Справа № 135/822/13-к

Провадження у справі № 1-кп/135/2/14

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2014 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Патраманського І.О.,

при секретарі Полякову А.А.,

з участю сторін кримінального провадження: прокурора Каменяр С.В., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

по обвинуваченню: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, мешкаючого на АДРЕСА_2, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, не парацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 191 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

4 січня 2013 року близько 10 години 20 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи на посаді начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області, маючи спеціальне звання підполковника міліції і являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, та особою, яка є суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, знаходячись у приміщенні кафе «Дубок» СТ «Супутник», що розташоване на 7-му кілометрі автодороги Умань-Краківець, в с. Чечелівка Гайсинського району Вінницької області, через третю особу, яка не знала і не могла здогадуватися про вчинення злочину, буфетницю вказаного кафе - ОСОБА_3, отримав від ОСОБА_4 хабар в сумі 4000 грн., за надання можливості оперативно отримати заробітну плату та вихідну допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ.

Даний злочин було вчинено за таких обставин.

У вересні 2012 року дільничний інспектор Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_4 звернувся до начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області підполковника міліції ОСОБА_1 із рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ. При цьому ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_4 про умови звільнення та запропонував сприяти у збільшенні отримання вихідної допомоги, при умові передачі йому хабара в розмірі 4000 грн.

В подальшому, 03.01.2013 року, приблизно між 19 - 20 год., ОСОБА_4, діючи з відому та під контролем працівників УСБ України у Вінницькій області, з метою викриття протиправних дій, зустрівся з ОСОБА_1 біля кафе «Дубок» СТ «Супутник», що розташоване на 7-му кілометрі автодороги Умань-Краківець, в с. Чечелівка Гайсинського району Вінницької області, та за вказівкою ОСОБА_1 зайшов у приміщення кафе через запасні двері, з тильної сторони приміщення, де знайшов буфетницю ОСОБА_3 і передав їй грошові кошти в сумі 4000 грн. для подальшої передачі цих коштів начальнику Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1.

4 січня 2013 року близько 10 години 20 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи у приміщенні кафе «Дубок» СТ «Супутник», отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 4000 грн., які ОСОБА_4 за домовленістю з ОСОБА_1 залишив їй 03.01.2013 року.

Після отримання хабара в сумі 4000 грн. ОСОБА_1 вийшов з приміщення кафе «Дубок» на подвір'я, де був затриманий співробітниками УСБ України у Вінницькій області.

Крім цього, ОСОБА_1, перебуваючи на посаді начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області, діючи умисно, з корисливих мотивів, незважаючи на подання 20.09.2012 року колишнім ДІМ СДІМ Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_4 рапорту про звільнення за власним бажанням з органів внутрішніх справ, та достовірно знаючи, що ОСОБА_4 фактично не виконує службових обов'язків, починаючи з 20.09.2012 року, підписував відомості та безпідставно нараховував останньому заробітну плату за період з 20.09.2012 року по 30.09.2012 року в розмірі 1895,81 грн., за жовтень 2012 року - 2176,76 грн., за листопад 2012 року (включно до 20.11.2012 року враховуючи премію - 722,57 грн.) - 2375,72 грн., а всього на суму 6438,29 грн., яка була перерахована ОСОБА_4 на розрахунковий рахунок у Гайсинському відділенні ПАТ «Укрсиббанк», в результаті чого завдав збитки державному бюджету на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочинів не визнав і показав, що злочинів він не вчиняв, а кримінальне провадження відносно нього сфальсифіковано. При цьому заявив ряд клопотань про визнання зібраних по справі доказів недопустимими, відповідно до ст.ст.86, 87 КПК України, посилаючись на те, що вони зібрані стороною обвинувачення з грубим порушенням норм КПК України та з порушенням його права на захист, а саме:

1. «Протокол огляду речей» від 03.01.2013 року, який складений старшим оперуповноваженим ВБКОЗ УСБУ України у Вінницькій області ст. лейтенантом ОСОБА_7 (Том 1 а.с. 12-24);

2. «Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» від 04.01.2013 року, який складений старшим слідчим в ОВС прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 (Том 1 а.с. 44-53);

3. Постанову слідчого «Про залучення захисника до окремої слідчої дії» від 04.01.2013 року» (Том 1 а.с. 54-55), та постанову «Про доручення призначити адвоката» від 05.01 2013 року (Том 1 а.с. 128-129);

4. «Протокол додаткового допиту підозрюваного» від 08.01.2013 року (Том 1 а.с. 139-142);

5. «Протокол огляду транспортного засобу» (Том 1 а.с. 223-235);

6. «Протокол дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів» від 05.01.2013 року (Том 1 а.с. 236-237);

7. Висновки експерта № 21 від 01.02.2013 року (Том 3 а.с. 313-325); № 22 від 02.02.2013 року (Том 3 а.с. 326-339); № 23 від 04.02.2013 року (Том 3 а.с. 340-355); № 18-п від 08.02.2013 року (Том 3 а.с. 356-371);

8. Незаконність дій оперуповноваженого ОСОБА_10 при проведенні негласної слідчої дії, а саме - контролю за вчиненням злочину та рапорту оперуповноваженого Гайсинського МРВ УСБУ у Вінницькій області капітана ОСОБА_10 (Том 3 а.с. 214);

9. Незаконність обшуку, який проведений 24.01.2013 року за місцем проживання ОСОБА_1, та недопустимість як доказу протоколу обшуку;

10. Визнання недопустимими доказами матеріалів кримінального провадження, які не відповідають опису, а також ті, що мають виправлення та потертості в місцях зазначення аркуша справи.

Заслухавши в судовому засіданні думку сторін, дослідивши докази, які обвинувачений просить визнати недопустимими, суд приходить до висновку, що клопотання обвинуваченого підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Частина 1 ст. 92 КПК України передбачає, що обов'язок доказування вказаних обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, - на потерпілого.

Статтями 7, 22 КПК України передбачено, що однією із засад кримінального судочинства є змагальність сторін та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

В статі 87 КПК України зазначено:

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

2. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

3) порушення права особи на захист.

3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», наголошено на тому, що згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв'язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Відповідно до змісту п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Вирішуючи заявлені обвинуваченим клопотання на предмет допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, відповідно до положень ч. 1 ст. 89 КПК України, суд приходить до наступних висновків:

1.Оцінивши «Протокол огляду речей» від 03.01.2013 року, який складений старшим оперуповноваженим ВБКОЗ УСБУ України у Вінницькій області ст. лейтенантом ОСОБА_7 (Том 1 а.с. 12-24), суд вважає, що клопотання обвинуваченого про визнання даного доказу недопустимим не підлягає задоволенню, оскільки огляд речей та відібрання зразків було проведено відповідно до ст. 271 КПК України, на підставі постанови прокурора про здійснення контролю за вчиненням злочину, про що зазначено в самому протоколі огляду речей (Том 1 а.с. 12), а не в порядку доручення слідчого, на підставі ст. 41 КПК України, як про це зазначає обвинувачений.

В зв'язку з цим огляд грошових купюр, їх копіювання, переписування серії та номеру, а також позначення, відібрання зразків фарбуючої речовини та люмінесцентного карандаша проводились на виконання вказаної постанови прокурора про здійснення контролю за вчиненням злочину, а тому «Протокол огляду речей» від 03.01.2013 року, який складений старшим оперуповноваженим ВБКОЗ УСБУ України у Вінницькій області ст. лейтенантом ОСОБА_7 (Том 1 а.с. 12-24) є допустимим доказом у даному кримінальному провадженні.

2. Судом встановлено, що в томі № 1 (а.с. 44-53) знаходиться «Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» від 04.01.2013 року, в якому зазначено, що він складений старшим слідчим в ОВС прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 В судовому засіданні ОСОБА_9 зазначив, що «Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» складали працівники СБУ. Відповідного доручення, згідно ст. ст. 40,41 КПК України ним не надавалось. У кінці вказаного протоколу (Том 1 а.с. 48), міститься запис «Протокол склав: слідчий в ОВС прокуратури Вінницької області ОСОБА_9», при цьому підпис слідчого відсутній.

В «Протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину», в розділі -«підстави затримання»- вказано, що особу затримали під час скоєння злочину, але якого саме злочину не зазначено та ОСОБА_1 про це не повідомлено.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 зазначав, що йому не зрозумілі підстави його затримання, слідчим ці підстави не роз'ясненні і в протоколі про це не зазначено.

Таким чином слідчим грубо порушено вимоги ч. З ст. 42 КПК України, згідно якої підозрюваний, обвинувачений має право: знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

При затриманні ОСОБА_1 порушено також вимоги ч. 4 ст. 208 КПК України та ч. 3 ст. 29 Конституції України, відповідно до яких уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом (ч.4 ст.208КПК);

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ч. 3 ст.29 Конституції України).

Крім того, в протоколі затримання, наданому обвинуваченим, який складено працівником СБУ, зазначено наступне: «Крім того, здійснено огляд кишень штанів ОСОБА_1 внутрішньої їх частини, під дією ультрафіолетового світла, в результаті чого не виявлено яскраво-зеленого світіння». А в протоколі затримання, який наявний в матеріалах справи зазначено: «Крім того, здійснено огляд кишень штанів ОСОБА_1 (внутрішньої їх частини) під дією ультрафіолетового світла. В результаті огляду виявлено яскраво-зеленого світіння».

Ці розбіжності свідчать про те, що протокол затримання переписувався.

Враховуючи викладене, суд вважає, що «Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» від 04.01.2013 року (Том 1, а.с. 44-53) складено з істотним порушенням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та КПК України, та з порушенням порядку, встановленого КПК України.

А тому, з урахуванням положень ст.ст. 86, 87 КПК України, вказаний докази є недопустимими.

Посилання обвинуваченого на те, що відібрання зразків під час затримання було проведено з порушенням порядку, встановленого КПК України, також є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки відібрання таких зразків, як зазначено в самому протоколі затримання, було проведено на виконання постанови прокурора.

Однак, відповідно до змісту ст. 245 КПК України, у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулась за проведенням експертизи. Порядок відібрання зразків з речей та документів встановлюються згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160-166 КПК України), тобто за ухвалою слідчого судді.

Така ухвала в кримінальному провадженні відсутня.

А тому відібрання змивів з долонь та пальців ОСОБА_1, вилучення його куртки, скатертини, зафіксованих в «Протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» від 04.01.2013 року, здійснено із грубим порушення встановленого ст. 245 КПК України порядку.

В зв'язку з цим вилучені для експертизи зразки суд визнає недопустимими доказами.

3. Судом встановлено, що в томі № 1 (а.с. 54-55) знаходиться «Постанова про залучення захисника до окремої слідчої дії» від 04.01.2013 року. В томі №1 (а.с. 128 -129) знаходиться «Постанова про доручення призначити адвоката» від 05.01 2013 року.

Суд вважає, що в цій частині клопотання обвинуваченого також є обгрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з таких підстав.

В період з 04.01.2013 року по 08.01.2013 року захист ОСОБА_1 здійснювали адвокати ОСОБА_11 та ОСОБА_12, не маючи на те повноважень. Договір із вказаними особами не заключався. Захисники залучені до участі в кримінальному провадженні з порушенням порядку, визначеного ст.ст. 48, 49, 53 КПК України. Відомостей про те, що ОСОБА_1 чи члени його сім'ї укладали договір із вказаними захисниками немає. Відомостей про наявність згоди ОСОБА_1 на надання правової допомоги вказаним адвокатом в матеріалах кримінального провадження немає. Обвинувачений зазначає, що слідчим йому не було надано допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які могли запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника.

В справі немає відомостей про те, що слідчий після затримання ОСОБА_1 негайно повідомив відомості про затриману особу центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокат затриманому не призначався.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» зазначено, що порушення вимог закону щодо участі захисника при проведенні слідчих дій може бути підставою для визнання недопустимими тих доказів, що були зібрані під час виконання таких дій.

В зв'язку з цим суд вважає, що постанова слідчого «Про залучення захисника до окремої слідчої дії» від 04.01.2013 року» (Том 1 а.с. 54-55), та постанова «Про доручення призначити адвоката» від 05.01 2013 року (Том 1 а.с. 128), винесені із порушенням норм КПК України, оскільки вказані документи істотно порушували право особи на захист.

Разом з тим, клопотання про визнання вказаних процесуальних документів недопустимими доказами по справі не підлягає задоволенню, оскільки вказані документи не підтверджують існування чи відсутність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та не використовуються стороною обвинувачення як доказ підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, і є лише процесуальними рішеннями слідчого, а визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності слідчого здійснюється в іншому порядку, передбаченому КПК України.

4. Клопотання обвинуваченого про визнання недопустимим доказом «Протокол додаткового допиту підозрюваного» від 08.01.2013 року (Том 1 а.с. 139-142), заслуговує на увагу, але задоволенню не підлягає, оскільки, відповідно до змісту ч. 4 ст. 95 КПК України, суд і без визнання недопустимим даного протоколу немає права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, або посилатися на них.

Разом з тим, суд констатує, що в порушення вимог ч. 5 ст. 104 КПК України слідчим ОСОБА_9 протокол підписаний не був.

При проведенні даної слідчої дії захисник ОСОБА_12 залучений з порушенням порядку, визначеного ст.ст. 48, 49, 53 КПК України. Адвокат ОСОБА_12 08.01.2013 року здійснював захист ОСОБА_1 не маючи на те належних повноважень, оскільки договір із ним не заключався, а слідчим захисник був залучений з порушенням порядку, визначеного ст. 48,49, 53 КПК України.

В зв'язку з цим суд вважає, що додатковий допит підозрюваного 08.01.2013 року було проведено із порушенням права на захист.

5. Судом встановлено, що огляд транспортного засобу, за результатами якого складено «Протокол огляду транспортного засобу» (Том 1 а.с. 223-235), проведено на виконання доручення слідчого № 21/1-01 від 04.01.2013 року (Том № 1 а.с. 66). Проте, стороною обвинувачення не доведено, що даний огляд було проведено за добровільною згодою особи, яка володіє транспортним засобом, чи відповідно до ухвали слідчого судді, передбачеених ст.ст.233,237 КПК України. В матеріалах кримінального провадження ухвала слідчого судді, а також згода власника транспортного засобу на проведення огляду автомобіля відсутня. Обгрунтування невідкладності проведення даної слідчої дії немає.

В зв'язку з тиим, що «Протокол огляду транспортного засобу» (Том 1 а.с. 222-235) отриманий без дозволу слідчого судді при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу, та без згоди власника автомобіля, суд вважає, що клопотання обвинуваченого в цій частині є обгрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. Суд визнає «Протокол огляду транспортного засобу» (Том 1 а.с. 222-235) недопустимим доказом.

6. Оцінюючи «Протокол дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів» від 05.01.2013 року (Том 1 а.с. 236- 237) з точки зору його допустимості, судом встановлено, що в матеріалах справи знаходиться відповідь СБУ про виконання доручення слідчого ОСОБА_9 21/1 - 01 від 04.01.2013 року в частині щодо проведення огляду транспортного засобу та дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів (Том 1 а.с. 236- 237). Однак в матеріалах кримінального провадження, в дорученні слідчого №21/1-01 від 04.01.2013 року (Том 1 а.с. 66), яке надане в порядку ст. 40, 41 КПК України, відсутнє доручення на дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів.

Оперуповноваженим ВБКОЗ УСБУ України у Вінницькій області ОСОБА_13 складений протокол дослідження інформації при застосуванні технічних засобів в порушення ч. 2 ст. 41 КПК України. В розділі «Відомості, що мають значення для досудового розслідування» зазначено, що при відтворенні аудіо запису виявлено розмову двох чоловіків, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Хоча в матеріалах кримінального провадження відсутні будь - які докази, здобуті згідно з чинним законодавством, які б вказували на те, що на диктофоні записаний голос ОСОБА_1 Будь - якої експертизи на встановлення ідентичності голосів не проведено.

З протоколу допиту ОСОБА_4 від 03.01.2013 року ( Том № 1 а.с. 25-29) вбачається, що розмова була записана 26.12.2012 року. Кримінальне провадження було відкрито 03.01.2013 року. Тобто, розмову записано до відкриття кримінального провадження. Рішення суду про проведення зазначених негласних слідчих дій в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі № 12-рп/2011 зазначив, що в аспекті конституційного подання щодо суб'єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Тому суд вважає, що «Протокол дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів» від 05.01.2013 року, складений оперуповноваженим ВБКОЗ УСБУ України у Вінницькій області лейтенантом ОСОБА_13 (Том 1 а.с. 236- 237) є недопустимим доказом, оскільки він отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини та КПК України.

7. Судом встановлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б підтверджували те, що обвинувачений був ознайомлений із постановами про призначення експертиз, які в свою чергу були підставою для проведення експертиз та викладенням експертом результатів цих експертиз у висновках № 21 від 01.02.2013 року (Том 3 а.с. 313-325), № 22 від 02.02.2013 року (Том 3 а.с. 326-339), № 23 від 04.02.2013 року (Том 3 а.с. 340-355), № 18-п від 08.02.2013 року (Том 3 а.с. 356-371).

Не ознайомивши обвинуваченого з постановами про призначення експертиз, не роз'яснивши йому прав, слідчий позбавив ОСОБА_1 права заявляти відводи експертам, ставити на вирішення експертів свої питання, приймати участь при проведенні експертизи та інших прав, передбачених КПК України. Цією бездіяльністю слідчого було грубо порушено право обвинуваченого на захист.

Крім того, як уже зазначалось вище, суд визнав недопустимими доказами вилучені для експертизи зразки змивів з долонь та пальців ОСОБА_1, вилучення його куртки, скатертини, зафіксоване в «Протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» від 04.01.2013 року, оскільки відібрання зразків здійснено із грубим порушення порядку, встановленого ст. 245 КПК України.

Крім того, згідно протоколу затримання вбачається, що вилучені зразки були поміщені до поліетиленових пакетів, однак не зазначено, чи були вони належно запаковані, скріплені печаткою, підписами понятих. Ці зразки не були в подальшому належно оглянуті та долучені до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів.

Крім того, згідно протоколу затримання (Том 1 а.с. 49) зазначено, що на виконання постанови прокурора працівником СБУ у Вінницькій області о/у л-м ОСОБА_14 із застосуванням ультрафіолетової лампи, герметично запакованих рукавичок відібрано зразок ватного тампону, який поміщено в конверт № 1. Однак в матеріалах справи вказана постанова прокурора відсутня, а відповідно до ч. 2 ст. 241 КПК України освідування особи здійснюється на підставі постанови прокурора. Також в матеріалах кримінального провадження відсутнє доручення слідчого працівникам СБУ на відібрання зразків. Цей працівник СБУ не входив в склад слідчо - оперативної групи.

Враховуючи викладене, суд визнає висновки експертиз № 21 від 01.02.2013 року (Том 3 а.с. 313-325), № 22 від 02.02.2013 року (Том 3 а.с. 326-339), № 23 від 04.02.2013 року (Том 3 а.с. 340-355), № 18-п від 08.02.2013 року (Том 3 а.с. 356-371) недопустимими доказами.

8. Вирішуючи клопотання обвинуваченого про незаконність дій оперуповноваженого ОСОБА_10 при проведенні негласної слідчої дії, а саме - контролю за вчиненням злочину та оцінки рапорту оперуповноваженого Гайсинського МРВ УСБУ у Вінницькій області капітана ОСОБА_10, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили, що слідчий давав доручення оперуповноваженому ОСОБА_10 на участь у слідчо-оперативній групі під час проведення контролю за вчиненням злочину 04.01.2013 року. Відсутні дані про те, що оперуповноважений ОСОБА_10 входив у склад слідчо-оперативної групи.

Відповідно до ч. 2 ст.41 КПК України працівники оперативного підрозділу не мають права самостійно приймати участь у збиранні доказів в кримінальному провадженні.

Зазначені вище факти свідчать про те, що оперуповноваженим ОСОБА_10 порушено норми кримінального процесуального законодавства. А тому рапорт вказаного працівника (Том 3 а.с. 214) є недопустимим доказом.

Разом з тим, суд зазначає, що питання відповідальності осіб, винних у порушенні норм кримінального процесуального законодавства, яке ставиться у клопотанні обвинуваченого, не підлягає вирішенню в рамках даного кримінального провадження.

9. Вирішуючи клопотання обвинуваченого про визнання незаконним обшуку, який проведений 24.01.2013 року за місцем проживання ОСОБА_1, судом встановлено, що в результаті проведеного обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 було складено протокол обшуку. Сторона обвинувачення не посилається на даний протокол як на доказ винуватості ОСОБА_1, вказаний протокол обшуку жодним чином не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, а тому суд визнає даний доказ неналежним. В зв'язку з чим питання законності чи незаконності проведення обшуку, яке ставиться у клопотанні обвинуваченого, не підлягає вирішенню в рамках даного кримінального провадження.

10. При вирішенні клопотанням обвинуваченого про визнання недопустимими доказами матеріалів кримінального провадження, які мають виправлення та потертості в місцях зазначення аркушів справи, судом встановлено, що при розгляді даної справи в Гайсинському районному суді прокурором, в порушення ст.291 КПК України, було надано всі матеріали досудового розслідування, в трьох томах, які були долучені судом до кримінального провадження.

Разом з тим, відповідно до змісту ч. 1 ст. 317 КПК України матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою) є долучені судом до обвинувального акту документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження.

Статтею 349 КПК України передбачено, що в судовому засіданні головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Що свідчить про те, що сторони, зокрема сторона обвинувачення, мають зазначити докази які потрібно дослідити та надавати суду лише конкретні докази, які підлягають дослідженню в судовому засіданні, а не всі матеріали досудового розслідування. При цьому подання суду тих чи інших конкретних доказів та матеріалів, які мають значення для даного кримінального провадження та які отримані при досудовому розслідуванні, для їх дослідження у судовому засіданні є правом сторони обвинувачення. Ці докази можуть надаватися взагалі без будь-якої нумерації.

В зв'язку з цим клопотання обвинуваченого про визнання недопустимими доказів, на які звертав увагу обвинувачений, через виправлення та потертості в місцях зазначення аркушів справи та порушення їх порядкової нумерації у матеріалах досудового розслідування, які приєднані до кримінального провадження, не підлягає задоволенню.

Незважаючи на те, що суд визнав вище зазначені докази недопустимими доказами в цьому кримінальному провадженні, а обвинувачений ОСОБА_1 не визнав себе винним у вчиненні вище зазначених злочинів, його винуватість повністю доведена в судовому засіданні належними доказами, наданими стороною обвинувачення.

Так, ті факти, що станом на 4 січня 2013 року близько 10 години 20 хвилин, тобто - на час отримання хабара, ОСОБА_1 перебував на посаді начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області, мав спеціальне звання - підполковника міліції і являвся службовою особою, яка займає відповідальне становище, стверджуються такими доказами.

З витягів із наказів начальника УМВС України у Вінницькій області № 45 о/с від 31.03.2010 року та № 177 о/с від 05.10.2010 року, видно, що підполковник міліції ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області (Том 2 а.с. 4, 5);

З рапортів із книги прийому та здачі чергування від 02.01.2013 року та 03.01.2013 року, видно, що ці рапорти подані на ім'я начальника Гайсинського РВ УМВС ОСОБА_1 (Том 1 а.с. 278, 279);

З журналу реєстрації інструктажів про заходи безпеки при поводженні із вогнепальною зброєю за 03.01.2013 року, 04.01.2013 року, видно, що особою, яка проводила інструктаж був начальник Гайсинського РВ УМВС - ОСОБА_1 (Том 1 а.с. 280);

З журналу єдиного обліку заяв і повідомлень за 03.01.2013 року, 05.01.2013 року, згідно записів в якому вбачається, що начальник Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 брав участь у складі слідчо-оперативної групи по виїзду на місце пригоди, зокрема 03.01.2013 року (Том 1 а.с. 282, 283);

З журналу негласних перевірок і несення служби в ІТТ Гасинського РВ, в якому знаходиться рапорт начальника СВ Гайсинського РВ УМВС ОСОБА_15 на ім'я начальника Гайсинського РВ ОСОБА_1 про проведення перевірок 03.01.2013 року та 04.01.2013 року (Том 1 а.с. 284);

З протоколу огляду мобільного терміналу - мобільного телефона, належного ОСОБА_1, від 06.02.2013 видно, що в реєстрі вхідних СМС міститься повідомлення ОСОБА_1 про те, щоб він не забув про прийом громадян об 11.00 год. 04.01.2013( т.3 а.с. 136 - 139).

З наказу міністра внутрішніх справ №1172 від 29.12.2012 року видно, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області за п. 45 «в» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (Том 2 а.с. 77-79);

З витягу із наказу начальника УМВС України у Вінницькій області № 3 о/с від 04.01.2013 року видно, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області за власним бажанням та зараховано в розпорядження начальника УМВС (Том 2 а.с. 263);

З висновку службового розслідування УМВС України у Вінницькій області від 08.01.2013 року видно, що факт вимагання та отримання хабара начальником Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження і за результатами цього розслідування рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за дискредитацію звання рядового та начальницького складу ОВС(Т. 2 а.с.9 - 11);

З подання заступника начальника УМВС України у Вінницькій області від 11.01.2013 року начальнику УМВС України у Вінницькій області видно, що ним пропонується звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно п. 66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» за дискредитацію звання рядового і начальницького складу ОВС (Том 2 а.с. 8);

З витягу із наказу начальника УМВС України у Вінницькій області № 7 о/с від 11.01.2013 року видно, що з 11.01.2013 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу) (Том 2 а.с. 264);

З трудової книжки ОСОБА_1 видно, що він звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 11.01.2013 року згідно наказу УМВС України у Вінницькій області № 7 від 11.01.2013 року (Том 2 а.с. 12);

З протоколу тимчасового доступу до документів та їх вилучення із Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області із описом таких документів видно, що усі, вищеперераховані документи були вилучені із Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області з дотриманням норм КПК України (Том 1 а.с. 276, 277).

Свідок ОСОБА_16 (головний бухгалтер Гайсинського РВ) суду показала, що до Гайсинського РВ надходив наказ № 7ос від 11.01.2013 УМВС України у Вінницькій області про звільнення ОСОБА_1 за дискредитацію звання рядового і начальницького складу з 11.01.2013. До Гайсинського РВ не надходили будь-які документи щодо припинення повноважень ОСОБА_1у грудні 2012 року, тому грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2012 вона нарахувала як начальнику РВ. Зранку 04.01.2013 вона телефонувала ОСОБА_1 щоб він підписав фінансові документи на казначейство. Наказ начальника УМВС області № 3 від 04.01.2013 про звільнення ОСОБА_1 за особистим проханням з 29.12.2012 (підстава наказ УМВС України) в РВ надійшов лише 08.01.2013 чи 09.01.2013.

Свідок ОСОБА_17, який на даний час являється начальником Гайсинського РВ, суду показав, що телеграма з УМВС області про призначення його виконуючим обов'язки начальника РВ прийшла лише 04.01.2013. До 04.01.2013 року начальником Гайсинського РВ являвся ОСОБА_1 До 04.01.2013 року він начальником РВ не був та обов'язки начальника не виконував.

Свідок ОСОБА_18 суду показав, що на нараді оголосили, що начальник подав рапорт про звільнення. Коли це було не пам'ятає. 3 січня 2013 року, на день прийняття чергування і на день здачі чергування, він по документації бачив, що підписував ОСОБА_1, як начальник райвідділу.

Свідок ОСОБА_19 суду показав, що станом на 4 січня 2013 року начальником був ОСОБА_1 Про те, що ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Гайсинського РВ УМВС він узнав лише тоді, коли з Вінниці приїхав представник УМВС області і оголосив наказ про звільнення, можливо це було і 4 січня 2013 року.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" ОСОБА_1 на момент скоєння злочинів являвся працівником правоохоронного органу та згідно п. "д" ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" є суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

По факту отримання хабара винуватість ОСОБА_1 доводиться такими доказами.

З розрахунку вихідної допомоги капітану міліції ОСОБА_4 при звільненні та з відомісті розрахунку грошового забезпечення за грудень 2012 року, підписаних начальником Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1, видно, що в грудні 2012 року ОСОБА_4 було нараховано та виплачено вихідну допомогу в сумі 5897.05 грн. (Том 2 а.с. 45, 46);

Із заяви ОСОБА_4 від 03.01.2013 року видно, що він повідомив УСБУ України у Вінницькій області про протиправні дії ОСОБА_1 відносно нього, а саме: про вимагання хабара (Том 1 а.с. 8).

Свідок ОСОБА_4 суду показав, що 28 серпня 2012 року він звернувся до начальника Гайсинського РВ ОСОБА_1 з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Протягом вересня 2012 року він щоденно виходив на службу та виконував роботу на обслуговуваній дільниці.

Приблизно в жовтні 2012 року ОСОБА_1 викликав його у свій службовий кабінет, де повідомив, що згідно чинного законодавства, при звільненні з органів внутрішніх справ йому має бути нарахована «вихідна» грошова допомога та заробітна плата, що в сумі буде становити приблизно 10 000 грн. Але ці кошти він зможе отримати лише за умови, якщо погодиться передати йому половину нарахованих коштів. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що в разі відмови передати половину коштів його буде звільнено з роботи до набуття строку десятирічної вислуги і в цьому випадку грошова допомога не буде нарахована.

Також ОСОБА_1 попередив його, що в разі відмови надати вказані кошти, в подальшому йому будуть чинитися перешкоди у зайняті підприємницькою діяльністю. Під впливом цих слів він був змушений прийняти пропозицію ОСОБА_1

З 20 вересня по 20 листопад 2012 року будь- якої роботи він не виконував, на роботу не ходив.

20 листопада 2012 року його було звільнено з органів внутрішніх справ.

25 грудня 2012 року, між 18 та 19 годинами, йому на мобільний телефон зателефонував ОСОБА_1 і викликав до себе у службовий кабінет на 26 грудня 2012 року.

26 грудня 2012 року з метою фіксації слів ОСОБА_1 він взяв власний цифровий диктофон «ЕКСО», та записав на нього розмову з ОСОБА_1 В своєму кабінеті ОСОБА_1 звернув його увагу на те, що на столі лежить непідписана ним платіжна відомість щодо нарахування йому коштів «вихідної» грошової допомоги. ОСОБА_1 попередив його, що в разі відмови сплатити йому суму 5000 грн., він відомість не підпише. Посилаючись на те, що раніше він уже віддав ОСОБА_1 1000 грн., він просив останього зменшити суму. ОСОБА_1 зменшив суму з 5000 грн. до 4000 грн. Він погодився з пропозицією ОСОБА_1

Після цієї розмови на його банківську картку було нараховано грошові кошти в сумі 5897 грн.

З січня 2013 року, приблизно о 9:00 годині, ОСОБА_1 зателефонував йому на мобільний телефон і став погрожувати, що в разі не надання йому коштів в сумі 4000 грн., у нього начнуть виникати проблеми.

Враховуючи такі наполегливі вимагання зі сторони ОСОБА_1 і реально побоюючись за власне майбутнє, він змушений був звернутись за захистом із письмовою заявою в СБУ у Вінницькій області.

Цього ж числа, з метою викриття ОСОБА_1, він передав працівникам СБУ 4000 грн. Працівники СБУ переписали номера цих коштів, помітили їх, та повернули йому для подальшої передачі ОСОБА_1

Цього ж числа він, діючи під контролем працівників СБУ у Вінницькій області, зателефонував ОСОБА_1 та домовився про зустріч, яку ОСОБА_1 призначив у кафе «Дубок». На місце зустрічі він приїхав біля 19:30 год. 03.01.2013 року. ОСОБА_1 його зустрів на подвір'ї кафе та запропонував, щоб він передав кошти працівниці кафе на ім'я ОСОБА_19. За вказівкою ОСОБА_1 він зайшов у приміщення кафе через запасні двері, з тильної сторони приміщення, де знайшов буфетницю ОСОБА_3 та передав їй грошові кошти в сумі 4000 грн. для подальшої передачі цих коштів ОСОБА_1 ОСОБА_3, отримавши від нього кошти, в його присутності перерахувала їх і упевнилась, що там було 4000 грн. Після цього він покинув територію кафе «Дубок», та пішов додому.

Про те що ОСОБА_1 не являється начальником РВ чи планує звільнятись з займаної посади він не знав.

З протоколу огляду мобільного терміналу від 06.02.2013 року видно, що в реєстрі мобільного телефону «Nokia-6700», належному ОСОБА_1, міститься запис про прийнятий виклик о 20-06 год. 03.01.2013 року від ОСОБА_4 (Том 3 а.с. 136-139);

З протоколом огляду речей з фототаблицями від 03.01.2013 року - грошових коштів видно, що ОСОБА_4надав працівникам СБУ у Вінницькій області 4000 грн., купюрами по 100 грн. в кількості 20 штук та по 50 грн. в кількості 40 штук, які в його присутності та в присутності понятих були помічені шляхом нанесення на купюри спеціальних хімічних речовин та зроблено напис «хабар» люмінесцентним карандашем. Серія та номер кожної купюри було переписано. Грошові кошти в загальній сумі 4000 гривень наступними грошовими купюрами:

- номіналом по 100 гривень: 1. ВЩ5237752; 2. МБ7538959; 3. ГИ9302553; 4. ВЛ9419606; 5. КГ5720847; 6. ЕЧ4180804; 7. ЗЄ0567922; 8. ЗЗ0690605; 9. ЕЮ0326527; 10. ВЧ5730171; 11. ГЕ4234624; 12. ГЕ9639895; 13. АИ7486264; 14. ЗЄ4093016; 15. ЕШ4525862; 16. ГД6582380; 17. ЕЮ5444342; 18. ЕИ6070066; 19. ЕШ2707818; 20. ВЩ4788013;

- номіналом по 50 гривень: 1. ЄЙ6446106; 2. ЕЩ1107104; 3. КЙ8514914; 4. КЖ0562248; 5. КЛ5158581; 6. ЕЮ36160505; 7. КЄ1329969; 8. ЕИ6950927; 9. КН8249390; 10. ЗБ8531203; 11. ЕШ5628565; 12. ЕЄ4470757; 13. КП9859486; 14. КП9859485; 15. ВХ5096707; 16. КЗ0760787; 17. БФ6427459; 18. ВШ2160388; 19. КА3002386; 20. ЗБ5586475; 21. КБ3745842; 22. КЗ3055053; 23. ГЄ6551275; 24. ЕХ0283370; 25. КМ7957791; 26. КМ1961118; 27. КЄ6695969; 28. ЕЩ6703741; 29. ЕЮ3929695; 30. ВЕ4131690; 31. ЗД7206582; 32. ЗВ9863427; 33. ЕЛ5403696; 34. ЗЕ0403927; 35. ЕЕ7597795; 36. КЗ8752824; 37. ЗА2645169; 38. КЛ5810464; 39. ВШ8316635; 40. ЕЄ2433393.

Всього грошових купюр номіналом 100 гривень в кількості 20 штук та номіналом 50 гривень в кількості 40 штук на загальну суму 4000 гривень.

Після цього вказані грошові купюри в повному обсязі були передані ОСОБА_4 для подальшої участі в проведенні негласних слідчих дій (Том 1 а.с. 12-24);

Свідок ОСОБА_3 суду показала, що працює буфетницею в кафе «Дубок». 3 січня в кафе була вечірка. Під час вечірки до неї підійшов ОСОБА_1 і сказав, що для нього мають дещо залишити. В той же вечір підійшов чоловік зі службового входу і сказав, що він має дещо залишити для ОСОБА_1 Вона відповіла, що знає про це. Цей чоловік, якого вона впізнала в судовому засіданні як ОСОБА_20, передав їй гроші і попросив перерахувати. Вона перерахувала кошти і впевнилась, що там було 4000 грн. На слідуючий день, ранком, в кафе зайшов ОСОБА_1 і запитав чи є передача. Вона відповіла, що є, і передала йому 4000 грн. ОСОБА_1 забрав гроші і вийшов з кафе.

Свідки: ОСОБА_21, ОСОБА_22 суду показали, що 03.01.2013 року вони були присутні на вечірці у приміщенні кафе «Дубок» і бачили, що на цій же вечірці був присутній ОСОБА_1

З протоколу огляду місця події від 04.01.2013 року з фототаблицями видно, що місцем отриманям хабаря є кафе «Дубок». ОСОБА_1 було затримано на подвірї цього кафе, а також на території були виявленні та вилучені грошові купюри, які були оглянуті, а їх серії та номера переписані в протокол огляду. Одну купюру, номіналом 100 грн., видала працівникам СБУ буфетниця ОСОБА_3 При цьому пояснила, що цю купюру вона отримала від ОСОБА_1

Грошові кошти в загальній сумі 4000 гривень наступними грошовими купюрами:

- номіналом по 100 гривень: 1. ВЩ5237752; 2. МБ7538959; 3. ГИ9302553; 4. ВЛ9419606; 5. КГ5720847; 6. ЕЧ4180804; 7. ЗЄ0567922; 8. ЗЗ0690605; 9. ЕЮ0326527; 10. ВЧ5730171; 11. ГЕ4234624; 12. ГЕ9639895; 13. АИ7486264; 14. ЗЄ4093016; 15. ЕШ4525862; 16. ГД6582380; 17. ЕЮ5444342; 18. ЕИ6070066; 19. ЕШ2707818; 20. ВЩ4788013;

- номіналом по 50 гривень: 1. ЄЙ6446106; 2. ЕЩ1107104; 3. КЙ8514914; 4. КЖ0562248; 5. КЛ5158581; 6. ЕЮ36160505; 7. КЄ1329969; 8. ЕИ6950927; 9. КН8249390; 10. ЗБ8531203; 11. ЕШ5628565; 12. ЕЄ4470757; 13. КП9859486; 14. КП9859485; 15. ВХ5096707; 16. КЗ0760787; 17. БФ6427459; 18. ВШ2160388; 19. КА3002386; 20. ЗБ5586475; 21. КБ3745842; 22. КЗ3055053; 23. ГЄ6551275; 24. ЕХ0283370; 25. КМ7957791; 26. КМ1961118; 27. КЄ6695969; 28. ЕЩ6703741; 29. ЕЮ3929695; 30. ВЕ4131690; 31. ЗД7206582; 32. ЗВ9863427; 33. ЕЛ5403696; 34. ЗЕ0403927; 35. ЕЕ7597795; 36. КЗ8752824; 37. ЗА2645169; 38. КЛ5810464; 39. ВШ8316635; 40. ЕЄ2433393.

Всього грошових купюр номіналом 100 гривень в кількості 20 штук та номіналом 50 гривень в кількості 40 штук на загальну суму 4000 гривень.

(Том 1 а.с. 57-62);

З рапортів працівників СБУ у Вінницькій області - старшого оперуповноваженого в ОВС 2 сектору ВБКОЗ УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_23, старшого оперуповноваженого в ОВС 2 сектору ВБКОЗ УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_24, начальника 2 сектору ВБКОЗ УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_25 видно, що вони здійснювали контроль за вчиненням злочину за заявою ОСОБА_4 про вимагання в нього хабара начальником Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 При затримані ОСОБА_1 намагався втекти з місця події і викинув грошові кошти. ( Том 1 а.с. 97 -101);

Свідки: ОСОБА_23 та ОСОБА_44 суду показали, що 4 січня 2013 року на території кафе «Дубок», що в Гайсиньскому районі, вони, як працівники СБУ, здійснювали затримання ОСОБА_1, який намагався втекти з місця події та викинув гроші. Ці гроші були вилучені та оглянуті.

Аналізуючи серії та номери купюр грошових коштів судом встановлено, що серії та номери купюр номіналом 100 та 50 грн., що складали грошові кошти в сумі 3900 грн., які були вилучені на місці затримання ОСОБА_1, згідно протоколу огляду місця події від 04.01.2013 року, та 100 грн., які видала ОСОБА_3 (Том 1 а.с. 57-62) повністю збігаються із серіями та номерами купюр номіналом 100 та 50 грн., що складали грошові кошти в сумі 4000 грн., які були надані працівникам СБУ у Вінницькій області ОСОБА_4 та в його присутності, за участю понятих, були помічені шляхом нанесення на купюри спеціальних хімічних речовин та на яких зроблено напис «хабар» люмінесцентним карандашем, а згодом передані ОСОБА_4 буфетниці ОСОБА_3, яка в свою чергу передала їх ОСОБА_1, а одну купюру номіналом 100 грн. добровільно видала працівникам СБУ.

По факту розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем винуватість ОСОБА_1 стверджується такими доказами.

Відповідно до ст.1 Закону України « Про оплату праці» вiд 24.03.1995 №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від результатів його праці.

Відповідно до ч.2 ст. 8 цього ж закону умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.13 цього ж закону оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про міліцію» Фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до ст.19 Закону України « Про міліцію»

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Відповідно до п. 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про міліцію» працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Відповідно до підпункту «є» п. 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 за порушення дисципліни проводиться звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня вважається порушенням трудової дисціпліни - прогулом, який тягне за собою звільнення з роботи.

З аналізу вище приведених норм законів видно, що робота працівників міліції фінансується з Державного бюджету, а їх грошове забезпечення

встановлюються Кабінетом Міністрів України. Мінімальний робочий час повинен становити 41 годину на тиждень. Заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу. В разі порушення дисціпліни, у тому числі і прогулу, працівник міліції підлягає звільненю з роботи.

Свідок ОСОБА_4 суду показав, що він з кінця вересня по 20 листопада 2012 року на роботу не ходив, будь- якої роботи не виконував, але заробітну плату за ці місяці отримав.

З рапортів ДІМ ОСОБА_4 від 18.08.2012 та від 20.11.2012 року видно, що він наполегливо просив керівництво УМВС України у Вінницькій області про своє звільнення з органів внутрішніх справ (Том 2 а.с. 66,67);

Свідки: ОСОБА_21, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_8, ОСОБА_29 суду показали, що ОСОБА_4, будучи дільничим інспектором міліції на території сіл Карбівка та Гунча, починаючи з жовтня 2012 року в цих селах не з'являвся, обов'язки ДІМ не виконував.

З журналу реєстрації інструктажів при поводженні з вогнепальною зброєю, книги прийому і здачі чергувань, журналу єдиного обліку заяв і повідомлень, журналу єдиного обліку книговидачі й приймання озброєння та спеціальних засобів Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області видно, що ОСОБА_4, починаючи з жовтня і по день звілнення - 20 листопада 2012 року на роботу не ходив. (Т.1, Т.2- а.с.ЗЗ, а.с.271, а.с.321).

З відомостей розрахунку грошового забезпечення (Том 2, а.с. 47-65) за вересень, жовтень і листопад 2012 року і з довідки Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області про нарахований і отриманий дохід ОСОБА_4 (Том 3 а.с. 254) видно, що ОСОБА_1 підписав ці відомості як начальник Гайсинського РВ УМВС України . В цих відомостях були нараховані ОСОБА_4 такі суми: з 20 по 30 вересня 2012 року - 1895, 81 грн.; за жовтень 2012 року - 2176, 76 грн.; листопад 2012 року (включно до 20.11.2012року, враховуючи премію - 722, 57 грн.) - 2375, 72 грн.

З наказу начальника Гайсинського РВ УМВС України № 578 від 10.12.2012р. "Про встановлення премій працівникам Гайсинського РВ за листопад 2012 року", підписаного ОСОБА_1, видно, що ОСОБА_4 встановлено 46% премії за листопад 2012 року (Т.2 а.с. 19,20).

З аналізу цих сум видно, що всього за цей період ОСОБА_4 було нараховано і виплачено (1895,81+ 2176,76 + 2375,72) 6438,29 грн. заробітної плати.

З витягу із наказу начальника УМВС України у Вінницькій області № 241 о/с від 20.11.2012 року видно, що ОСОБА_4 було звільнено з органів внутрішніх справ з 20.11.2012 року (Том 3 а.с. 257).

Усі вище перераховані докази суд приймає до уваги, так як вони зібрані з дотриманням вимог законів, не суперечать один одному, і є допустимими доказами в контексті ст.86 КПК України.

Покази свідків: ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_44, ОСОБА_21, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_8, ОСОБА_29 суд приймає до уваги, так як їх покази дані добровільно, без сторонього фізичного чи психологічного тиску, носят послідовний характер і не мають мети оговорити ОСОБА_1 чи нашкодити йому.

Усі офіційні документи, якими обгрунтовується винуватість ОСОБА_1, зібрані з дотриманням вимог КПК України, посадовими особами, які мали на те право. Вони належним чином оформленні, мають відповідні реквізити: підписи, штампи та печатки.

Суд вважає за необхідне виключити із обвинувачення вказівку на те, що ОСОБА_1 вчинив розтрату чужих коштів на загальну суму 7455,93 грн., оскільки ця сума є явною арифметичною помилкою, адже з аналізу усіх сум видно, що всього ОСОБА_4 було нараховано і виплачено з 20 вересня по 20 листопада (1895,81+ 2176,76 + 2375,72) 6438,29 грн. заробітної плати.

Суд не приймає до уваги покази свідків: ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_15, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, так як їм нічого не відомо про обставини вчинених злочинів. Їх покази, щодо перебування на посаді начальника райвідділу ОСОБА_1 є неоднозначними, суперечливими, та такими, що викликають у суда сумнів щодо їх відповіденості відносно офіційних документів, перерахованих вище у цьому вироку.

Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_9, оскільки він проводив досудове слідство і не може бути свідком.

Суд не приймає до уваги твердження обвинуваченого про те, що він був звільнений з посади начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області з 29 грудня 2012 року і станом на 3,4 січня 2013 року на посаді начальника райвідділу не перебував, оскільки ці твердження спростовані вище приведеними доказами. Так, дійсно в наказі про звільнення зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області з 29 грудня 2012 року, але даний наказ був виданний 4 січня 2013 року, тобто звільнення відбулося після того, як злочин уже було вчинено. Цю дію суд розцінює як намагання керівництва УМВС України у Вінницькій області уникнути позору за злочинні дії свого працівника.

Суд не приймає до уваги покази ОСОБА_1 щодо позики ОСОБА_4, у нього 500 дол.США, які останній в подальшому повернув йому в кафе "Дубок", оскільки ці покази не знайшли свого об'єктивного підтвердження і спростовані наданими стороною обвинувачення доказами.

Суд не приймає до уваги ксерокопій документів, наданих обвинуваченим, з яких якоби видно, що ОСОБА_4 виконував свої обов'язки аж до 20 листопада 2012 року, оскільки: по - перше, з них видно, що ОСОБА_4 виконував роботу у вересні 2012 року; по- друге, дані копії ніким не завірені, обвинувачений не зміг назвати джерело їх походження.

Суд не приймає до уваги покази обвинуваченого про те, що під час затримання працівниками правоохоронних оранів на нього чинився тиск і застосовувалась фізична сила, оскільки ці покази не знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 щодо визнання недопустимими та неналежними матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій. Дані матеріали відкривались обвинуваченому та його захиснику, про що свідчить протокол про надання доступу до додаткових матеріалів досудового слідства (ТЗ а.с.383-384), підписаний ОСОБА_1 та його захисниками. Матеріали НСРД (окрім дисків) досліджені в ході судового засідання.

Суд не приймає до уваги доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про відсутність в його діяннях складу злочину, оскільки це спростовано сукупністю вище приведених доказів. Ці заперечення суд розцінює як намагання ОСОБА_1 уникнути від кримінальної відповідальності за вчиненні злочини.

В судовому засіданні обвинувачений заявив клопотання про:

1) скасування арешту на майно, яке вилучене під час затримання та огляду місця події 04.01.2013 року, накладеного ухвалою слідчого судді від 04.02.2013 року;

2) клопотання від 27.11.2013 року, 23.12.2013 року, 10.01.2014 року, згідно яких просив закрити кримінальне провадження.

Вирішуючи вказані клопотання, суд виходить з наступного.

1. Клопотання про скасування арешту на майно, яке вилучене під час затримання та огляду місця події 04.01.2013 року, накладеного ухвалою слідчого судді від 04.02.2013 року підлягає частковому задоволенню. Згідно ухвали слідчого судді від 04.02.2013 року (Том 3 а.с. 378) було накладено арешт на майно, яке вилучене під час затримання та огляду місця події 04.01.2013 року, зокрема: кошти, належні ОСОБА_1, куртку, скатертина зеленого кольору, мобільний телефон «Нокіа 6700». Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 КПК України. Слідчим суддею обґрунтовано винесено ухвалу про арешт вказаного майна, оскільки зазначені речові докази могли зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України. Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України слідчий суддя мав право розглядати клопотання слідчого в разі неявки в судове засідання зацікавлених осіб.

Крім того вищезазначеною ухвалою слідчого судді було накладено також арешт на кошти, змиви з рук ОСОБА_1, хімічну речовину, експериментальні зразки, службове посвідчення серії НОМЕР_1, ключі. Із вказаних речей ОСОБА_1 належать кошти та ключі. В арешті даних речей, окрім коштів, які можуть бути конфіскованими, і мобільного телефону, відпала потреба, оскільки вони не є доказами по справі. А тому накладення арешту на змиви з рук ОСОБА_1, хімічну речовину, експериментальні зразки, службове посвідчення серії НОМЕР_1, ключі слід скасувати.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що майно вилучено 04.01.2013 року, а клопотання слідчого про накладення арешту на майно винесено 15.01.2013 року та подано до суду із значним порушенням строків, встановлених ч. 5 ст. 171 КПК України, згідно якої клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно протоколу повернення тимчасово вилученого майна (Том 3 а.с. 375) слідчий грубо порушив норми КПК України, оскільки всупереч ч. 1 ст. 170 КПК України повернув частину майна, на яке було накладено арешт слідчим суддею, до скасування накладеного арешту слідчим суддею чи судом.

2. У клопотанні обвинуваченого від 27.11.2013 року про закриття кримінального провадження не зазначено які саме слідчі дії проводили працівники СБУ, чи здобуті докази в результаті таких слідчих дій і чи використовує їх сторона обвинувачення при доведеності його винуватості .

Крім того, кримінальне провадження на стадії судового розгляду може бути закрите судом лише у чітко визначених випадках, передбачених ч. 2, ч. 6 ст. 284 КПК України. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру не належить до вказаних випадків, та відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України може бути підставою для притягнення винних до відповідальності, встановленої законом, а дане питання не підлягає вирішенню в рамках даного кримінального провадження. В зв'язку з чим у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження слід відмовити.

Також не підлягає задоволенню клопотання обвинуваченого від 23.12.2013 року про закриття кримінального провадження в зв'язку із відсутністю складу злочину. Оскільки відповідно до змісту ч. 1, ч. 6 ст. 284 КПК України, в разі виявлення під час судового розгляду обставин, що свідчать про відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, суд ухвалює виправдувальний вирок, а не закриває кримінальне провадження. З аналогічних підстав не підлягає задоволенню клопотання обвинуваченого від 10.01.2014 року про закриття кримінального провадження.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 в скоєнні інкримінуємих йому злочинів повністю доведена стороною обвинувачення належними і перевіриними в судовому засіданні доказами.

А тому суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення злочину), як одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище, та за ч. 2 ст. 191 КК України, як розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» № 22ГУП від 18.04.2013року, який набрав чинності з 18.05.2013року, положення ст. 368 КК України викладено в новій редакції, зокрема: «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою».

Відповідно до ч.2 ст. 5 КК України Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі

Аналізом законодавства встановлено, що ч. 4 ст. 368 КК України, в редакції після 18.05.2013року, за змістом відповідає ч. З ст. 368 КК України, в редакції до 18.05.2013року, але санкція ч. 4 ст. 368 КК України, в редакції після 18.05.2013 року, посилює кримінальну відповідальність, оскільки передбачає спеціальну конфіскацію. У зв'язку з цим погіршує становище особи, а тому при розгляді даного кримінального провадження необхідно застосувати положення ст. 5 КК України і кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. З ст. 368 КК України, в редакції до 18.05.2013 року.

Призначаючи міру покараня ОСОБА_1, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст. 12, 65 КК України вчинений злочин, передбачений ч.3ст. 368 КК України, відноситься до категорії тяжкого.

Особа обвинуваченого ОСОБА_1 характеризується наступним чином: за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на даний час не працює, одружений, фізично та психологічно здоровий, на утриманні неповнолітніх або непрацездатних осіб не має.

При таких обставинах суд вважає, що виправлення і перевиховання обвинуваченого повинні проходити в місцях, повязаних з ізоляцією від суспільства.

Одночасно з призначенням основного покарання обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно на підставі ст. 55 КК України позбавити його права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, оскільки злочин ним вчинено з використанням службового становища і, на думку суду, за ним неможливо зберігання права працювати на посаді, пов'язаній з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив злочин, перебуваючи на посаді начальника Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області, йому присвоєно спеціальне звання старшого начальницького складу - підполковник міліції, а вчинення ним злочину дискредитує звання начальницького складу органів внутрішніх справ, суд вважає за необхідне застосовувати до ОСОБА_1 передбачене ст. 54 КК України додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання «підполковник міліції».

Прокурором заявлено позов про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 7455,93 грн. до державного бюджету на рахунок УМВС України у Вінницькій області.

Обвинувачений ОСОБА_1 не визнав цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, передбаченим ч. 2 ст. 191 КК України, інтересам держави, а саме - грошових коштів в розмірі 7455,93 грн. до державного бюджету на рахунок УМВС України у Вінницькій області.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримав.

Дослідивши докази і давши їм належну правову оцінку, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: на суму 6438 грн.29 коп. з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом встановлено, що злочинними діями ОСОБА_1 завдано збитків державному бюджету на суму 6438,29 грн.

Цей факт підтверджено доказами, наведеними вище у цьому вироку.

Прокурор, заявляючи позов на 7455,93 грн. не звернув увагу на те, що ОСОБА_4 не працював з 20 вересня і сума зарплати за цей час склала 1895,81 грн. Прокурор помилково зарахував у суму збитків усю зарплату за вересень місяць, чим штучно збільшив суму шкоди на 1017,64грн.

Тому даний позов підлягає задоволенню на 6438,29 грн., а в решті позову необхідно відмовити.

До вступу вироку в законну силу ОСОБА_1 слід залишити обраний йому раніше запобіжний захід , а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_43 про поверненя коштів, які внесені як застава, необхідно відмовити.

З обвинуваченого підлягають стягненню судові витрати в сумі 1864,4 грн. за проведення експертиз.

Питання щодо речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним і засудити за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 191 КК України , призначивши йому покарання:

- за ч. 3 ст. 368 КК України у виді позбавлення волі строком 7(сім) років, з позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, та на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання «підполковник міліції»;

- за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком 5(п'ять) років, з позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк два роки.

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і остаточно засудити ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі строком 7(сім) років, з позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, та на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання «підполковник міліції»;

Строк відбування основного покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Строк додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Зарахувати ОСОБА_1 в строк відбування покарання 5 діб, час перебування під вартою з 04.01.2013 року по 08.01.2013 року.

Цивільний позов прокуратури Вінницької області в інтересах держави задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 6438,29 грн., а в решті позову необхідно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 1864,4 грн.

- Арешт на майно, яке вилучене під час затримання та огляду місця події 04.01.2013 року: куртка, яка належить ОСОБА_1, скатертина зеленого кольору, проведені змиви з лівої та правої руки ОСОБА_1, хімічна речовина, експериментальні зразки, службове посвідчення серії НОМЕР_1 та ключі, накладений згідно ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 04.02.2013 року - скасувати, а вилучені речі:

-грошові кошти в розмірі 4000 грн. повернути ОСОБА_4;

-куртку, яка належить ОСОБА_1, повернути ОСОБА_1;

-хімічну речовину, експерементальні зразки, змиви з рук ОСОБА_1 знищити;

-скатертину зеленого кольору, повернути власнику кафе "Дубок" СТ "Супутник";

-мобільний телефон марки "Нокіа 6700", належний ОСОБА_1, та грошові кошти, які належали ОСОБА_1 і були вилучені при затриманні,- конфіскувати.

Земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до державного акту серії АБ № 385288 від 20.03.2006, за адресою: АДРЕСА_3, на яку накладено арешт ухвалою Вінницького міського суду від 04.02.2013, - конфіскувати.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити у виді застави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а прокурору і засудженому копія вироку вручається негайно.

Суддя