ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 березня 2014 року м. Сімферополь Справа №801/1103/14

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за участю секретаря судового засідання Сидельової М.В., представника позивача- Пекарської О.В., третьої особи- ОСОБА_2, адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

до Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- ОСОБА_2

про визнання неправомірною та скасування постанови від 14.01.2014,

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- ОСОБА_2 про визнання неправомірною та скасування постанови від 14.01.2014.

Представник позивача та третя особа у судовому засіданні, яке відбулось 11.03.2014, наполягали на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Примусове виконання рішень в Україні покладено на Державну виконавчу службу, яка у своїй діяльності керується Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІУ, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у випадку невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті статті 1, 3 Закону України від 24.03.1998 № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Права та обов'язки державних виконавців встановлені статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що 25.02.2013 за виконавчим написом нотаріуса №237 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра».

На підставі даного виконавчого напису відкрито виконавче провадження Центральним відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції.

Згідно до частини 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

В порядку примусового виконання виконавчого напису державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника.

Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем було встановлено, що в квартирі, що є предметом стягнення проживають малолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України). Засади охорони дитинства визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності (стаття 4 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-Ш).

Згідно статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" від 02.06.2005 №2623-ІУ держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Тобто, дозвіл органів опіки та піклування необхідний і у разі, коли у дитини є лише право користування нерухомим майном, як правило житлом.

Центральний відділ Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції звернувся до Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Сімферопольської міської раді за дозволом на реалізацію предмета іпотеки. Рішенням від 12.09.2013 відмовлено у задоволенні клопотання.

Вказане рішення є діючим на час розгляду зазначеної адміністративної справи.

Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 27.09.2013 №1523 відмовлено Центральному відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в АР Крим в наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, оскільки це не відповідає інтересам малолітніх.

Оскільки дозвіл на реалізацію отриманий не був, відділ виконавчої служби звернувся до Центрального районного суду м. Сімферополя з заявою про встановлення або заміну способу і порядку виконання виконавчого напису.

Ухвалою від 20.12.2013 по справі №124/10537/13-ц відмовлено у задоволенні заяви. Ухвала набрала чинності 26.12.2013.

Постановою державного виконавця від 14.01.2014 виконавчий документ повернуто ПАТ КБ «Надра» на підставі пункту 2 частини 1 статті 47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

ПАТ «КБ «Надра» вважає вказану постанову від 14.01.2014 протиправною та такою що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн (пункт 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Державний виконавець, відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче повадження», зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (стаття 11 Закону України "Про виконавче провадження"). Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналізуючи наведене суд вважає, що за відсутністю дозволу компетентного органу у справах дітей та визначення іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, державний виконавець правомірно повернув виконавчий документ стягувачу.

Посилання ПАТ «КБ «Надра» на постанову Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5, щодо непоширення вимог статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» на договори, укладені до 1 січня 2006 року, не можуть бути прийняти до уваги.

У даному випадку виконавчі дії з примусового відчуження нерухомого майна в якому зареєстровані малолітні діти проводяться на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 25.02.2013, тобто під час дії обмежень, встановлених Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

На підставі наведеного суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-УІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 11.03.2014 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 17.03.2014.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.С. Ольшанська