Справа № 427/5548/13-ц
Провадження № 22ц/782/4957/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого судді - Авалян Н.М.
суддів - Максюти І.О., Туренка С.І.
при секретарі - Аліханян Г.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 22 серпня 2013 року в справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИЛА :
Позивач 12 липня 2013 року звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що відповідач отримав кредит в розмірі 2 165,80 грн. на підставі кредитного договору від 21 липня 2006 року. В порушення договору взятих на себе зобов'язань відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 03 липня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 24 637,80 грн., з яких: 1816,80 грн. - тіло кредиту, 7964,19 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 13207,39 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1149,42 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в зазначеному розмірі.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права щодо строків позовної давності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, що 21 липня 2006 року між Банком та відповідачем укладено договір, за умовами якого Банк передав позичальнику кредитні кошти у розмірі 2165,80 грн. на придбання товару на строк 24 місяці по 21 липня 2008 року включно. Позичальник зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості шляхом щомісячної оплати з 21 по 28 число кожного місяця по 116,06 грн. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 03 липня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 24 637,80 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 1 816,80 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 7 964,19 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язання - 13 207,39 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 1149,42 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності. Свій висновок суд обґрунтував тим, що відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності. Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (п. 1.7.31) строк позовної давності стосовно вимог про повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів визначений в 50 років, але вони не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідно до ст.259 ЦК України збільшення позовної давності можливе тільки на підставі письмового договору, який сторонами не укладався. Крім того, ці Умови були затверджені Банком після укладання договору з відповідачем. Тому застосував до правовідносин сторін загальний строк позовної давності в три роки.
Проте, до такого висновку суд першої інстанції прийшов без належного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому апеляційний суд вважає такий висновок суду помилковим, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні 21 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору, останній надав згоду на те, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між позичальником і банком кредитний договір, засвідчивши це своїм підписом. Одже, позичальник, укладаючи кредитний договір, погоджувався із Умовами надання споживчого кредиту, які є його частиною. У зв'язку з цим для правильного вирішення спору необхідно було з'ясувати, які Умови надання споживчого кредиту діяли на момент укладання договору.
Оскільки суд першої інстанції ці обставини не з'ясував, ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню на підставі п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін є договірними та врегульовані нормами цивільного права про зобов'язання, що виникли з кредитного договору.
Згідно ст.ст.3, 6, 627 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання, у відповідності зі ст.ст.610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.
Виходячи з приписів вищезазначених норм права та встановлених обставин, оскільки відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позов ПАТ КБ «Приватбанк» слід визнати обґрунтованими.
У зв'язку з обґрунтованістю позову до правовідносин сторін підлягають застосуванню правила позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до 21 липня 2008 року, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Як встановлено судом, з моменту виникнення кредитних правовідносин відповідач не виконував щомісячні зобов'язання з погашення кредиту, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 12 липня 2012 року, включивши до позовних вимог всю суму заборгованості.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у сторони права на позов.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.
Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116 цс 13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
У даній справі судом встановлено, що згідно з положеннями заяви позичальника останній зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в обумовлених сторонами розмірі та строки.
Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами з « 21» по «28» число кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що укладаючи кредитний договір, відповідач погоджувався із Умовами надання споживчого кредиту, затвердженими Наказом Голови Правління ПриватБанка №391 від 21 березня 2006 року «Про актуалізацію договірної бази по направленню «Розстрочка».
Відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п'ять років.
Одже, позичальник, укладаючи кредитний договір, погоджувався із Умовами надання споживчого кредиту, які є його частиною, та в яких строк позовної давності збільшено до п'яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України, за правилами якої сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.
Таким чином, з огляду на те, що позов пред'явлений в суді 12 липня 2013 року відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України в задоволенні позову про стягнення заборгованості, що утворилась до липня 2008 року слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Таким чином, підлягає стягненню в межах строку позовної давності заборгованість, яка утворилась за липень 2008 року.
Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованість в межах строку позовної давності в сумарному виразі становить 21 015,29 грн., з яких:
заборгованість за кредитом (тіло кредиту) за липень 2008 року - 116,06 грн.;
прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом - 6 569,38 грн. (7 964,19 грн. - 1394,81 грн.);
штраф - 1649,42 грн. ( 500 грн. (фіксована частина) + 1 149 грн. (процентна складова).
пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань - 12 680,43 грн. (13 213,78 грн. - 533,35 грн.).
В зазначеній частині позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У зв'язку з тим, що рішення суду підлягає скасуванню в цілому апеляційний суд, приймаючи остаточне рішення по справі. вважає можливим застосувати до правовідносин сторін правила ст.ст.509, 551 ЦК України
Згідно ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання між сторонами по загальному правилу мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та вважає необхідним застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України.
За змістом ч. 3 статті 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність з розміром основного зобов'язання.
Як зазначено вище, сума заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом становить 6 685,44грн. ( 116,06 грн. + 6 569,38 грн.) , а сума пені 13 207,39 грн. Тобто, розмір заявленої до стягнення пені є непропорційно великим порівняно із сумою боргу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що розрахована в межах строку позовної давності сума пені підлягає зменшенню вдвічі - до 6 340,22 грн. (12 680,43 грн. : 2), виходячи із засад розумності та справедливості.
Таким чином, остаточно в межах строку позовної давності підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 14 675,08 грн., (116,06 грн. + 6 569,38 грн. + 6 340,22 грн. + 1 649,42 грн.).
В задоволенні позову про стягнення заборгованості, що утворилась поза межами строку позовної давності слід відмовити. Ця заборгованість утворилась в період з липня 2006 року по липень 2008 року та в сумарному виразі складає 3 628,90 грн., з яких:
заборгованість за кредитом - 1700,74 грн. (1816,80 грн. - 116,06 грн.);
прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом - 1 394,81 грн. (7 964,19 грн. - 5569,38 грн.);
пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань - 533,35 грн. (13 213,78 грн. -12 680,43 грн.)
Відповідно до ст.88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судовгого збору підлягають відшкодуванню відповідачем відповідно до пропорційності задоволених позовних вимог.
Підсумовуючи наведене, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1, 4, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 22 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором за період з 21 липня 2008 року по 02 липня 2013 року в розмірі 14 675,08 грн., з яких: 116,06 грн. - заборгованість за липень 2008 року, 6 569,38 грн. - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом, 6 340,22 грн. - пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, 1649,42 грн. - штраф.
Відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилась до 21 липня 2008 року в розмірі 3 628,90 грн. з яких: 1700,74 грн. - заборгованість з липня 2006 року по липень 2008 року, 1 394,81 грн. - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом, 533,35 грн. - пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 146,75 грн. у відшкодування витрат з оплати судового збору.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом
Суддя-доповідач: