний період здійснювалася частково.
Отже вчинення відповідачем зазначених дій є фактичним визнанням останнім свого боргу за договором № 27/02/09.
Так, відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Розглядаючи цю норму, необхідно прийняти до уваги те, що у останній йдеться саме про дії учасників цивільних відносин. Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
Також, необхідно зазначити, що час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 Цивільного кодексу України).
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем фактично був визнаний борг за договором, що підтверджується матеріалами справи, тому це є підставою для переривання перебігу позовної давності та її перебігу заново.
Більш того, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки позивач просить стягнути заборгованість за видатковими накладними за 11.11.2010, 18.11.2010 та 29.11.2010, а позовна заява подана до суду 25.10.2013, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності.
У інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (аналогічне викладено у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічне викладено у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).
Щодо тверджень скаржника про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що факт підписання накладної не є безумовним доказом відпустку товару, оскільки існує особливий порядок відпустку (відвантаження) товару - бензину, та дизпалива відповідно до Інструкції „Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпустку та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України", судова колегія зазначає наступне.
Відповідач посилається на те, що фактично отримання товару покупцем в натурі не відбулося, а покупцю повинні були видаватися тільки талони на отримання товару, проте доказів на підтвердження цього суду не надано.
Відповідно інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" затвердженої наказом від 20 травня 2008 р. N 281/171/578/155 талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Тобто, талон лише підтверджує право його власника на отримання фіксованої кількості нафтопродукту.
Судом встановлено, що видаткові накладні підписані сторонами та скріплені відповідними печатками підприємств та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", крім того факт підписання їх уповноваженими особами не заперечується відповідачем. Тобто з наведеного слідує, що товар був отриманий відповідачем, а тому є підстава щодо здійснення розрахунків щодо нього.
До того ж, суд апеляційної інстанції вважає зазначені накладні належними та допустимими доказами у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про наявність факту відсутності поставки товару з боку позивача, тобто у разі невідпустку товару за договором відповідач не був позбавлений можливості звернутись до відповідача із відповідною претензією, проте такого матеріали справи не містять, що дають можливість вважати доводи відповідача про відсутність факту відпустку товару хибними.
З огляду на викладене, суд не приймає доводи відповідача відносно того, що підпис в накладній не є безумовним доказом отримання товару у натурі, і що фактично отримання товару не відбулося.
Також, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до рахунків фактури останній здійснював оплату саме за відповідними накладними, а не за попередні поставки, яки виникли за межами ніж три роки, у зв'язку з наступним.
Міністерство Фінансів України у своєму листі від 30.05.2011 №31-08410-07-27/13794 зазначило, що рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а має лише інформаційний характер.
Таким чином, сплата за рахунками-фактурами на які посилається відповідач, лише підтверджує визнання останнім заборгованості за попередні поставки.
Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.
Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для задоволення позову, відповідачем у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2013 року у справі №901/3568/13 відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу комунального підприємства Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2013 року у справі №901/3568/13 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді О.І. Проценко
Н.В. Воронцова
Розсилка:
1.Приватне підприємство паливно-енергетичний комплекс "Современник" (пр. Перемоги, 15,Сімферополь,95017) з повідомленням
2. Комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" (пров. Дарсанівський, 5,Ялта,98609)