Справа №200/14579/13ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2014 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська

в складі: головуючого - судді Шевцової Т.В.

при секретарі - Мар'єнко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки у спільному майні подружжя, визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності та стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та уточнивши позовні вимоги просив суд поновити йому строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, визнати, що домоволодіння АДРЕСА_1 було спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та кожному з них належало по 1/2 частині; визнати за ОСОБА_4 право власності на обов'язкову частку у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_3, яка складає 1/9 частку домоволодіння АДРЕСА_1; визнати недійсним заповіт, складений 13 лютого 1985 року від імені батька ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 посвідчений Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 4-292; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане Сьомою Дніпропетровською Державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 04 жовтня 2001 року за реєстровим № 3-4419; встановити факт прийняття ним спадщини після смерті батька, ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати за ним право власності на 12 частину домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати за ним право власності на 12 частину земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1; стягнути на його користь з відповідача грошову компенсацію в сумі 823 455,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем та його представником зазначено в уточненій позовній заяві та доповнено в судовому засіданні, що ОСОБА_2 є рідним братом позивача. Їхнім батькам, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності належало домоволодіння АДРЕСА_1, яке складалося з житлового будинку А-1 площею 31,3 кв.м.; сараю Б, душу-вбиральні, мостіння, огорожі. Право власності на зазначене домоволодіння було зареєстровано на батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, за ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року), спадкоємцями першої черги після його смерті були: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_1, ОСОБА_2 Спадщину після смерті ОСОБА_3 фактично прийняли ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, однак в нотаріальну контору ніхто із спадкоємців не звертався.

Вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають рівні права на домоволодіння, оскільки, спірне домоволодіння було збудоване батьками під час перебування у шлюбі, то відповідно до ст.ст.22, 28, 29 КпШС України, частки батьків є рівними. Спадкова маса після смерті батька складає 12 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, спадкоємцями після її смерті за законом є її діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_1, ОСОБА_2 Спадщину, знову ж таки, фактично прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки в нотаріальну контору ніхто із спадкоємців після смерті матері з заявами про прийняття спадщини не звертався.

У липні 2007 року позивачу стало відомо, що відповідач оформив спадщину тільки на своє ім'я.

Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 2001 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстром №3-4419, з якого йому стало відомо, що 13.02.1985 р. від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 було складено заповіт, на усе належне заповідачу майно, посвідчений Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 4-292. Тобто, про порушення його права на спадщину він дізнався лише в липні 2007 року.

В серпні 2007 року він звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним з підстав невідповідності заповіту нормам закону. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.12.2008 р. йому було відмовлено в задоволені позову. Під час розгляду цивільної справи була проведена судова почеркознавча експертиза, яка не була предметом розгляду по цивільній справі. Відповідно до висновку експерта №1819-08 від 31.10.2008 р., в реєстрі №2 для реєстрації нотаріальних дій Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за 1985 р. під №2-292 (цей номер вказаний в одному із примірників заповіту ОСОБА_3 від 13.02.1985 року) записана зовсім інша нотаріальна дія: «Засвідчено вірність копій свідоцтва про народження», а особа для якої вчинено нотаріальну дію значиться, як «ОСОБА_15». В зв'язку з цим, підпис про одержання оформленого документу експертом не досліджувався, так як він немає ніякого відношення до заповіту. Встановлено, що номер №2 за 1985 р. відсутні. Підписи від імені ОСОБА_7 в графі «Підпис» в заповітах за реєстровими №2-793 та № 2-292 та підпис в графі «Розписка про одержання оформленого документу» в реєстрі № 2 реєстрації нотаріальних дій Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за 1985 р. під номером нотаріальної дії №2-793 від 13.02.1985 р. ймовірно виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

21.01.2009 р. Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу №69091016 за його заявою за фактом підробки заповіту, слідство в якій ще не завершено та триває.

В судове засідання позивач не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, просив уточненні позовні вимоги задовольнити. В попередніх судових засіданнях, позивач обґрунтував пропуск ним строку позовної давності посиланнями на віддаленість його місця мешкання (Кривий Ріг) від місця відкриття спадщини, а також на те, що підставою порушення кримінальної справи став висновок експерта, вчинений в розглянутій 22.12.2008 року цивільній справі, при цьому кримінальне провадження ще триває, тому за захистом свого порушеного права на спадщину він міг би звернутись і після розгляду кримінальної справи судом. Крім того, оскільки вважає заповіт підробленим відповідачем, та внаслідок його неправдивих свідчень в судових засіданнях, що відбувались при розгляді іншої справи, витратив чимало часу на отримання доказів, які мають підтвердити його позовні вимоги. Щодо самого заповіту, послався на його невідповідність чинному на той момент законодавству, оскільки застереження в заповіті щодо проживання в будинку матері (дружини заповідача) є безглуздям, з огляду на те, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя, жодний нотаріус не міг посвідчити такого заповіту. Також, це підтверджується і тим, що нотаріус ОСОБА_8, яка нібито посвідчила заповіт, в 1985 році за вказаним в заповіті номером не працювала, в реєстрі свідоцтво про право на спадщину відсутнє, що унеможливлює його обізнання про існування останньої волі батька, крім того, про заповіт та свідоцтво він дізнався завдяки органам прокуратури, які провели перевірки та виявили ці докази на підставі його заяви. Вважає, що фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки в ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом шести місяців за власні чималі кошти здійснював капітальний ремонт не тільки житлового будинку, а й самого домоволодіння, внаслідок чого значно зросла його вартість та цінність. Представником позивача було зазначено, що в задоволенні позовних вимог її довірителя було відмовлено рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.12.2008 року, оскільки позивачем було пропущено строки позовної давності, а про їх поновлення він не клопотав. Стосовно визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя (батьків сторін) позивач зазначив, що його брат (відповідач по справі) навмисно вводив суд в оману, доводячи, що батьки не укладали шлюб між собою і ніякого свідоцтва про шлюб не існує. Проте, оскільки позивачу було відомо про хибність такого твердження, він витратив час та віднайшов у пенсійній справі матері свідоцтво про шлюб з батьком, копію якого подав до пенсійного органу саме його брат. Такої ж недобросовісної поведінки на його думку відповідач припустився коли стверджував, що будинок відчужував без продажу земельної ділянки під ним, що повністю спростовується копією купівлі-продажу земельної ділянки, що є окремим правочином. Всі ці обставини у сукупності разом з початком дій відповідача з переоформлення права власності на спірне домоволодіння на його ім'я після смерті всіх близьких родичів, переконують позивача в тому, що заповіт на справді не складався і був підроблений, тому його слід визнати недійсним, внаслідок чого діє право спадкування за законом.

Представник відповідача позовних вимог не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, оскільки, вважає, що ці позовні вимоги вже були предметом розгляду і по ним постановлено рішення, а отже існують підстави для закриття провадження по справі. Крім того, на думку представника відповідача, позивачем безпідставно пропущено строки позовної давності і поновленню вони не підлягають.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду 09.12.2013 року надано заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1.

Батьки позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, одружились 05.02.1925 року, про що видано свідоцтво про одруження НОМЕР_2, копія якого міститься в матеріалах справи.

21.01.2009 року за фактом підробки заповіту за заявою позивача порушено кримінальну справу №69091016, слідство в якій триває.

Відповідно до інформаційної довідки КП «ДМБТІ» ДОР від 23.08.2012 року №11308, право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 10.07.2007 року. Попереднім власником усього домоволодіння був відповідач ОСОБА_2, який зареєстрував право власності 24.05.2007 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 04.10.2001 року за №3-4419.

Згідно відповіді ГУЮ у Дніпропетровській області від 07.05.2013 року, за номером 2 в нотаріальному реєстрі в період з січня по грудень 1985 року працювало двоє нотаріусів - ОСОБА_8 та ОСОБА_12

Відповідно довідки квартального комітету №9 Бабушкінської районної в м.Дніпропетровську ради від 01.04.2013 року, за адресою: АДРЕСА_1 відсутні будівлі (житловий будинок та господарські споруди). Зазначена довідка підтверджується актом виходу для обстеження домоволодіння в складі комісії квартального комітету №9, де поміж іншого зазначено період знесення всіх споруд - березень 2009 року.

Разом з тим, судом на підставі клопотання позивача було витребувано для огляду в судовому засіданні цивільну справу №2-992/08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, треті особи: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_13 про визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтва, заповіту та договору купівлі-продажу, визнання частково недійсним державного акту на землю, визнання права власності на частину домоволодіння та земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

З оглянутих матеріалів зазначеної цивільної справи вбачається, що рішенням суду від 22.12.2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено з посиланням на пропуск строку позовної давності, при цьому клопотання позивачем про поновлення пропущеного строку позовної давності не заявлялось, а отже і не розглядалось судом. До такого ж висновку дійшов і Апеляційний суд Дніпропетровської області в ухвалі від 09.04.2009 року, окрім цього пославшись на безпідставність позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено не тільки за пропуском строку позовної давності, а й по суті.

Ухвалою суду від 11.10.2007 року вжито заходи забезпечення позову та заборонено відповідачам проведення будь-яких демонтажних та ремонтно-будівельних робіт у домоволодінні АДРЕСА_1 та на земельній ділянці загальною площею 0,0707 га, яка скасована судом з винесенням ухвали лише 02.07.2009 року.

Крім того, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.12.2008 року та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.04.2009 року встановлено такі факти та обставини:

Батько позивача та відповідача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору забудови від 29.10.1948 року. Таким чином, домоволодіння АДРЕСА_1 набуто у власність померлим ОСОБА_3 у шлюбі, оскільки з 05.02.1925 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_4, тобто спірне домоволодіння на момент складення заповіту було предметом спільної сумісної власності подружжя та не могло бути заповідано померлим в повному обсязі відповідно до ст.ст.22, 28, 29 КпШС України.

04.10.2001 року відповідачем ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом батька ОСОБА_3, 31.05.2007 року ОСОБА_2, будучі власником домоволодіння, відчужено його за договором купівлі-продажу ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_11

Після смерті батьків в 1988 році та ІНФОРМАЦІЯ_2 діти до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини не звертались.

З оглянутих матеріалів цивільної справи №2-992/08 встановлено наявність оригіналу заповіту ОСОБА_3 від 13.02.1985 року, який був предметом дослідження Дніпро НДІСЕ за висновком №1819.

За вказаним висновком від 05.11.2008 року Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, в реєстрі №2 для реєстрації нотаріальних дій Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за 1985 р. під №2-292 (цей номер вказаний в одному із примірників заповіту ОСОБА_3 від 13.12.1985 року) записана зовсім інша нотаріальна дія: «Засвідчено вірність копій свідоцтва про народження», а особа для якої вчинено нотаріальну дію значиться, як «ОСОБА_15». В зв'язку з цим, підпис про одержання оформленого документу експертом не досліджувався, так як він немає ніякого відношення до заповіту. Встановлено, що номери № 2 за 1985 рік відсутні.

Підписи від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис» в заповітах за реєстровими №2-793 та № 2-292 та підпис в графі «Розписка про одержання оформленого документу» в реєстрі № 2 реєстрації нотаріальних дій Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори за 1985 р. під номером нотаріальної дії №2-793 від 13.02.1985 р. ймовірно виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до ст.538 ЦК України (в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про визнання заповіту недійсним обґрунтованими з підстави невідповідності підпису заповідача, та відхиляє доводи позивача щодо неправомірності заповіту, через покладення обов'язку на спадкоємця, як умови отримання спадщини.

Згідно ст.524 ЦК України (в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

За ст.529 цього Кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

За ст.535 ЦК України (в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР №45/5 від 31.10.1975 року, яка діяла на момент складення заповіту ОСОБА_3, громадянин, на користь якого заповідається майно, не вправі бути присутнім при складанні заповіту і підписувати його за заповідача. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Державний нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, які суперечать законові. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність, а не у тимчасове користування. Проте заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною (стаття 539 Цивільного кодексу УРСР).

Згідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №18/5 від 14.06.1994 року, яка діяла на момент видачі відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту, а також його чинності здійснюється за допомогою Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

Відповідно до свідоцтва про одруження, дослідженого судом, матір позивача ОСОБА_4 народилась в ІНФОРМАЦІЯ_3, а отже на день смерті її чоловіка ОСОБА_3 їй виповнилось 77 років та вона в силу похилого віку була непрацездатною дружиною заповідача, маючи право на 2/3 частини від обов'язкової частки, яку б отримала у спадщину в разі відсутності заповіту.

Відповідно до ст.529 ЦК України (в редакції 1963 року), спадкоємцями першої черги за законом, які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 в 1988 році відповідно до ст.548,549 ЦК України є ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 оскільки, фактично прийняли спадщину, а з заявами до нотаріальної контори ніхто не звертався.

Крім того, судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 в ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявами про прийняття спадщини ніхто зі спадкоємців не звертався, спадщину після її смерті було прийнято фактично синами ОСОБА_2 та ОСОБА_1, шляхом вступу у фактичне управління спадковим майном.

Відповідно до ст.549 ЦК України (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За ст.560 цього Кодексу спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо факту його обізнаності про існування заповіту батька лише в 2007 році, оскільки при вчиненні заповіту та його нотаріальному посвідченні вимагається лише обов'язкова присутність заповідача, заповіт являє собою таємну останню волю особи, при цьому про його існування може бути відомо лише особі, визначеної заповідачем в якості спадкоємця, в тому числі після подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, де нотаріус перевіряє за Реєстром наявність заповіту померлої особи. Позивач, фактично вступивши в управління спадковим майном, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав, як і відповідач (брат позивача), тому про існування заповіту знати не міг. Оскільки діючою на час виникнення спірних правовідносин Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій не було передбачено обмежень строку отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відповідач скористався таким правом лише в 2001 році, зі спливом 13 років по смерті заповідача. Нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачу видано протиправно, оскільки в реєстрі заповітів не враховувався заповіт померлого ОСОБА_3, на день вчинення заповіту була жива дружина заповідача - ОСОБА_4, яка мала право на обов'язкову частку в спадковому майні та яка була співвласником домоволодіння з огляду на набуття його у спільну сумісну власність подружжя. Тобто, нотаріусом не було дотримано вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, тому в частині позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним суд доходить висновку про їх задоволення.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки зазначений факт не заперечується відповідачем, вказані особи померли та не можуть звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку ст.3 ЦПК України, при цьому в силу ч.3 ст.10 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Крім того, вимоги позивача про визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню і з тих підстав, що право власності на майно, в тому числі, набуте під час шлюбу, припиняється в разі смерті власника. Таким чином, визнання права власності на майно за померлою особою суперечить нормам матеріального права. Однак, враховуючи, що між сторонами існує спір щодо об'єму речових прав на спадкове майно, суд вважає доцільним встановити факт належності спірного нерухомого майна подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Факт вступу в управління спадковим майном ОСОБА_1 підтверджується накладними №№121,122 від 15.04.1996 року та довідкою КП «ДМБТІ» №016855 про самовільне перебудову спірного домоволодіння, які свідчать про проведені ремонті роботи, збільшення житлової площи на 8,3 кв.м., прибудови сіни а1-1 до будинку А-1, альтанки, гаражу.

Судом встановлено, що про зазначене свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 стало відомо у 2007 р., внаслідок відчуження спадкового майна відповідачем, і тільки із цього свідоцтва позивач дізнався, що 13.02.1985 року від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_2 було складено заповіт.

Відповідно до ст.86 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається з дня коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст.79 ЦК України, в редакції 1963 року перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку. Крім цього, є кримінальна справа яка знаходиться в провадженні Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, рішення по якій до теперішнього часу не постановлено.

Відповідно до ч.2 ст.80 ЦК України, в редакції 1963 року, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, суд вважає за можливе поновити ОСОБА_1 строк позовної давності, як пропущений з поважних причин.

Відповідно до ст.48 ЦК України, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Враховуючи, що заповіт є недійсним, що тягне за собою недійсність свідоцтва про право власності за заповітом, позивач та відповідач, як єдині живі діти померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким на праві спільної сумісної власності належало спірне домоволодіння, мали успадкувати його в рівних частках, проте, внаслідок протиправної поведінки відповідача спірне майно було відчужено, а згодом - і фактично знищене, не дивлячись на судову заборону, зняту лише у вересні 2009 року.

Згідно ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

З огляду на те, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 набута у власність відповідачем після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який є недійсним, позивач, як спадкоємець померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мав право на приватизацію ? частини спірної земельної ділянки, проте внаслідок її відчуження відповідачем, позбавлений такого права.

Враховуючи, що у позовних вимогах ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину спірного домоволодіння та на ? частину спірної ділянки слід відмовити за підстав, наведених вище, рішення суду не впливає на обсяг прав нових власників домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Таким чином, оскільки майно в натурі відсутнє, в позовних вимогах про визнання права власності в порядку спадкування за законом на ? частину спірного домоволодіння та земельної ділянки слід відмовити, при цьому, з огляду на встановлене істотне порушення відповідачем спадкового права позивача, що завдало йому істотної майнової шкоди, підлягає стягненню на користь позивача з відповідача ? частина вартості відчуженого відповідачем домоволодіння та земельної ділянки, виходячи з звіту про експертну грошову оцінку від 19.05.2008 р. у сумі (1550400:2) 775200 грн. та у сумі (96511:2) 48255,5 грн. за 12 частину домоволодіння.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судовий збір слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 88, 169, 197, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Встановити факт належності домоволодіння АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Визнати недійсним заповіт, складений 13 лютого 1985 року від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2, посвідчений Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 4-292.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою Дніпропетровською Державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 04 жовтня 2001 року за реєстровим № 3-4419.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ? частини домоволодіння в розмірі 48255,50 грн. та ? частину вартості земельної ділянки в розмірі 775200 грн., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а всього 823 455,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3629,20 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Особи, які не були присутні в судовому засіданні мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Суддя Т.В. Шевцова