ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" березня 2014 р. Справа № 918/206/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Кочергіної В.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта" м. Луцьк
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
про стягнення 3998грн. 80коп., з яких 3040 грн. 50 коп. - основного боргу, 495грн. 64коп. - 50% річних, 29грн. 74коп. - 3% річних, 128грн. 87 коп. - пені, 304грн. 05 коп. - штрафу
Представники сторін:
від позивача Терлецький О.М. - за довіреністю №6 від 08.01.2014 року
від відповідача не з'явився
В судовому засіданні, відповідно до ст.85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
07.02.2014р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 5215 грн., з яких 3040 грн. 50 коп. - основного боргу, 523 грн. 38 коп. - 53% річних, 128 грн. 87 коп. - пені, нарахованих за період з 04.10.2013р. по 31.01.2014р., 1520 грн. 25 коп. - штрафу.
Ухвалою суду від 18.02.2014р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні господарського суду на 25.02.2014р.
Представники сторін в судове засідання 25.02.2014р. не з'явились, витребуваних судом документів не подали. 25.02.2014р. на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання доказів оплати заборгованості відповідачем.
Ухвалою суду від 25.02.2014р. розгляд справи відкладено на 11.03.2014р.
В судовому засіданні 11.03.2014р. представник позивача повідомив про сплату відповідачем основного боргу в розмірі 3040грн. 50коп., в підтвердження чого надав копію виписки по банківському рахунку за 25.02.2014р. З урахування чого просить суд припинити провадження у справі в цій частині.
Також позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 495грн. 64коп. - 50% річних, 29грн. 74коп. - 3% річних та 128грн. 87 коп. - пені, нарахованих за період з 04.10.2013р. по 31.01.2014р., 304грн. 05 коп. - штрафу. У поданій заяві представник позивача зазначає, що 50% річних є відсотками за користування чужими грошовими коштами, які нараховані відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України, 3% річних нараховані відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України і є способом захисту майнового права шляхом отримання від боржника компенсації (плати). Наголошує, що договором передбачено суму штрафу у розмірі 20000грн., однак зважаючи на суму заборгованості, ступінь виконання зобов'язання боржником позивач просить суд стягнути штраф у розмірі 304грн. 05коп., що становить 10% від суми боргу. Зазначає, що нараховані та заявлені до стягнення суми повністю відповідають правовим позиціям, викладеним у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р.
Заява про зменшення позовних вимог не суперечить вимогам чинного законодавства, не порушує права та охоронювані законом інтереси сторін та судом приймається.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору поставки №РВ4192 від 07.10.2010р. Наголошує, що позовні вимоги підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а саме договором поставки №РВ4192 від 07.10.2010р., накладною №74682/179 від 19.09.2013р.
У письмових поясненнях від 11.03.2014р. представник позивача зазначив, що договір поставки №РВ4192-10А від 07.10.2010р. є чинним та діючим на дату здійснення поставки товару, оскільки п.8.2 передбачено пролонгацію договору на кожний наступний рік за відсутності заперечень сторін. Також наголошує, що за приписами п.9.3 дія договору поширюється на всі випадки поставки товару не залежно від того чи відповідна вказівка є у накладній.
Відповідач своїми процесуальними права не скористався, в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не подав, позовні вимоги по суті та за розміром не оспорив, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення поштового відправлення - ухвали про порушення провадження від 18.02.2014р. та ухвали від 25.02.2014р. відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням вищенаведеного суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, відповідно до ст.75 ГПК України, за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
07.10.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" (Постачальник) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки №РВ 4192-10А.
За умовами п.1 договору Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупця товар, згідно накладних відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар на умовах даного договору.
За приписами п.1.3 договору асортимент, кількість товару вказуються у накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Датою поставки партії товару Продавцем та датою отримання товару Покупцем є дата підписання сторонами відповідної накладної (п.3.6 договору).
Відповідно до п.4.1 договору порядок оплати за товар: відстрочка платежу 100%, але не більше 10 банківських днів з моменту поставки товару.
Датою оплати за товар вважається дата надходження грошових коштів на рахунок або в касу Постачальника (п.4.4 договору).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар Покупець сплачує Постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару, за кожен день прострочення оплати, до моменту повного розрахунку з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
За умовами пункту 5.3 договору за прострочення оплати за поставлений товар понад 5 календарних днів від дати встановленої в п.4.1 договору, до Покупця застосовуються наступні санкції: а) на протязі трьох банківських днів з моменту надсилання відповідної вимоги Постачальника Покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 20000грн.; б) на протязі трьох банківських днів з моменту надсилання відповідної вимоги Постачальника Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу із врахуванням індексу інфляції, з нарахуванням 3% річних та сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 50% річних, що нараховується на прострочену суму за кожен день прострочки, поряд із сплатою штрафних санкцій передбачених п.5.2, 5.3 договору.
Пунктом 5.5 договору визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання продовжується протягом всього строку позовної давності.
Згідно п.8.1 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання покупцем зобов'язань пов'язаних з проведенням розрахунків за поставлений товар.
За приписами п.8.2 договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо не менше ніж за 20 календарних днів до кінця дії договору від жодної зі сторін не надійшла вимога про його розірвання або не укладено нового договору.
Відповідно до п.9.3 договору, дія договору поширюється на усі випадки поставки товару Постачальником Покупцю незалежно від того, чи є про це вказівка у накладній чи ні.
Пунктом 9.8 договору визначено, що строк позовної давності за вимогами щодо сплати неустойки (штрафу, пені), відсотків за неправомірне користування чужими коштами становить 3р.
Договір підписано уповноваженими представниками та скріплено відбитком печатки Постачальника.
Згідно накладної №74682/179 від 19.09.2013р. Постачальник поставив, а Покупець прийняв товар на загальну суму 3040грн. 50коп.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої продукції належним чином не виконав.
Згідно виписки по банківському рахунку відповідачем проведено оплату заборгованості в розмірі 3040грн. 50коп. - 25.02.2014р.
За порушення термінів виконання грошових зобов'язань позивачем відповідно до умов договору за період з 04.10.2013р. по 31.01.2014р. нараховано відповідачу 495грн. 64коп. - 50% річних за користування чужими грошовим коштами (підпункт б) п.5.3 договору, ст.536 ЦК України), 29грн. 74коп. - 3% річних (ст.625 ЦК України), 128грн. 87 коп. - пені (п.5.2 договору), 304грн. 05 коп. - штрафу (підпункт а) п.5.3 договору).
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне:
У відповідності до ст.11 ЦК України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
В матеріалах справи наявний укладений між сторонами договір поставки №РВ4192-10А від 07.10.2010р.
Пунктом 8.2 договору передбачено автоматичну пролонгацію договору на кожний наступний рік за відсутності заперечень сторін. Приписами п.9.3 договору встановлено, що дія договору поширюється на всі випадки поставки товару не залежно від того чи відповідна вказівка є у накладній.
Згідно наданих в судовому засіданні пояснень представника позивача будь-яких інших господарських договорів між сторонами не укладалось, договір поставки №РВ4192-10А від 07.10.2010р. не розривався та не визнавався недійсним, поставка товару згідно накладної №74682/179 від 19.09.2013р. відбувалась на виконання договору поставки №РВ4192-10А від 07.10.2010р.
Будь-яких доказів в підтвердження розірвання/визнання недійсним зазначеного договору, здійснення поставки товару на виконання іншого договору матеріали справи не містять. Стороною-контрагентом такі докази суду не подано та не зазначено про їх існування.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що поставка товару згідно накладної №74682/179 від 19.09.2013р. відбувалась на виконання договору поставки №РВ4192-10А від 07.10.2010р.
Частина 2 ст.175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно накладної №74682/179 від 19.09.2013р. позивачем здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 3040грн. 50коп.
Згідно виписки по банківському рахунку дата зарахування коштів на рахунок Постачальника - 25.02.2014р.
Умовами договору визначено порядок оплати з відстрочкою платежу 100%, але не більше 10 банківських днів з моменту поставки товару (п.4.3). При цьому датою оплати за товар вважається дата надходження грошових коштів на рахунок або в касу Постачальника (п.4.4 договору).
Враховуючи дату поставки товару, визначені умовами договору граничні строки оплати товару, дату звернення до суду з позовом, дату оплати товару, суд приходить до висновку, що відповідачем проведено оплату товару з порушенням визначених договором строків та після пред'явлення позову до суду.
За приписами пункту 1-1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У пункті 4.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
З огляду на те, що відповідачем проведено погашення заборгованості в сумі 3040грн. 50коп. після пред'явлення позову до суду, на момент розгляду справи відсутній предмет спору щодо зазначеної суми, суд вважає необхідним провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 128грн. 87 коп. - пені, нарахованої за період з 04.10.2013р. по 31.01.2014р. та 304грн. 05 коп. - штрафу судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).
За приписами ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В укладеному договорі сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату отриманого товару у вигляді нарахування пені (п.5.2) та застосування штрафу у розмірі 20000грн. (п.5.3).
При цьому у п.5.5 договору сторони визначили, що нарахування штрафних санкцій відбувається протягом строку позовної давності, який згідно п.9.8 договору сторонами визначено у 3 роки.
Згідно п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Стосовно заявлених до стягнення 495грн. 64коп. - 50% річних за користування чужими грошовим коштами та 29грн. 74коп. - 3% річних суд приймає до уваги наступне.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом п.5.3 укладеного між сторонами договору встановлено відповідальність за несвоєчасну оплату товару у вигляді нарахування процентів за користування грошовими коштами у розмірі 50% річних (підпункт б) п.5.3 договору.
У пункті 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, зважаючи на право позивача зменшити штраф з 20000грн. до 304грн. 50коп. суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 495грн. 64коп. - 50% річних за користування чужими грошовим коштами, 29грн. 74коп. - 3% річних, 128грн. 87 коп. - пені, 304грн. 05 коп. - штрафу обґрунтованими підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, п.1-1 ст.80, 82, 84, 85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта" м. Луцьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 про стягнення 3998грн. 80коп. задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ід.код. НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта" (м. Луцьк, пров. Макарова, 5, код ЄДРПОУ 35495114) 495грн. 64коп. (чотириста дев'яносто п'ять гривень 64коп.) - 50% річних за користування чужими грошовим коштами, 29грн. 74коп. (двадцять дев'ять гривень 74коп.) - 3% річних, 128грн. 87 коп. (сто двадцять вісім гривень 87коп.) - пені, 304грн. 05 коп. (триста чотири гривні 05коп.) - штрафу, 1827грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Провадження у справі в частині стягнення 3040грн. 50коп. припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.03.2014р.
Суддя Кочергіна В.О.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (43006, м.Луцьк, провулок Макарова, 5);
3 - відповідачу рекомендованим (АДРЕСА_1).