ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2014 року справа № 919/67/14
За позовом Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської
(вул. Хрустальова, буд. 60, м. Севастополь, 99040)
до приватного підприємства "Вердикт"
(вул. Блюхера, буд. 11, кв. 22, м. Севастополь, 99014)
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 2 788,24 грн,
Суддя Плієва Н.Г.,
за участю:
представника позивача - Костіної К.Ю., довіреність № 9/11-287 від 13.01.2014;
представник відповідача - не з'явився
Суть спору:
Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська звернулась до господарського суду міста Севастополя із позовом до приватного підприємства "Вердикт" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 2 788,24 грн.
Ухвалою від 15.01.2014 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.01.2014.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався, востаннє на 06.03.2014.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, на задоволенні позову наполягала.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.
Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.
Водночас, за змістом абзацу третього підпункту 3.9.1 вказаного пункту, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того така сама позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482.
Відповідач - приватне підприємство "Вердикт" - був повідомлений про час та місце розгляду справи за адресою його державної реєстрації: 99014, м. Севастополь, вул. Блюхера, 11, кв. 22, проте ухвали суду були повернені поштовим відділенням з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Отже, суд вважає, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
13.02.2008 року між Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (далі - виконавець) і приватним підприємством "Вердикт" (далі -замовник) було укладено договір № 27 про надання послуг (далі -Договір) відповідно до пункту 1.1 якого в порядку і на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги по розміщенню на площі 1 кв.м. в будівлі №19 по ген. плану військового містечка №184, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Лазарєва, 1 автоматичного торгового обладнання для забезпечення гарячими напоями.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що оплата за надання послуг відповідно до п. 1.1 цього договору складає 100 грн. в місяць (сто гривень без ПДВ) з врахуванням індексу інфляції.
Замовник здійснює оплату за надані послуги відповідно п. 1.1 цього договору протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку (пункт 2.2 Договору).
Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що виконавець зобов'язується з дати підписання даного договору надати послугу, передбачену п. 1.1. цього договору в строк 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 5.1 Договору у випадку недотримання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства. У випадку порушення строків виконання зобов'язання, передбаченого п. 2.2. цього договору із замовника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості послуг, за якими допущена прострочка виконання за кожний день прострочки, а за прострочку понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Згідно з пунктом 6.1 Договору цей договір вступає в законну силу з моменту підписання і діє до 31.12.2008, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не попередить в письмовій формі про припинення його дії, він (договір) вважається пролонгованим на аналогічний строк на тих самих умовах.
Позивач зазначає, що на підставі Договору ним було надано відповідачу послуги за період з квітня 2010 по травень 2011 на загальну суму 2008,62 грн, поте відповідачем свій обов'язок щодо своєчасної сплати отриманих послуг виконаний не був, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 2788,24 грн, з яких 2008,62 грн заборгованість за договором, 401,72 грн - ПДВ, 118,44 грн - штраф, 259,46 грн - пеня.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом першим частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного Кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 Цивільного кодексу України, стаття 180 Господарського кодексу України).
Стаття 639 Цивільного кодексу України встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір надання послуг.
Згідно із статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем в якості доказів надання послуг за договором у спірний період надано суду рахунки-акти виконаних робіт № 420 від 14.06.2010, № 256 від 12.04.2011, № 293 від 11.05.2011, № 819 від 30.11.2010, № 863 від 10.12.2010, № 161 від 11.03.2011, № 76 від 09.02.2011№ 10 від 18.01.2011, № 118 від 10.02.2011, № 275 від 16.04.2010, № 370 від 20.05.2010 (а.с. 35-40).
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до частин 1, 2 статті 9 вказаного Закону, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом встановлено, що представлені позивачем рахунки-акти виконаних робіт вимогам, що встановлені для первинного документа, який підтверджує здійснення господарської операції, не відповідають.
Деякі з вказаних актів містять підпис невідомої особи (з боку відповідача), без зазначення прізвища та посади.
Більшість актів збоку відповідача взагалі не підписана.
Крім того, як вже зазначалось, за умовами Договору замовник здійснює оплату за надані послуги згідно з п. 1.1. Договору протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку (п. 2.2. Договору).
Відмітка на актах-рахунках «направлено лист» не може свідчити про належне виконання позивачем свого обов'язку щодо направлення акту - рахунку на адресу відповідача, а тим більше - про отримання рахунку відповідачем.
Отже, суд дійшов висновку, що по - перше, первинними документами не підтверджується надання послуг відповідачу на суму 2008,62 грн, а по-друге, позивачем не доведено отримання відповідачем рахунків на оплату послуг. Отже, обов'язок сплатити суму, заявлену до стягнення згідно з положеннями пункту 2.2. Договору у відповідача не настав.
З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем не було представлено належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання сторонами договору № 27 від 13.02.2008 його умов, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення пені та штрафу є похідними від вимог про стягнення основної заборгованості суд також відмовляє у задоволенні вказаних вимог.
Відповідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 11.03.2014.
Суддя підпис Н.Г. Плієва
919/67/14/4250/14