Справа № 635/1865/14-ц
Провадження № 4-с/635/16/2014
У Х В А Л А
12 березня 2014 року смт Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Савченка Д.М.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльової Є.А.,
скаржника - ОСОБА_1, представника скаржника - ОСОБА_2,
начальника ВДВС Харківського РУЮ - Пікули В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Покотилівка скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулась до суду зі скаргою на дії державних виконавців ВДВС Харківського районного управління юстиції, в якій просить:
- визнати неправомірними дії начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області при винесенні постанови «Про перевірку виконавчого провадження» від 28.01.2014 року та постанови «Про скасування процесуального документу» від 28.01.2014 року;
- скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області «Про перевірку виконавчого провадження» від 28.01.2014 року;
- скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області «Про скасування процесуального документу» від 28.01.2014 року.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що Постанова про відкриття виконавчого провадження від 07.04.2010 року була прийнята та відкрите виконавче провадження з дотриманням вимог діючого ЦПК України на підставі заяви стягувача, яка звернулася до ДВС у встановлений строк. За наведеною постановою здійснено низку виконавчих дій протягом 2010-2013 років, складені подання до суду про отримання дозволу на примусове проникнення до садиби боржника; ухвалені судові рішення про дозвіл на входження до житлового приміщення судових виконавців. Скарги боржника перевірялися судом першої та апеляційної інстанції щодо дотримання вимог законодавства при здійсненні виконавчого провадження, згідно з яким дії державного виконавця визнані такими, що відповідають вимогам закону.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник скаргу підтримали і просили задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у скарзі.
Представником ВДВС Харківського РУЮ надано письмові заперечення проти скарги, в яких він вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувані постанови законними і обґрунтованими.
У судовому засіданні представник ВДВС Харківського РУЮ проти скарги заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях, просила у задоволенні скарги відмовити.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні фактичні обставини.
07.04.2010 року державним виконавцем ВДВС Харківського РУЮ Гончаренко О.А. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2311, виданого Харківським районним судом 24.03.2010 року про усунення перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належними їй на праві власності 111/200 частинами будинку за адресою: АДРЕСА_1, і зобов'язання ОСОБА_5 утримуватися від дій, що перешкоджають користуватися її частиною будинку, а також вселити ОСОБА_1 у будинок за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою начальника ВДВС Харківського РУЮ від 28.01.2014 року про перевірку виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2311 від 24.03.2010 року визнано незаконними дії державного виконавця Гончаренко О.А. при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.04.2010 року, скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.04.2010 року та постанову про накладення штрафу від 05.11.2013 року, зобов'язано головного державного виконавця Єрмак Г.В. привести виконавче провадження у відповідність до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою начальника відділу ДВС Харківського РУЮ від 28.01.2014 року Про скасування процесуального документа скасовано Постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.04.2010 року, винесену державним виконавцем Гончаренко О.А., з примусового виконання виконавчого листа № 2-2311 від 24.03.2010 року.
Як зазначено в постанові про перевірку виконавчого провадження від 28.01.2014 року, рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, складається з двох частин, за кожною з яких на підставі ст. 368 ЦПК України (яка діяла на момент видачі виконавчого листа), має бути видано окремий виконавчий документ. У відповідності до п. 7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття рішення) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження. Резолютивною частиною виконавчого документа передбачено два різних способи виконання, а саме, зобов'язання вчинити певні дії, порядок виконання встановлено ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», та вселення, що врегульовано ст. 80 Закону.
Як зазначено у постанові, на момент відкриття виконавчого провадження вказані факти не були взяті до уваги державним виконавцем, натомість наявність вказаних обставин виключає можливість здійснення виконавчого провадження.
07.02.2014 року державним виконавцем ВДВС Харківського РУЮ Мазуріною О.М. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2311, виданого Харківським районним судом 24.03.2010 року.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи питання щодо строків звернення до суду з даною скаргою, суд зазначає, що відповідно до статті 385 ЦПК України, скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. При цьому пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Як зазначено скаржником, про оскаржувані рішення вона дізналася 18 лютого 2014 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що не заперечувалось представником ВДВС Харківського РУЮ в судовому засіданні.
У той же час з даною скаргою ОСОБА_1 звернулась до суду 03 березня 2014 року, тобто на тринадцятий день з дня ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
З цього приводу представник скаржника пояснив, що десятий день подання скарги припав на п'ятницю 28 лютого 2014 року, коли канцелярія суду працює за скороченим графіком роботи. Оскільки скаржник в цей день подавала вісім різних позовів і скарг з великим обсягом документів (близько 400 аркушів), вона не встигла подати всі заяви до кінця робочого дня, у зв'язку з чим дану скаргу було подано в понеділок 03 березня 2014 року.
Суд вважає, що скаржником належним чином обґрунтовано поважність причин пропуску строку звернення до суду з даною скаргою, у зв'язку з чим вказаний строк підлягає поновленню.
По суті скарги суд зазначає, що згідно зі статтею 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Порядок примусового виконання судових рішень врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), преамбулою якого визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Права та обов'язки державного виконавця врегульовано статтею 11 Закону, якою зокрема визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 8 частини 3 статті 11 Закону передбачено, що державний виконавець має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.
Звернення судових рішень до виконання врегульовано статтею 368 ЦПК України, якою передбачено, що питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.
За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Вимоги до виконавчих документів врегульовано статтею 18 Закону, згідно з якою у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Порядок та підстави відмови у відкритті виконавчого провадження передбачено статтею 26 Закону, згідно з якою державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 61) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Отже, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України, їх примусове виконання здійснюється державними виконавцями, які зобов'язані прийняти виконавчий документ до виконання, якщо він оформлений належним чином і не пропущений строк його пред'явлення до виконання, при чому перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження є вичерпним і не підлягає розширеному трактуванню.
В оскаржуваній постанові про перевірку виконавчого провадження начальник ВДВС Харківського РУЮ посилається на те, що зазначення у виконавчому листі двох різних способів виконання - зобов'язання вчинити певні дії, що врегульовано статтею 76 Закону, та вселення, що врегульовано статтею 80 Закону, виключає можливість здійснення виконавчого провадження. При цьому зазначає, що рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, складається з двох частин, за кожною з яких на підставі ст. 368 ЦПК України (яка діяла на момент видачі виконавчого листа), має бути видано окремий виконавчий документ.
Однак суд не погоджується з вказаними твердженнями, оскільки згідно з редакцією статті 368 ЦПК України від 16.02.2010 року (чинною на момент видачі виконавчого листа № 2311 від 24.03.2010 року), за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.
Отже, вимоги про видачу окремих виконавчих листів у разі, якщо рішення суду складається з двох частин, які підлягають виконання в порядку, визначеному різними статтями Закону України «Про виконавче провадження», вказана норма не містила.
У судовому засіданні представник ВДВС Харківського РУЮ пояснила, що правовою підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.04.2010 р. є пункт 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 7 вказаної статті в редакції станом на час відкриття провадження), яким передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Суд вважає таке посилання безпідставним, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, правовий порядок в України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як убачається з пункту 7 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 16.02.2010 року, чинній станом на 07.04.2010 року), державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Натомість будь-яких передбачених законом підстав, що виключають здійснення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-2311 від 24.03.2010 року, представником ВДВС Харківського РУЮ суду не надано, правової норми, згідно з якою зазначення у виконавчому документі різних способів виконання судового рішення, передбачених різними статтями Закону України «Про виконавче провадження», виключає здійснення виконавчого провадження, не наведено.
У той же час суд відзначає, що виконавчий лист № 2-2311 від 24.03.2010 року відповідає вимогам щодо його змісту й форми, встановленим статтею 18 Закону (в редакції на час видачі виконавчого листа).
Крім того, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення, державний виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення судового рішення (стаття 221 ЦПК України), про встановлення чи зміну порядку і способу виконання судового рішення (статті 373 ЦПК України).
Як пояснила в судовому засіданні представник ВДВС, державний виконавець із вказаних питань до суду не звертався.
Посилання представника ВДВС Харківського РУЮ на те, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено різний порядок виконання рішення про зобов'язання вчинити дії та про вселення, у тому числі щодо строків на добровільне виконання тощо, судом до уваги не беруться, оскільки вказані обставини не передбачені чинним законодавством в якості обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що скарга є обґрунтованою в частині вимог про скасування постанов начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області від 24.01.2014 року «Про перевірку виконавчого провадження» та «Про скасування процесуального документу».
У той же час, беручи до уваги, що предметом оскарження в даній справі є рішення начальника ВДВС Харківського РУЮ, прийняті у формі постанови, і скасування вказаних рішень є достатнім для захисту порушених прав скаржника, скарга в частині визнання дій начальника ВДВС Харківського РУЮ при винесенні вказаних постанов неправомірними задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 14, 20, 57 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 209, 210, 387 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду зі скаргою на дії та рішення начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області.
Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, - задовольнити частково.
Скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області «Про перевірку виконавчого провадження» від 28.01.2014 року.
Скасувати постанову начальника відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області «Про скасування процесуального документу» від 28.01.2014 року.
У задоволенні інших вимог скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд Харківської області. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала суду набирає чинності після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Д.М. Савченко