Судове рішення #35697404

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ


ПОСТАНОВА

Іменем України


27 лютого 2014 рокуСправа №827/320/14


Суддя Окружного адміністративного суду міста Севастополя Майсак О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у місті Севастополі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,


встановив:


ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Головного управління Держземагентства у місті Севастополі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Вказує, що ОСОБА_1 з метою реалізації свого конституційного і законного права на отримання земельної ділянки для особистого селянського господарства - не більше 2,0 га в адміністративних межах Орлинівської сільської Ради Балаклавського району м. Севастополя у 2013 році звернувся із відповідним клопотанням до Головного управління Держземагентства у місті Севастополі. Заява позивача була розглянута відповідачем, проте відповідний дозвіл на розробку проекту землеустрою надано не було. Вважає дії відповідача з цього приводу протиправними.

Ухвалою від 12 лютого 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалою від 12 лютого 2014 року підготовче провадження було закінчено та справу призначено до судового розгляду.

Позивач до початку судового засідання надав телефонограму № 34 про розгляд справи за його відсутності (а.с.21)

Представник відповідача до початку судового засідання надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.29).

В порядку статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам на підставі пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступне: 10.12.2013 року ОСОБА_1 звернувся із клопотанням в порядку ст. 118 Земельного кодексу України до Головного управління Держземагентства у м. Севастополі про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею не більше 2,0 га в адміністративних межах Орлинівської сільської ради Балаклавського району м. Севастополя з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.7-8).

13.12.2013 року за вих. № 8-31-5/К-1623 Головне управління Держземагентства у м. Севастополі направило на адресу ОСОБА_1 лист з вимогою про необхідність надати відповідні відомості щодо невикористаного права на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, а також графічні матеріали, на підставі яких можливо визначити місце розташування земельної ділянки (а.с.10).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - Кодекс № 2768) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною четвертою статті 122 Кодексу № 2768 передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п.п. 4.33 п. 4 Положення про Головні управління Держземагентства у м. Києві та м. Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року № 258 (далі - Положення) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах міста.

Відповідно до п.п. 1, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року № 5245-VI (далі - Закон № 5245) цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245 передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245, у державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Проте, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення межі адміністративно-територіальної одиниці м. Севастополя не приймалось та межі м. Севастополя не встановлювалися в порядку визначеному діючим законодавством України. Відомості про межі м. Севастополя відсутні у Державному кадастрі Головного управління Держземагентства у м. Севастополі.

Згідно з п. 7 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613) до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій. Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації. Формування земельних ділянок у такому порядку може здійснюватися один раз. Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 2.2 п. 2 Методичних рекомендації щодо порядку реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі повноважень з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб (додаток № 1 до наказу Держземагентства України від 28.02.2013 року № 72 (далі - Методичні рекомендації), після реєстрації клопотання відповідний територіальний орган зобов'язаний у строк, що не перевищує двадцяти днів, перевірити: У разі якщо земельна ділянка передається у власність у межах норм безоплатної приватизації: наявність викопіювання з кадастрової карти (плану) або інших графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) (частина шоста статті 118 Земельного кодексу України); відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта (п'ята) статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"); чи не порушуватиме бажане місце розташування земельної ділянки вимог раціональної організації території (шляхом створення черезсмужжя) та компактності землекористування (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) (частина друга статті 29 Земельного кодексу України).

У разі якщо земельна ділянка передається у користування: наявність викопіювання з кадастрової карти (плану) або інших графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) (частина друга статті 123 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); чи має право особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, набувати права постійного користування земельною ділянкою (у разі передачі земельної ділянки у постійне користування) (стаття 92 Земельного кодексу України); чи підлягає продажу земельна ділянка (право на неї) на конкурентних засадах (земельних торгах) (у разі надання земельної ділянки в оренду) (стаття 134 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) (частина третя статті 123 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"); чи не порушуватиме бажане місце розташування земельної ділянки вимог раціональної організації території (шляхом створення черезсмужжя) та компактності землекористування (частина друга статті 29 Земельного кодексу України); наявність нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до п.п. 2.6 п. 2 Методичних рекомендацій, при недотриманні однієї із вимог, зазначених у пункті 2.2 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, рекомендується інформувати заявника про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.

Отже, Методичними рекомендаціями не передбачено оформлення відмови територіального органу Держземагентства України щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою у вигляді рішення, наказу чи іншого розпорядчого документу.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Кодексу № 2768, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року № 858-IV (далі - Закон № 858) документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

Отже, графічний матеріал - одна із тих частин документації, без якої оформлення чи переоформлення прав на землю не можливе, вказаний документ характеризує місце розташування земельної ділянки та його виготовлення

Судом встановлено, що позивачем до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею не більше 2,0 га в адміністративних межах Орлинівської сільської ради було надано також графічні матеріали (а.с.9), відповідно до яких встановлені межі Орлинівської сільської ради. Проте зі змісту вказаних графічних матеріалів не можливо встановити яку саме земельну ділянку запитує позивач та її місцезнаходження. Крім того, у Головного управління Держемагентства у м. Севастополі відсутні повноваження щодо самостійного визначення розміру, меж та місцезнаходження земельної ділянки, що витребується юридичними або фізичними особами.

Судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що він не мав можливості конкретизувати бажану земельні ділянку не приймаються судом до уваги у зв'язку з наступним.

Статтею 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613) на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів. Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру. Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, повинні забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, яка відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень. Пошук, перегляд, копіювання та роздрукування відомостей Державного земельного кадастру, оприлюднених на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зазначених у пунктах "а" - "е" частини першої цієї статті, здійснюються безоплатно, а відомостей, зазначених у пунктах "є" - "і" частини першої цієї статті, - за плату, розміри якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3613, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з п. 1 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), цей Порядок визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

Пунктом 162 Порядку визначено, що відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Під час здійснення нотаріальних дій витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку надаються також нотаріусами за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. З урахуванням вищевикладених нормативно-правових норм судом робиться висновок, що Головне управління Держземагентства у м. Севастополі не веде облік вільних земельних ділянок та не має повноважень з приводу надання інформації щодо вільних земельних ділянок.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

Суд дійшов висновку про те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень так у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення, та з дотриманням принципу рівності перед законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:


У задоволенні адміністративного позову відмовити.



Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.



Суддя О.І. Майсак




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація