Справа № 307/3136/13-ц

Провадження № 2/307/98/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарях Баник А.А., Герич Є.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб - Тячівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції про визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна зі стягненням як компенсації вартості частини спадкового нерухомого майна, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування частини нерухомого майна від добросовісного набувача, визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна з переведенням прав покупця на частину спадкового нерухомого майна у договорі купівлі-продажу нерухомого майна та присудженням іншій особі коштів, внесених на депозитний рахунок як компенсацію вартості частини нерухомого майна у зв»язку із заміною покупця, припинення права власності іншої особи на земельну ділянку та визнання переходу права власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, стягнення моральної шкоди, зобов»язання повернути іншій особі понесені витрати на придбання нерухомого майна за договорами купівлі-продажу нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб - Тячівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції про визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна зі стягненням як компенсації вартості частини спадкового нерухомого майна, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування частини нерухомого майна від добросовісного набувача, визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна з переведенням прав покупця на частину спадкового нерухомого майна у договорі купівлі-продажу нерухомого майна та присудженням іншій особі коштів, внесених на депозитний рахунок як компенсацію вартості частини нерухомого майна у зв»язку із заміною покупця, припинення права власності іншої особи на земельну ділянку та визнання переходу права власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, стягнення моральної шкоди, зобов»язання повернути іншій особі понесені витрати на придбання нерухомого майна за договорами купівлі-продажу нерухомого майна. В позовній заяві зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_6 На час відкриття спадщини з ним постійно проживали спадкоємці першої черги, тобто її мати ОСОБА_7 та її брат ОСОБА_2, які прийняли спадщину в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки не подали заяви про відмову від неї. Інші спадкоємці спадщину, що відкрилась після смерті її батька, не приймали. Таким чином, ідеальні частки у спадковому майні склали: у матері - ? (а в усьому майні - ?), у брата ОСОБА_2 - ?. ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її мати ОСОБА_7. 10 квітня 2009 року, в межах шестимісячного строку після відкриття спадщини, вона подала державному нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Також, така заява була подана і її братом ОСОБА_2 - теж спадкоємцем першої черги. Інші спадкоємці на час смерті матері постійно з нею не проживали і шляхом подачі заяв нотаріусу спадщину не приймали. Відповідач ОСОБА_2, який залишився зі своєю сім'єю проживати у одному із спадкових будинків по АДРЕСА_1, тривалий час запевняв її, що оформить всі необхідні документи щодо спадкового майна і вони укладуть домовленість про компенсацію ним їй спадкової частки або про виділення їй такої у спадковому майні. Але, як їй стало відомо, у жовтні 2012 року відповідач ОСОБА_2 разом з Тернівською сільською радою, з порушенням порядку реалізації спадкових прав та в обхід нотаріуса, оформили право власності на нерухоме спадкове майно за рішеннями виконкому сільської ради за відповідачем ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3, яка взагалі не є спадкоємцем. У грудні 2012 року вона звернулася до Тячівського районного суду з позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2, виданих Тернівською сільською радою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування рішення виконкому Тернівської сільської ради №27 від 26.02.2009 року та №32 від 26.03.2009 року в частині оформлення права власності на житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по ? за кожним), та в частині оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 як незаконні, оскільки право власності на спадкове майно було зареєстроване за цими рішеннями виконкому, який не мав відповідних повноважень на оформлення права власності на спадкове майно, а тим більше з грубим порушенням її прав як спадкоємця, що прийняв спадщину. 17 травня 2013 року рішенням Тячівського районного суду у справі №711/10630/2012 було задоволено її уточнений позов, визнано незаконними та скаcовані рішення виконавчого комітету Тернівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області №27 від 26 лютого 2009 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" та №32 від 26 березня 2009 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" в частині оформлення права власності на житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по ? за кожним), та в частині оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, визнані недійсними та скасовані свідоцтва про право власності на це нерухоме майно, видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3. 10 квітня 2013 року, до ухвалення остаточного рішення, у судовому засіданні представник відповідачів надав суду копії договорів купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, призначеної для його обслуговування та заявив, що її позовні вимоги в частині скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2, виданих Тернівською сільською радою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та рішення виконкому щодо оформлення цього права власності не можуть далі розглядатися, оскільки предмет позову ними відчужений, належить за цими договорами іншій особі покупцю ОСОБА_4. Зазначив, що під час розгляду судової справи відповідачі навмисне, зловживаючи своїми цивільними правами, без будь-якого погодження чи її згоди, відчужили спірне спадкове нерухоме майно, переслідуючи мету спричинення їй шкоди шляхом уникнення поділу цього майна та виділу її частки. До свого клопотання представник ОСОБА_3 подав копію договорів купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_2 та окремо земельної ділянки, призначеної для обслуговування цього будинку. На таке зловживання відповідачів та обман вказано і в п.5 Договору купівлі-продажу будинку, де відповідачі засвідчили, що судового спору щодо цього будинку нібито не має, прав третіх осіб на нього не має, чим навмисне ввели в оману нотаріуса, який посвідчував договори відчуження спадкового майна. При укладенні договору купівлі-продажу будинку та надвірних споруд відповідачі на підтвердження належності нерухомого майна надали нотаріусу свідоцтво про право вланості, яке було предметом оскарження. Зазначила, що рішенням Тернівської сільської ради № 296 від 16 квітня 2008 року АДРЕСА_1. У склад спадщини увійшла садиба (будинок із земельною діялнкою) по АДРЕСА_1, яка створена спадковдавцями за життя згідно із свідоцтвом садиби в сільських населених пунктах УРСР. Спадкодавцям рішенням колгоспу К. Маркса від 25 березня 1982 року було виділено земельну ділянку під забудову площею 0,07 га., яка за ними зареєстрована. Рішенням ради народних депутатів від 26 червня 1982 року їм було дозволено на даній земельній ділянці побудувати житловий будинок. Строк початку та закінчення будівництва 1982 - 1984 роки. Із акту №4 вбачається, що земельна ділянка їм була виділена із земель (які не входять до землекористування колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподарських підприємств і організації) для індивідуального будівництва. Також, у склад спадщини увійшов житловий будинок по АДРЕСА_2, стосовно якого у погосподарських книгах Тернівської сільської ради є записи про те, що це господарство, за суспільною групою є "робочим", і головою сім'ї з 1983 року по день смерті, був її батько ОСОБА_6, а членом сім'ї господарства мати ОСОБА_7 та інші. Садиба по АДРЕСА_1 та домоволодіння по АДРЕСА_2 не були зареєстровані батьками в реєстрі речових прав. Зазначила, що відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (за винятком сільської місцевості), затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованого в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, про те виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, як вбачається із роз'яснень вищих судових установ, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину. За роз'ясненням нотаріуса, оформити свідоцтво на право власності на спадщину не можливо через відсутність правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавців, а також через незаконну реєстрацію частини спадщини та її нотаріально посвідчене відчуження (будинку АДРЕСА_2) іншій особі, що передбачає судовий спір з приводу законності такого відчуження та первинної реєстрації і унеможливлення видачі свідоцтва про право на спадщину. Таким чином, її частка у спадковому майні складає ? частки, що належала матері, або 3/8 усього майна. Частка відповідача ОСОБА_2 - 5/8. Вартість садиби по АДРЕСА_1 становить 262 853 гривень (в т.ч. вартість земельної ділянки площею 0,07 га. в сумі 61 335 гривень (з розрахунку 8 765 гривень за 0,01 га та вартість будівлі в сумі 201 498 гривень). Вартість її частки складає 98 570 грн. Вартість домоволодіння по АДРЕСА_2, за оцінкою у договорі купівлі-продажу - 17 768 гривень. Вартість її частки - 6 663 гривень. Відповідно до частини 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Таким чином, з часу смерті її матері їй належали 3/8 частини садиби (земельної ділянки, будинку, багаторічних насаджень, комунікацій) по АДРЕСА_1 та 3/8 домоволодіння по АДРЕСА_2 і вона як власник не відчужувала ці частки і не давала будь-якої згоди на їх відчуження. Таке вчинено проти її волі як співвласника. Відчуження відповідачами ОСОБА_2 її частки (3/8) у будинку АДРЕСА_2 є незаконною і договір купівлі-продажу у цій частинів підлягає скасуванню. Разом з тим, у відповідності до норм ст.362 ЦК України через порушення умов продажу Бродюками своєї частки та недотримання вимог про переважне право купівлі цієї частки, вона має право на переведення на неї прав та обов'язків покупця. Ряд обставин, як час відкриття спадщини, коло спадкоємців та їх частина, що прийняла спадщину, склад спадщини, наявність відомостей про її належність спадкодавцям (записи у погосподарських книгах), встановлені судовим рішенням у справі №711/10630/2012 і не підлягають доказуванню в іншій справі , згідно із положенням ч.3 ст.61 ЦК України. Незаконне оформлення спадщини на себе та відчуження відповідачами ОСОБА_2 її частки, необхідність понесення витрат на відновлення її, спричинила їй не тільки матеріальні збитки, а й моральну шкоду, бо вона має моральні (душевні) страждання, викликані цими обставинами. Таке становище потягнуло за собою ряд інших негативних явищ, в тому числі погіршення її стану здоров'я, вона являється інвалідом ІІ групи із онкозахворюванням, приниження її честі, гідності, зниження престижу та підрив довіри до неї з боку друзів, родичів, знайомих. Розмір моральної шкоди вона оцінює в сумі 20 000 гривень.

З врахуванням уточнених вимог просить суд визнати за нею, в порядку спадкування право власності на 3/8 садиби, яка складається із земельної ділянки та житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, багаторічними насадженнями по АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 як компенсацію вартості цієї частки в сумі 98 570 гривень, визнати недійсним в 3/8 частині договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, вчинений від імені продавця ОСОБА_2 його представником ОСОБА_3, та покупцем ОСОБА_4, укладений між ними 8 квітня 2013 року, зареєстрований та посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за №1562, внесений до державного реєстру прав на нерухоме майно за записом номер 587594 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1470944 від 08.04.2013 року, реєстраційний номер нерухомого майна: 36511021244, витребувати 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, в добросовісного набувача ОСОБА_4, визнати за нею право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 у порядку спадкування та перевести на неї права покупця ОСОБА_4 на 5/8 житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 у договорі купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, вчинений продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_4 8 квітня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1562, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_5 та внесений до державного реєстру прав на нерухоме майно за записом номер 587594 (реєстраційний номер нерухомого майна : 36511021244), присудити ОСОБА_4 кошти в сумі 11 105 гривень, внесені нею на депозитний рахунок, як компенсацію вартості 5/8 частки будинку у зв'язку із заміною покупця, в зв'язку із набуттям нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2, розміщений на земельній ділянці (кадастровий №2124487401:04:003:0070), що перебуває у власності відповідача ОСОБА_4, припинити його право власності на цю земельну ділянку та визнати перехід права власності на цю земельну ділянку у її власність, без зміни її цільового призначення у порядку ст..120 ЗК України, стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в її користь в якості компенсації моральної шкоди кошти в сумі 20 000 гривень.зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як осіб, винних у недійсності правочину, повернути покупцю ОСОБА_4 фактично понесені ним витрати на придбання майна за договорами купівлі продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 від 8 квітня 2013 року, за винятком внесених грошових коштів на депозитний рахунок.

В судовому засіданні позивачка та її представник Марич І.І. позов підтримали, посилаючись на викладені в письмовій позовній заяві обставини та просять його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, вважає позовні вимоги безпідставними та пояснив, що відповідно до закону спадкоємцями є ті особи, які проживали з батьками, доглядали за ними та хто здійснював їх поховання. Зі своєю жінкою він проживав 25 років, яка доглядали за його батьками. Батько був інвалідом і потребував постійної допомоги, тому що він самостійно навіть не міг лягти на ліжко. Вважає, що його жінка являється законним спадкоємцем. В будинку, в якому він проживає, ним за власні кошти було проведено реконструкцію будинку, ремонтні роботи, на що було витрачено 18 000 доларів. Також було добудовано літню кухню з гаражем та сіновал. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_10 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що на період подачі позовної заяви до суду 28.08.2013 року, позивачем не дотримані загальнообов'язкові норми матеріального права, яких вона повинна дотриматися. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. Стаття 1296 ЦК передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право власності на спадщину з визначенням частки. Відповідно до ст. 1297 ЦК України передбачено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного із них, із зазначенням частки імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Статтею 1298 ЦК передбачено, що свідоцтво про спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Виходячи з наведеного виникає питання, чи дотримано позивачкою вимог всіх наведених норм матеріального права, щоб подавати позовну заяву до суду та чи може вона заявляти наявні позовні вимоги, не будучи власником будь-якої частини власності. Вважає, що зважаючи на наведені вище обставини, суд повинен був винести ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 207 п.8 ЦПК України, а не відкривати провадження по справі. Розглядаючи предмет позову та позовні вимоги позивачки, він приходить до висновку щодо неадекватності наявних вимог предмету спору та норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини, зокрема те, щоб визнати за позивачкою право власності на 3/8 садиби по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів кошти в сумі 98570 гривень як компенсацію вартості цієї частки. Із матеріалів справи слідує, що на період смерті батьків в об'єктах нерухомості в АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_2 з жінкою та дитиною, які там проживали ще в період будівництва даного будинку та за весь цей період як члени однієї сім'ї, своїми власними доходами примножували створене майно. Коли саме був побудований будинок, яка ступінь його готовності була на період проживання батьків, чи відповідав він проектно-технічній документації, чи є акт вводу в експлуатацію даного будинку, який би засвідчував ступінь його готовності та можливість там проживати позивачем, як це передбачено ст. 60 ЦПК України - суду не надано. Очевидно тому, що даний будинок не відповідав всім нормам, а тому відсутні правовстановлюючі документи, зокрема: акти вводу в експлуатацію, свідоцтво про право власності, що прийшлось доводити до кінця, тобто до наявності вказаних документів відповідачу ОСОБА_2 Відповідно до п. 6 Перехідних положень Земельного Кодексу, передбачено, що громадяни, які набули до 01.01.2001 року право постійного користування земельними ділянками, мають до 01.01.2005 року переоформити в установленому порядку право власності. На підставі Земельного Кодексу відповідачами в установленому порядку набуто право власності на земельну ділянку. Вимога щодо стягнення грошових коштів, як компенсацію вартості названої частки, є безпідставною, оскільки позивачка не надала суду документ, який би засвідчував, що вона є власником саме такої частки, а також не має правовстановлюючого документа, який би засвідчував, що частка, яка належить їй на праві власності є неподільною. Згідно Постанови Пленому Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року - суди мають право враховувати, що право власності на житловий будинок, збудований на відведеній йому земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації. Таким чином, спадкового майна на праві власності у батьків не було. При здійсненні цивільно-правової угоди (договору купівлі-продажу) сторонами дотримано вимоги зазначених ст. 203 ЦК України. Вважає, що посилання позивачки на норми матеріального права, а саме ст. 388 ЦК України щодо витребування частки майна від добросовісного набувача ОСОБА_4 є безпідставною. Посилання позивачки на норми матеріального права ст. 355 ч. 1 Цивільного кодексу України є також безпідставними, оскільки майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України закон надає право на витребування не будь-якій фізичній чи юридичній особі, а лише власнику майна. Позивач, власником майна, відносно якого заявляє вимоги, не є, оскільки не пред'явив суду правовстановлюючий документ, який би таке засвідчував. Він лише із суб'єктивних спонукань вважає, що таким є. Крім цього, нормами ст. 388 Цивільного кодексу України визначений конкретний і обмежений перечень обставин, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки позивач не є власником майна, на витребування якого заявляє вимоги, а обставини викладені в ст. 388 Цивільного кодексу України не підпадають і не характерні для вчиненого правочину то заявлені вимоги позивачки, щодо витребування майна є безпідставними. З контексту вказаних норм слідує, що позивачем даної категорії справ може бути лише законний власник, тобто особа, яка володіла майном на відповідній правовій підставі. Переведення права покупця в частині 5/8 із садиби, що розташована по АДРЕСА_2 на позивачку є безпідставним, оскільки згідно ст. 362 ч.4 Цивільного кодексу України таке право має тільки співвласник. Позивачка не надала суду свідоцтво про право власності на частку, а лише суб'єктивно вважає себе таким власником частки. Щодо питання припинення права власності ОСОБА_4 на будинок розташований по АДРЕСА_2 та визнання переходу права власності на позивачку у зв'язку з набуттям нею права власності на цей будинок, зазнчив, що позивачка не є власником будинку АДРЕСА_2, оскільки право власності на нього вона суду не надала. Щодо стягнення моральної шкоди із відповідачів на користь позивачки в сумі 20000 гривень, дану вимогу вважає абсурдною та безпідставною. Позивачка, заявляючи про те, що вона є інвалідом 2-ї групи із онкозахворюванням та інші обставини, не надала суду докази про те, що дані обставини є у прямому причинному зв'язку із предметом позову. Щодо вимоги позивачки зобов'язати відповідачів повернути покупцю ОСОБА_4 понесені ним витрати зазначив, що ОСОБА_4 не наділяв позивачку такими повноваженнями позовної вимоги. Просить в задовленні позову відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_11 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що заявлені вимоги позивачки є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивачка ставить перед судом вимогу про визнання права власності у порядку спадкування на 3/8 садиби, що знаходиться по АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в компенсацію вартості вищезазначеної частки в сумі 98570 гривень. Дану вимогу, вважає не обгрунтованою, оскільки до позовної заяви не додано жодних доказів, які б вказували на провомірність вимоги стягнення вартості частки, на яку претендує позивачка, або інші докази, які б обгрунтовували заявлені позивачкою до стягнення суми. Позивачка ставить перед судом позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 від імені продавця ОСОБА_2 представником ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_4 недійсним в частині 3/8 та витребувати вказану частку від добросовісного набувача - ОСОБА_4 з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України. Вважає дану вимогу необгрунтованою, оскільки відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише вразі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, Цивільний кодекс встановлює, що саме власник майна має право витребувати свою річ з чужого незаконного володіння. Враховуючи той факт, що позивачка ніколи не була власником майна, з приводу якого наразі існує спір, заявлена нею вимога визнати недійсним договір купівлі-продажу від 08.04.2013 року є необгрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню. Щодо визнання права власності на земельну ділянку, така вимога не підлягає задоволенню оскільки, відповідно до ч.1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Вид і обсяг речового права на земельну ділянку залежить від того, на кому праві остання належала спадкоємцеві. При цьому якщо спадкодавець мав лише право користування земельною ділянкою, це право не може бути успадковане, адже до складу спадкування входить лише право власності на ділянку. В процесі судового розгляду не було здобуто доказів що мати позивачки ОСОБА_7 мала документи, що підтверджували б її право власності на земельну ділянку кадастровий номер - 2124487401:04:003:0070, то і відповідно, до позивачки не може перейти право власності на неї в порядку спадкування, адже успадкувати не можна ті права, які не встиг набути сам спадкодавець. Щодо вимоги переведення на позивачку прав покупця на 5/8 житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 від 08.04.2013 року, то така вимога позивачки необгрунтована та така, що виникла внаслідок невірного розуміння позивачкою та її представником приписів ст. 362 ЦК України. Статтею 362 ЦК України врегульоване переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Суб'єктивне право співвласника на здійснення переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності є таким, що випливає з відносин спільної часткової власності і стосується тільки конкретного співвласника. Враховуючи те, що в спадковому майні ніколи не було визначено часток, відповідно не існувало і права спільної часткової власності на спадкове майно. Отже позивачка ніколи не була співвласником майна, не мала в ньому жодним чином визначеної частки і отже, помилково вважає, що вона має переважно право купівлі частки у житловому будинку, АДРЕСА_2. Вимога про те, щоб присудити ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 11105 гривень внесені позивачкою на депозитний рахунок суду як компенсацію вартості 5/8 частки будинку, то така вимога є незаконною, оскільки позивачка не може вирішувати за ОСОБА_4 питання присудження йому грошових коштів. На рахунок позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, і такими що не підлягають до задоволення. Зазначив, що відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. В позовній заяві позивачкою жодним чином не обгрунтовано, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 20000 гривень. Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до абз. 2 п.5 Постанови Пленому Верховного Суду України у справах про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого при цьому він виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Також позивачкою не надано до справи належних доказів того, що вона втратила можливість оформити спадщину в нотаріальній конторі, а саме - відмови нотаріуса, яка би відповідала вимогам ст. 49 Закону України «Про нотаріат». Так, відповідно до ст. 49 абз. 4 Закону на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. Позивачкою не надано доказів того, що забудова будинку №АДРЕСА_2 відбулась з дотриманням відповідних норм та стандартів, а право власності спадкодавця на цей будинок посвідчено у встановленому законом порядку. Будинок АДРЕСА_2 не був зареєстрований в БТІ, ні за ким не значився, взагалі не має будинкової книги на цей будинок. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник Тячівської державної нотаріальної контори в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що свідоцтво про право на спадщину на спадкове нерухоме майно нотаріус може видати лише в разі наявності правовстановлюючих документів. В разі відсутності таких документів нотаріус відмовляє у видачі такого свідоцтва. Постанова про відмову у вчиненні нотаральної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на частину свірного спадкового нерухомого майна за зверненням позивачки ОСОБА_1 нею не приймалася.

Приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася повторно, хоч про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, а тому суд в порядку ст. 169 ЦПК України, розглянув справу у її відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Представник реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції в судове засідання не з'явився повторно, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а тому суд в порядку ст. 169 ЦПК України, розглянув справу у його відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_7 (а.с.9.10), які були батьками позивачки ОСОБА_1 (прізвище до одруження ОСОБА_1) та відповідача ОСОБА_2 (а.с. 13, 14).

10 квітня 2009 року ОСОБА_1, а 24 квітня 2009 року ОСОБА_2 звернулися в Тячівську районну державну нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_7, що стверджується їх заявами на прийняття спадщини (а.с.11, 12).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №083278, виданого Управлінням Держкомзему у Тячівському районі від 29.01.2010 року на підставі рішення 15 сесії 5 скликання за №444, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки (кадастровий номер - 2124487401:04:003:0070), площею 0,0955 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_2 (а.с.43).

Згідно договору купівлі-продажу від 08.04.2013 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за №1563, ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0955 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_2 (а.с.40).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.04.2013 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за №1562, ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, продав ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними спорудами, в АДРЕСА_2 за ціною 17768 гривень (а.с.48).

Відповідно до рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2013 року, яке набрало 17 липня 2013 року законної сили, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тернівської сільської ради, треті особи: Тячівське РПТІ та Тячівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про скасування свідоцтв про право власності та рішень виконкому Тернівської сільської ради, позов було задоволено та визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області № 27 від 26 лютого 2009 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" в частині оформлення права власності на нерухоме майно - житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 в ? частині та ОСОБА_3 в ? частині, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області № 32 від 26 березня 2009 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" в частині оформлення права власності на нерухоме майно - житловий будинок в цілому, який знаходиться по АДРЕСА_2, за ОСОБА_2, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння в АДРЕСА_1 що видане 13 липня 2009 року на ім'я власників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння в АДРЕСА_2 що видане 13 липня 2009 року на ім'я власника - ОСОБА_2 (44-45).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2013 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2013 року,залишено без змін (а.с.46-47).

Під час розгляду вказаної цивільної справи було встановлено, що спірні дворогосподарства в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2, не були «колгоспними дворами», правовстановлюючі документи на них не оформлялися, та, оскільки в погосподарських книгах головою сім»ї вказаний ОСОБА_6, то він є власником спірних дворогосподарств і оформлення права власності на них повинні проводитися в порядку спадкування.

Наведені обставини на підставі ст.61 ч.3 ЦПК України не доказуються при розгляді даної справи.

Відповідно до ст..3 ч.1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.ст.10, 11 цього ж Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом

Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Статтею 1258 ч.1 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ст. 1261 ч.1 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкоємця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст.1269 ч.1 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно ст. 1298 ч.1 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.48 ч.2 Закону України «Про нотаріат» на підтвердження права на спадщину видаються відповідні свідоцтва.

Підстави для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій передбачені в ст.49 ч.1 Закону України «Про нотаріат».

В частині 4 цієї ж статті зазначено, що на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов»язана викласти причини відмови у письмовій формі. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Як встановлено в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 10 квітня 2009 року звернулися в Тячівську районну державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_7 та в подальшому згідно письмової заяви від 6 грудня 2013 року (а.с.120-122) просила Тячівську державну нотаріальну контору повідомити про можливість видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом, однак згідно письмового листа від 11 грудня 2013 року за №1015 (а.с.123) Тячівська державна нотаріальна контора повідомила позивачку ОСОБА_1, що у зв»язку з відсутністю в неї правовстановлючих документів на спадкове майно, зареєстрованих у встановленому законом порядку, свідоцтво про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_7 видати неможливо.

В п.23 постанови Пленуму Верховного Суду від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазаначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленному цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оскільки на даний час нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори відповідно до Закону України «Про нотаріат» не винесено постанову про відмову в оформленні права на спадщину за позивачкою ОСОБА_1 на нерухоме майно - частину домоволодіння в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 Закарпатської області, що сам ствердив представник Тячівської державної нотаріальної контори в судовому засіданні, позивачкою ОСОБА_1 в судовому порядку не оскаржувалися ці дії нотаріуса про відмову в оформленні права на спадщину, позивачкою не надано суду належних доказів щодо належності її матері ОСОБА_7 на праві власності земельної ділянки в АДРЕСА_1, Тячівського району, суд вважає, що вимога позивачки щодо визнання за нею в порядку спадкування права власності на 3/8 садиби, яка складається із земельної ділянки та житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, багаторічними насадженнями по АДРЕСА_1, до задоволення не підлягає.

За таких обставин, суд вважає безпідставними і вимоги позивачки щодо стягнення на її користь з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як компенсацію вартості вказаної частки - 3/8 садиби, яка складається із земельної ділянки та житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, багаторічними насадженнями по АДРЕСА_1, в сумі 98 570 гривень.

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 640 ч.3 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як встановлено в судовому засіданні укладеним договором купівлі-продажу від 08.04.2013 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за №1562, щодо продажу відповідачем ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_4 житлового будинку з надвірними спорудами, в АДРЕСА_2, порушено право позивачки ОСОБА_1 на спадкування нею у встановленому законом порядку частини вказаного будинку.

Однак, оскільки чинним цивільним законодавством не передбачено визнання частково недійсним правочину, суд вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 щодо визнання недійсним у 3/8 частині договору купівлі-продажу від 08.04.2013 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за №1562, щодо продажу відповідачем ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_4 житлового будинку з надвірними спорудами, в АДРЕСА_2 до задоволення також не підлягають.

А тому, вимога позивачки щодо визнання за нею в порядку спадкування права власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, є безпідставною.

Відповідно до ст.388 ч.1 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 не є та не була власником частини житлового будинку з надвірними спорудами, в АДРЕСА_2, а тому її вимога щодо витребування на підставі ст.388 ч.1 ЦК України 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, в добросовісного набувача ОСОБА_4, є також безпідставною

Згідно ст. 362 ч.4 ЦК України в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 співвласником будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, Тячівського району, не являється, а тому її вимога щодо переведення на неї права покупця ОСОБА_4 на 5/8 житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 у договорі купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, вчинений продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_4 8 квітня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1562, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_5 та внесений до державного реєстру прав на нерухоме майно за записом номер 587594 (реєстраційний номер нерухомого майна : 36511021244), до задоволення також не підлягає.

У зв»язку з цим вимога позивачки щодо присудження судом відповідачу ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 11 105 гривень, внесені нею на депозитний рахунок, як компенсацію вартості 5/8 частки будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, у зв'язку із заміною покупця, не може бути також задоволена.

Відповідно до ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст.120 ч.1 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Беручи до уваги той факт, що на даний час позивачка ОСОБА_1 права власності на будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, Тячівського району, не набула, її вимоги щодо припинення права власнсоті відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку (кадастровий №2124487401:04:003:0070), розташованої по АДРЕСА_2, Тячівського району, та визнання переходу права власності на цю земельну ділянку у її власність, без зміни її цільового призначення у порядку ст..120 ЗК України, суд також вважає безпідставними.

Згідно ст. 16. ч.1 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів зазначені в ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як ствердив в судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_10 відповідач ОСОБА_4 не уповноважував позивачку ОСОБА_1 звертатися до суду за захистом його прав.

А тому, вимога позивачки ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як осіб, винних у недійсності правочину, повернути покупцю ОСОБА_4 фактично понесені ним витрати на придбання майна за договорами купівлі продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 від 8 квітня 2013 року, за винятком внесених грошових коштів на депозитний рахунок є також безпідставною.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що позивачкою ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено факт заподіяння їй такої шкоди та отримання нею моральних страждань, а тому в цій частині позовних вимог слід також відмовити.

Інших належних і допустимих доказів в судовому засіданні сторонами не наведено.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Докази, згідно до ст.ст. 58, 59 цього Кодексу, повинні бути належними і допустимими.

За таких обставин, оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб - Тячівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції про визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна зі стягненням як компенсації вартості частини спадкового нерухомого майна, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування частини нерухомого майна від добросовісного набувача, визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна з переведенням прав покупця на частину спадкового нерухомого майна у договорі купівлі-продажу нерухомого майна та присудженням іншій особі коштів, внесених на депозитний рахунок як компенсацію вартості частини нерухомого майна у зв»язку із заміною покупця, припинення права власності іншої особи на земельну ділянку та визнання переходу права власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, стягнення моральної шкоди, зобов»язання повернути іншій особі понесені витрати на придбання нерухомого майна за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, слід відмовити в повному обсязі.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивачку.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 13, 16, 60, 169, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст.48-50 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.203 ч.1, 215, 362, 378, 388, 640. 655, 657,1217, 1225, 1258, 1261, 1269, 1297, 1298 ЦК України, суд,

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб - Тячівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції про визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна зі стягненням як компенсації вартості частини спадкового нерухомого майна, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування частини нерухомого майна від добросовісного набувача, визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна з переведенням прав покупця на частину спадкового нерухомого майна у договорі купівлі-продажу нерухомого майна та присудженням іншій особі коштів, внесених на депозитний рахунок як компенсацію вартості частини нерухомого майна у зв»язку із заміною покупця, припинення права власності іншої особи на земельну ділянку та визнання переходу права власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, стягнення моральної шкоди, зобов»язання повернути іншій особі понесені витрати на придбання нерухомого майна за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Головуючий В.І.Бобрушко