ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року Житомир справа № 806/465/14

час прийняття: 16 год. 20 хв. категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

за участі секретаря Лисайчука А.О., Стралківської К.П.,

за участі представників позивача Зубрицької Н.В, Воронки О.М., Забавської С.М.,

за участі представників відповідача Зеленової Л.В., Гарькавої А.І., Василенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2014 р. № 0000742210 та № 0000752200,

встановив:

Державне підприємство "Баранівське лісомисливське господарство" (далі по тексту - позивач, ДП "Баранівське ЛМГ") звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі по тексту - відповідач, Новоград-Волинська ОДПІ) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 січня 2014 року № 0000752200, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 236463,00 грн., з них за основним платежем 189170,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 47293,00 грн., № 0000742210, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 545691,00 з них за основним платежем 436553,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 109138,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для прийняття вказаних рішень стали висновки акту перевірки № 1139/22-00/13554881 від 27.12.2013 р., яким зафіксовані порушення позивачем п.п. 138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.185, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. (зі змінами та доповненнями) (далі по тексту - ПК України), в результаті чого підприємству донараховано податок на додану вартість в сумі 236463,00 грн. та донараховано податок на прибуток в сумі 545691,00 грн. Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу та вважає, що висновки акту перевірки на підставі якого винесенні спірні податкові повідомлення-рішення є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на висновки акту перевірки. Зазначили, що нарахування податків, штрафних санкцій, здійснені законно та обґрунтовано, просили відмовити в позові за безпідставністю.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Новоград-Волинської ОДПІ від 17 січня 2014 року за № 0000752200 та № 0000742210 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 02.12.2013 року № № 348, 349, 350, 351, 352, 353 від 03.12.2013 року № 358 та від 12.12.2013 року № 375, виданих Новоград-Волинською ОДПІ, інспекторами контролюючого органу згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 77.4 ст.77 ПК України, відповідно до наказів Новоград-Волинської ОДПІ від 20.11.2013 р. № 352 та від 13.12.2013 р. № 415, згідно "Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків", затвердженого наказом № 948 від 31.10.2012 р., та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на IV квартал 2013 року проведено планову виїзну документальну перевірку державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" (код ЄДРПОУ 13554881) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

У ході здійснення перевірки контролюючим органом було зроблено висновок та складено акт від 27 грудня 2013 року № 1139/22-00/13554881 (а.с.16-89 т.1) про порушення підприємством вказаних вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі наведеного акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 р.:

- № 0000752200, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 236463,00 грн., з них за основним платежем 189170,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 47293,00 грн.;

- № 0000742210, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 545691,00 з них за основним платежем 436553,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 109138,00 грн.

Що стосується поліпшення основних фондів, то суд зазначає слідуюче.

Як зазначено в акті перевірки (а.с.25-26 т.1), під час проведення перевірки було здійснено звірку проведених ремонтів списаних запасних частин на ремонт та порівняно з визначеним господарством 10 % лімітом встановлено його перевищення на загальну суму 185358 грн. В зв'язку з вищевикладеним та на порушення п.146.11 та п.146.12 ст.146 ПК України підприємством безпідставно віднесено до складу витрат операційної діяльності по рядку 05 Декларації з податку на прибуток підприємства витрати по ремонту основних засобів, понад встановлений ліміт за 2012 рік на загальну суму 183358,00 грн.

Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що балансова вартість всіх груп основних фондів позивача станом на 01.01.2012 р. становила 9140782,00 грн. Отже, на витрати позивач мав право віднести не більше 914078,00 грн. (9140782,00 грн. х 10%). Своїм правом підприємство скористалося і на витрати віднесло суму 914078,00 грн. Всього ремонтних робіт позивачем було здійснено на суму 1385635,52 грн. Сума, перевищує дозволений ліміт в розмірі 471557,31 грн. віднесено на збільшення балансової вартості основних фондів, як того вимагають діючі норми ПК України. Дані обліку відображені в журналі-ордері № 5-4 за 2012 рік на підставі первинних документів (а.с.160-172 т.1, а.с.67 т.3).

Відповідно п.146.11. ст.146 ПК України первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Згідно п.146.12. ст.146 ПК України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Відповідно до п.6. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 р. N 984 (далі - Порядок), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В порушення вимог п.6. вказаного Порядку перевіряючим не зазначено як обраховувалася сума перевищення в розмірі 183358,00 грн., крім того відсутні посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначеного факту порушення.

Щодо господарських операцій по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки (а.с.22 т.1), за перевіряємий період ДП "Баранівське ЛМГ" отримало послуги по розробці лісосік від ПП ОСОБА_1 відповідно до договору № 5 від 20.01.2006 р. та договору № 4 від 23.04.2012 р. на загальну суму 1567292,00 грн., в тому числі ПДВ 261215,34 грн. ДП "Баранівське ЛМГ" віднесло до складу собівартості витрати по лісозаготівлі отримані від ПП ОСОБА_1 в розмірі 1472053,00 грн. разом з часткою податку на додану вартість в розмірі 63,54 %, яка відповідно до законодавства відноситься до складу витрат в разі використання придбаних товарів з ПДВ в звільнених операціях (сума послуг 1306076 грн. та частка ПДВ в розмірі 165976 грн.). За результатами конкурсних торгів з ДП "Баранівське ЛМГ" (підрядчик) укладений договір № 4 від 23.04.2012 р. про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти на загальну суму 1468225,00 грн. без ПДВ та ПДВ 293600,00 грн.

Таким чином контролюючий орган зробив висновок, що в порушення п.п.138.1.1. п. 138.1., п.138.4. ст.138 ПК України, підприємством необгрунотовано віднесено до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати, по лісозаготівлі, що полягає у здійсненні збиткових господарських операцій, відсутність наміру отримати користь при здійсненні витрат, визначених, як втрати, всього на суму 1472053,00 грн., у тому числі за І квартал 2012 року в розмірі 490840,00 грн., за ІІ квартал 2012 року в розмірі 351784,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року в розмірі 351430,00 грн. та за IV квартал 2012 року 277999,00 грн. (а.с.25 т.1).

Перевіряючі констатують факт укладення позивачем Договору № 4 від 23.04.2012 року про закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти (а.с.139-142 т.1) та Договору № 5 від 20.01.2006 року на проведення лісозаготівельних робіт (а.с.143-145 т.1) з ПП ОСОБА_1, та вказують на порушення п.5 ст.40 Закону України від 01.06.2010 року № 2289-VI "Про здійснення державних закупівель", а саме умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі та зазначає про збільшення вартості договору на суму ПДВ (а.с.23 т.1).

Такий висновок контролюючого органу є безпідставним, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.5 ст.40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 року № 2289-VI, який набрав чинності 30.06.2010 р., із змінами і доповненнями (далі - Закону), умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;

5) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті;

6) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

7) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

8) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю.

Згідно ч.5 ст.28 Закону замовник визначає переможця торгів з числа учасників, пропозиції конкурсних торгів яких не було відхилено згідно з цим Законом (у кількості не менше двох), на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених у документації конкурсних торгів. Критеріями оцінки є: у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються чи надаються не за окремо розробленою специфікацією (технічним проектом), для яких існує постійно діючий ринок - ціна; у разі здійснення закупівлі, яка має складний або спеціалізований характер (у тому числі консультаційних послуг, наукових досліджень, експериментів або розробок, дослідно-конструкторських робіт), - ціна разом з іншими критеріями оцінки, зокрема такими, як: якість виконання робіт, послуг; умови оплати; строк виконання; гарантійне обслуговування; експлуатаційні витрати; передача технології та підготовка управлінських, наукових і виробничих кадрів, включаючи використання місцевих ресурсів, у тому числі засобів виробництва, робочої сили і матеріалів для виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг, що пропонуються учасником.

Отже, якщо у документах конкурсних торгів встановлений критерій оцінки "ціна без ПДВ", то відповідно беруться обидві ціни без ПДВ.

Під час судового рогляду відповідачем не надано доказів того, що відповідно до покладених завдань на податкову інспекцію, вона має право оцінювати результати конкурсних торгів.

Також судом встановлено і не заперечується відповідачем, що до 23 квітня 2012 року ПП ОСОБА_1 надавав послуги позивачу відповідно до Договору № 5 від 20.01.2006 року (а.с.143-145 т.1). На момент укладення даного Договору № 5 вказаний Закон взагалі не був чинний, а тому висновки контролюючого органу про порушення вимог п.5 ст.40 Закону є безпідставними.

Висновок перевіряючого щодо отримання послуг позивачем по Договору № 5 від 20.01.2006 року на суму 615043,47 грн., в т.ч. ПДВ 102507,25 грн. (а.с.23 т.1) є також необгрунтованим та спростовується долученими до справи копіями первинних документів, згідно яких ПП ОСОБА_1 по зазначеному Договору було отримано 644590,86 грн., в т.ч. ПДВ 107431 грн.

Відповідно до Договору № 4 від 23.04.2012 року ПП ОСОБА_1 було надано послуг на суму 848088,54 грн., в т.ч. ПДВ 141348,09 грн. Посилаючись на п.5 ст.40 Закону перевіряючі стверджують, що позивачем збільшено вартість договору на суму ПДВ. Таке твердження перевіряючих є помилковим, оскільки ПДВ є непрямим податком і при сплаті виникає податковий кредит.

Згідно п.п.138.1.1. п.138.1. ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають:

- собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

- витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК Украъни витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За своїм змістом наведені норми ПК України передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Як зазначено перевіряючим, на підтвердження виконання вищевказаних договорів, ДП "Баранівське ЛМГ" були надані акти передачі лісосік заготівельнику, кошториси вартості підрядних робіт на заготівлю деревини (в розрахунку на 1 м. куб. деревини), Баранівське, Биківське, Довбишське, Зеремлянське, Червоноармійське та Явневське лісництва, планової сортиментної структури лісосік, приймально-здавальні акти заготовленої деревини (а.с.23 т.1).

Отже, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП ОСОБА_1 підтверджено самими перевіряючими.

Частина 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV, із змінами і доповненнями, зокрема, визначає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договорів № 4 від 23.04.2012 року про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти та № 5 від 20.01.2006 року на проведення лісозаготівельних робіт ДП "Баранівське ЛМГ" отримало послуги від ПП ОСОБА_1

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій представником позивача надано до суду акти приймання-передачі лісосіки для розробки, заготівельнику, кошториси вартості підрядних робіт на заготівлю деревини, приймально-здавальні акти заготовленої деревини, наряд-акт на виконння робіт, акти виконаних робіт, щоденники приймання робіт, кошториси, податкові накладні, платіжні доручення (а.с.147-159 т.1, а.с.1-250 т.2, а.с.1-33, 77-250 т.3, а.с.1-2 т.4).

Вказані документи складені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Крім того, відповідно до роз'яснень наданих Вищим адміністративним судом України сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (інформаційний лист від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Договори, укладені між позивачем та ПП ОСОБА_1, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів щодо умислу укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Усі господарські операції підтверджені первинними документами, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ПК України, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій та порушення позивачем пп.138.1.1. п.138.1, п.138.4 ст.138 ПК України є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Стосовно зменшення суми податкового кредиту податку на додану вартість у розмірі 95239,00 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Перевіряючим зазначено, що в порушення ст.185, п.198.3., п.198.6 ст.198 ПК України, товариством завищено суму податкового кредиту по операціях, пов'язаних з отриманням послуг з лісозаготівлі від ПП ОСОБА_1 на суму 95239,00 грн. (а.с.53 т.1).

Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на припущенні нікчемності правочину укладеного позивачем і ПП ОСОБА_1

Такий висновок є безпідставним, так, як відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ст.228 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. N 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочину, укладеного позивачем із ПП ОСОБА_1, суд встановив, що при визнанні угод нікчемними контролюючим органом не дотримано вимог ст. ст.215, 228 ЦК України, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено умислу укладення угод між позивачем та контрагентом з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Укладені між ПП ОСОБА_1 та позивачем договори не віднесено законом до нікчемного, при цьому до справи відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій або судових рішень про визнання його недійсним. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, який не підтверджено належними доказами.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З приводу фінансово-господарської діяльності позивача та ПП ОСОБА_1, як уже зазначалося, що вона в дійсності проводилась на підставі вказаних Договорів.

Так, по факту отримання послуг сторони підписували Акт виконаних робіт. Також, ПП ОСОБА_1 надавав позивачу податкові накладні, що надавали право включати суми ПДВ, до складу податкового кредиту. Слід також зазначити, що розрахунки між сторонами проводилися в безготівковій формі, доказами чого є банківські виписки позивача.

Судом встановлено, що вказані господарські операції позивача підтверджені первинними документами, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ПК України вони є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи наявність первинних документів, які дають право на віднесення їх до складу податкового кредиту позивачем вірно відображено у складі податкового кредиту ПДВ в розмірі 95239 грн. по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_1.

Щодо транспортних перевезень суд зазначає наступне.

Контролюючим органом зроблено висновок, про те, що до акту про надані послуги за жовтень місяць 2012 р. включено витрати на перевезення власних вагонів в порожньому стані в сумі 183616,7 грн. без ПДВ та плату за користування вагонами за кордоном на загальну суму 253184,4 грн., в т.ч. сума ПДВ складає 42197,40 грн. В порушення абзацу "е" п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено завищення підприємством інших витрат (витрати на транспортування) рядок 06 "Витрати на збут" податкової декларації з податку на прибуток підприємства витрати на збут за 4 квартал 2012 р. на загальну суму 421415 грн., а саме оплати за повернення порожніх вагонів на станцію призначення на загальну суму 183616 грн. та оплати за перебування вагонів за кордоном на суму 237799 грн. (210987 грн. та сума ПДВ в розмірі 26812,23 грн., яка відноситься на витрати у відсотковому відношенні 63,54%) (а.с.28, 30 т.1).

На думку суду такий висновок є помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до абзацу "е" підпункту 138.10.3. пункту 138.10. статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Судом встановлено, що 30 липня 2012 р. між ДП "Баранівське лісомисливське господарство" (Замовник) та державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" (Основний виконавець) та співвиконавцями: Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" (Співвиконавець перший) та Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (Співвиконавець другий) був укладений договір № 1412/554-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з цимим перевезеннями. За цим договором про організацію перевезень вантажів Основний виконавець та Співиконавці зобов'язуються за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів у напіввагонах власності Співвиконавців (а.с.124-138 т.1).

Оплата наданих послуг підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.193-253 т.1, а.с.34-51 т.3).

За жовтень 2012 року ДП "Український транспортно-логістичний центр" надав послуг по організації внутрішньодержавних та експотно-імпортних перевезень вантажів на суму 436801 грн., що підтверджується актом наданих послуг № 10 за період з "01" по "31" жовтня 2012 р (а.с.116 т.1). З даного акту видно, що вартість послуг з витрат на перевезення власних вагонів в порожньому стані становить - "0" та плата за користування вагонами за межами України становить - "0", а не 183616,7 грн. без ПДВ та 253184,4 грн., як зазначає перевіряючий.

Суми в розмірі 421415,00 грн. в рядку 06 "Витрати на збут" податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 4 квартал 2012 р. немає, а тому зменшення податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 15385 грн. є безпідставним (а.с.68-75 т.3).

Договір, укладений між позивачем та ДП "Український транспортно-логістичний центр", спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів щодо умислу укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Усі господарські операції підтверджені первинними документами, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ПК України, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо витрат на збут суд зазначає наступне.

Контролюючим органом в акті перевірки зроблений висновок про те, що позивач використовував матеріали (катанку, цвяхи, підтоварних, доски) на загальну суму 579078,79 грн. на укріплення лісопродукції при завантаженні вагонів під час транспортування на суму Вищезазначені витрати підприємство відносило до складу витрат на збут, та не включало до собівартості, в той час договорами з нерезидентами було обумовлено включення в ціну постачання лісопродукції даних матеріалів. Суми ПДВ по використаним матеріалам (катанку, цвяхи, підтоварних, доски) було включено підприємством до складу податкового кредиту (а.с.37 т.1), проте в порушення вказаного Порядку перевіряючим не зазначено як обраховувалася сума податкових зобов'язань в розмірі 78220,00 грн., крім того відсутні посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначеного факту порушення.

Відповідачем в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України не надано доказів того, що при проведенні вказаних експортних операцій позивачем порушено вимоги ст.199 ПК України.

Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 17 січня 2014 року за № 0000752200 та № 0000742210 прийняті з порушенням норм податкового законодавства, а тому позовні вимоги про їх скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, сплачений судовий збір в розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням, підлягає відшкодуванню на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області 17.01.2014 р. № 0000742210 та № 0000752200.

Стягнути на користь Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирської області 487,20 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Панкеєва