ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/35570/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач),

суддів:Головчук С.В.,

Стародуба О.П.,

при секретарі: Борілло Ю.В.,

за участю ОСОБА_4, - представника позивача ОСОБА_5, -

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України в Звенигородському районі Черкаської області про перерахунок пенсії та стягнення доплати до пенсії, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року, -

встановив:

У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернулася в суд із позовом, у якому після неодноразових уточнень просила: стягнути одноразовою сумою з УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області та зобов'язати його зарахувати на її рахунок № 000000367 в Звенигородському банку «Аваль» недонараховану за періоди з 1 вересня 1999 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року додаткову пенсію в сумі 2412,76 грн.; стягнути одноразовою сумою з УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області та зобов'язати його зарахувати на її рахунок в Звенигородському банку «Аваль» недонараховану пенсію як дитині війни у вигляді підвищення її на 30% мінімальної пенсії за віком у сумі 1869,50 грн., яка визначена з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, тобто за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року; стягнути одноразовою сумою з УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області та зобов'язати його зарахувати на її рахунок в Звенигородському банку «Аваль» суму втрачених доходів у вигляді недонарахованих відсотків по пенсійному вкладу станом на 31 грудня 2008 року в сумі 682,81 грн.; стягнути одноразовою сумою з УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області та зобов'язати його зарахувати на її рахунок в Звенигородському банку «Аваль» витрати понесені нею під час готування матеріалу, зміст якого надавався до суду, в сумі 251,30 грн., а всього стягнути з відповідача 5216,37 грн.; зобов'язати УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області, починаючи з 1 січня 2009 року і до повного розрахунку з нею, на суму позову, яка буде несвоєчасно перерахована на рахунок в Звенигородському банку «Аваль» і, по цій причині, втрачена сума доходів у вигляді недонарахованих відсотків по пенсійному вкладу, нараховувати відсотки відповідно укладеного з банком договору в розмірі 10% річних від суми заборгованості перед нею, а суму нарахованих відсотків перерахувати на рахунок в вищеназваному банку; зобов'язати УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області здійснити їй перерахунок пенсії з 1 січня 2004 року на підставі частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, а послідуючі перерахунки як працюючому пенсіонеру здійснювати згідно законодавства лише з урахуванням збільшеного страхового стажу, та надати їй розрахунок даної пенсії.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області, визнавши його дії неправомірними, нарахувати підвищення до пенсії позивачеві, передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Зобов'язано УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області, визнавши його дії неправомірними, здійснити ОСОБА_5 перерахунок пенсії з 1 січня 2004 року на підставі частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за кожний повний рік стажу роботи понад установлений п'ятнадцятирічний мінімальний трудовий стаж, шляхом збільшення пенсії на 1% визначеної законом її розрахункової величини. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області залишено без задоволення, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року - без змін.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 травня 2011 року роз'яснено постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року, а саме, що при нарахуванні підвищення до пенсії ОСОБА_5 на 1% за кожний повний рік стажу роботи понад установлений п'ятнадцятирічний мінімальний трудовий стаж УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області повинно виходити з розрахункової величини, яка дорівнює мінімальному розміру пенсії за віком, який згідно з абзацом 1 частини 2 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлений у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області повинно виходити з такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити її вимоги.

УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області у касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є потерпілою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії, їй з 28 липня 1992 року призначена пенсія за віком згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також позивач є дитиною війни в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції виходив з того, що дії УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області є неправомірними і відповідач зобов'язаний нарахувати ОСОБА_5 підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а також здійснити позивачеві перерахунок пенсії з 1 січня 2004 року на підставі частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за кожний повний рік стажу роботи понад установлений п'ятнадцятирічний мінімальний трудовий стаж, шляхом збільшення пенсії на 1% визначеної законом її розрахункової величини. Вимоги ОСОБА_5 щодо стягнення з УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області втрачених доходів у вигляді недонарахованих відсотків на пенсійний вклад в сумі 682,81 грн. та зобов'язання нараховувати, починаючи з 1 січня 2009 року, 10% річних на всі суми перераховані на її пенсійний вклад, до повного розрахунку з нею, задоволенню не підлягають, так як у частині позовних вимог, на які просить позивач нараховувати відсотки, - відмовлено, і крім того дані вимоги не ґрунтуються ні на законі, ні на договорі, виходять за межі адміністративного позову. 10% річних позивач могла б отримати по договору обслуговування ощадно-пенсійного рахунку від банку, лише в разі, якщо кошти лежали б на її рахунку, що необов'язково, так як вона могла їх використати відразу і доказів протилежного суду не надано. Не підлягають відшкодування витрати ОСОБА_5 у сумі 251,30 грн., оскільки згідно до статті 87 КАС України вони не відносяться до судових витрат. Також судом встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» отримує додаткову пенсію, як особа, віднесена до 4 категорії, розмір якої за Законом становить 15% мінімальної пенсії за віком. Позивач оспорює базову мінімальну пенсію за віком при нарахуванні додаткової пенсії. Суд першої інстанції дійшов висновку, що базова мінімальна пенсія за віком при нарахуванні додаткової пенсії позивачеві відповідачем визначена правильно, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці і встановлення мінімального розміру пенсії за віком» від 20 лютого 1996 року № 46/96-ВР, постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 831, від 27 червня 2001 року № 741 та від 3 січня 2002 року № 1 і згідно до них мінімальна пенсія за віком складала 16,62 грн., потім 18,10 грн. та 19,91 грн., відповідно. З 1 січня 2008 року згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI було внесено зміни до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме визначено додаткову пенсію в розмірі 5% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, і додаткова пенсія позивача з 1 січня 2008 року становила 23,50 грн. та з 1 квітня 2008 року - 24,05 грн. В послідуючому в зв'язку з прийняттям 22 травня 2008 року Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 та визнанням неконституційними деяких положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530, яка встановлювала розмір додаткової пенсії з 22 травня 2008 року особам, які відносяться до 4 категорії, в розмірі 5% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, і з 1 липня 2008 року додаткова пенсія позивача становила 24,10 грн., а з 1 жовтня 2008 року - 24,90 грн. Відповідно до вимог вказаного законодавства правових підстав для застосування інших нормативних актів та перерахунку ОСОБА_5 додаткової пенсії за період з 1 вересня 1999 року по 31 грудня 2008 року в бік збільшення немає.

Суд апеляційної інстанції залишаючи апеляційні скарги ОСОБА_5 та УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області без задоволення, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року - без змін, погодився із висновком суду першої інстанції, що пенсія позивача підлягає перерахунку відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а також вказав на обґрунтованість висновку суду про задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача на підставі частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки позивач на день призначення пенсії за зазначеним Законом мала стаж роботи понад 15 років. Апеляційний суд відмітив, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача, починаючи з 1 січня 2009 року і до повного розрахунку, нараховувати відсотки, відповідно до укладеного з банком договору в розмірі 10% річних від суми заборгованості, не підлягають задоволенню, оскільки судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Суд не може обмежувати законодавчий орган в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Згідно частин 2, 4, 5 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до статті 195 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом та розгляду справи судом першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, згідно частин 1, 2 цієї статті (у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом та розгляду справи судом першої інстанції) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

ОСОБА_5 звернулася до суду з даним позовом 10 листопада 2008 року, клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду не заявляла, вважаючи, що строк нею не пропущено з підстав встановлених статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області наполягало на відмові у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем встановленого річного строку для звернення до суду.

Суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_5 не пропущено, оскільки згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, позивачеві стало відомо про порушення її прав лише з засобів масової інформації, рішень Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду України, з яких вона дізналася, що її законні права було обмежено внаслідок прийняття законів України, які рішеннями Конституційного Суду України були визнані неконституційними.

Державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за своєю правовою природою є окремим джерелом доходу дітей війни та не є складовою їхньої пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги.

Пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV).

Позивач отримує пенсію щомісячно та знає про її розмір.

Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФ України.

Таке ж правило закріплене частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За наведених обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог ОСОБА_5, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФ України. Натомість застосуванню підлягають статті 99, 100 КАС України, оскільки підставою для звернення до суду стало недонарахування та недоотримання відповідних сум пенсій і підвищення до пенсії.

Крім того, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_5 про перерахунок додаткової пенсії згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд першої інстанції не врахував положення частини 4 статті 9 КАС України, згідно якої у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При вирішенні спору суд мав виходити із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами і з того, що при розрахунку додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо позовних вимог ОСОБА_5 про зобов'язання УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області здійснювати їй як працюючому пенсіонеру послідуючі перерахунки згідно законодавства лише з урахуванням збільшеного страхового стажу, та надати їй розрахунок даної пенсії.

У апеляційній скарзі УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області вказувало на пропуск позивачем строку для звернення до суду як на одну з підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, на застосуванні якого управління наполягало у суді першої інстанції. Позивач у апеляційній скарзі посилалась на необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її вимог.

Залишаючи без змін постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року апеляційний суд на порушення допущені судом першої інстанції уваги не звернув, не вивчив належним чином доводи апеляційних скарг та не спростував їх, погоджуючись з висновками суду першої інстанції.

Відповідно частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті та, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з висновками щодо усіх заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційні скарги ОСОБА_5 та Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області - задовольнити частково.

Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 січня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про перерахунок пенсії та стягнення доплати до пенсії - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Головчук С.В.

Стародуб О.П.