Справа №:116/399/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Докучаєва В.Ю.
№ провадження:22-ц/190/292/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Адаменко О. Г.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Адаменко О.Г.,
суддів:Павловської І.Г., Горбань В.В.,
при секретарі:Усеїновій Н.У., Щегловій Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2013 року
в с т а н о в и л а :
19 грудня 2011 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8, в якому, уточнивши позовні вимоги (т.2 а.с. 36-42), просить стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 202400 грн., сплачені нею як частина вартості квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1; грошові кошти в сумі 343556,80 грн., сплачені нею за договором поруки у виконання грошового зобов'язання ОСОБА_8 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № SIH3GK00000915 від 22 березня 2006 року; проценти за користування грошовими коштами в сумі 182079,20 грн.; три проценти річних в сумі 51499,05 грн.; пеню в сумі 188097,35 грн., а всього 967632,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.03.2006 року між ОСОБА_8 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № SIH3GK00000915 на суму 52700 доларів США. 23.03.2006 року ОСОБА_8 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу придбала у ОСОБА_9 квартиру НОМЕР_1, а у ОСОБА_10 квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. Частина коштів в сумі 11000 та 14300 доларів США, що еквівалентно 202400 грн., сплачена за придбання квартир від імені ОСОБА_8, належить їй. Крім того, 28.03.2006 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір поруки, згідно з яким вона поручилась за виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором № SIH3GK00000915 від 22.03.2006 року. На підставі цього договору вона виплатила заборгованість ОСОБА_8 перед банком за кредитним договором на загальну суму 42439,78 доларів США, що еквівалентно 339518,24 грн. У зв'язку з цим ОСОБА_8 зобов'язана повернути їй кошти, сплачені нею за придбання квартир; кошти, сплачені нею на погашення кредиту; проценти за користування кредитом і пеню у відповідності з умовами кредитного договору, який вона виконала замість відповідача; три проценти річних у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України.
Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема зазначає, що суд не надав належної оцінки доказам, представленим позивачем, а саме: квитанціям про погашення кредиту; довідці банку від 03.10.2011 року і поясненням представника банку, що у графі платник завжди вказується особа, з якою укладено кредитний договір; зверненню ОСОБА_8 до неї від 16.12.2008 року про погашення кредиту; договору між нею та ОСОБА_8 від 16.12.2008 року про погашення кредиту і акту звірки від 23.12.2008 року; висновку експертного дослідження № 1033 від 03.05.2012 року, згідно з яким підписи на банківських квитанціях виконані ОСОБА_7 та її чоловіком ОСОБА_11; показанням свідка ОСОБА_11, що кошти, сплачені ним по кредиту за ОСОБА_8, є спільною власністю його і його дружини ОСОБА_7; поясненням ОСОБА_8 від 20.09.2011 року, наданим працівнику міліції, згідно з якими жодної виплати по кредиту вона не здійснювала.
Суд порушив вимоги частини 1 ст. 544, частин 1, 2 ст. 545, ст. 554 ЦК України.
Суд помилково послався на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 04.08.2011 року, оскільки ним не встановлювались обставини щодо правовідносин за договором поруки від 28.03.2006 року.
Суд безпідставно не прийняв до уваги розписки ОСОБА_12, який від імені власників квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 уклав з ОСОБА_8 договори купівлі-продажу, а також його свідчення, що кошти за продаж квартир він отримав від представника банку у присутності ОСОБА_7 і ОСОБА_13, а не у нотаріуса при укладенні з ОСОБА_8 договорів купівлі-продажу.
Суд не врахував, що ОСОБА_8 кредитні кошти отримала після укладення договорів купівлі-продажу квартир від 23.03.2006 року, договору іпотеки від 24.03.2006 року і отримання витягу про реєстрацію права власності від 24.03.2006 року, і цих коштів було не достатньо для оплати за дві квартири, які разом коштували 78000 доларів США.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду не в повному обсязі відповідає цим вимогам.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 коштів в сумі 202400 грн., сплачених замість покупця при укладенні договорів купівлі-продажу квартир НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, суд виходив з того, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно з вимогами ст. ст. 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 545 ЦК України встановлено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2006 року між ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір про спільну діяльність з придбання квартир № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14 по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 61).
За умовами цього договору оплату 30 % вартості квартир НОМЕР_1, НОМЕР_2 здійснюють ОСОБА_13 і ОСОБА_7, а 70 % - ОСОБА_8 Квартири мають бути придбані на ім'я сторін відповідно до вкладених часток, вказаних у цьому договорі.
22 березня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № SIH3GK00000915, за умовами якого ОСОБА_8 отримала кредит готівкою через касу на строк до 21.03.2014 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 52700 доларів США на придбання житла в кредит, а також у розмірі 4604 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту (т. 1 а.с. 22-23).
23 березня 2006 року ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_9 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. У відповідності з пунктом 3 договору цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 171700 грн., які покупець сплатила у повному обсязі продавцю до моменту підписання цього договору (т. 1 а.с. 12-13).
23 березня 2006 року ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_10 в особі представника - ОСОБА_12 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. У відповідності з пунктом 3 договору цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 222200 грн., які покупець сплатила у повному обсязі представнику продавця до моменту підписання цього договору (т. 1 а.с.15-16).
Обидві квартири були придбані на ім'я ОСОБА_8 в цілому, а письмові докази передачі ОСОБА_7 ОСОБА_8 коштів на придбання квартир у відповідності
з умовами договору про спільну діяльність від 22 березня 2006 року,, або на будь-яких інших умовах відсутні.
За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 202400 грн. з посиланням на їх недоведеність.
Розписки (т. 1 а.с. 67, 164, 165) і показання свідка ОСОБА_12, що фактично частину грошей в сумі еквівалентній 11000 і 14300 доларів США за продані ОСОБА_8 23 березня 2006 року квартири НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 він отримав від ОСОБА_7, не підтверджують того, що ці гроші належали ОСОБА_7 і були сплачені продавцям замість ОСОБА_8 в порядку виконання договору про спільну діяльність від 22.06.2006 року або будь-якого іншого договору, який надає ОСОБА_7 право вимагати від ОСОБА_8 їх повернення.
Те, що вартість придбаних ОСОБА_8 квартир перевищує суму отриманих нею кредитних коштів, не є доказом того, що різниця між вартістю квартир і сумою кредиту була сплачена за рахунок коштів, належних ОСОБА_7
З огляду на зазначене, відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, колегія суддів залишає в цій частині рішення суду без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 коштів в сумі 343556,80 грн., процентів за користування коштами в сумі 182079,20 грн., трьох процентів річних в сумі 51499,05 грн. і пені в сумі 188097 грн., суд виходив з того, що позивач не довела, що здійснювала оплату кредиту замість ОСОБА_8
Колегія суддів погоджується з рішенням суду про відмову у задоволенні цієї частини позову, натомість вважає, що мотиви і правові підстави для цього мають бути іншими.
Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є порука.
Згідно з вимогами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_7 був укладений договір поруки № SIH3GK00000915, згідно з яким ОСОБА_7 поручилась перед банком за виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором № SIH3GK00000915 від 22 березня 2006 року, відповідно до якого вона отримала від банку кредит в сумі 52700 доларів США на строк до 21 березня 2014 року (т. 1 а.с. 10).
Пунктом 2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (т.1 а.с.10).
Відповідно до пункту 4 договору поруки у разі невиконання боржником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
Згідно з умовами пунктів 5, 6 договору поруки у разі невиконання боржником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, вказаного у пункті 1 договору поруки, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання, яку поручитель зобов'язаний виконати протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги.
За умовами пункту 7 договору поруки до поручителя, який виконав зобов'язання боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором застави/іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором.
Статтею 556 ЦК України встановлено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
ОСОБА_7 під час розгляду справи не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що нею ЗАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено 343556,80 грн. на погашення кредиту ОСОБА_8 у відповідності з умовами договору поруки, внаслідок чого до неї перейшли права банку за кредитним договором, в тому числі на отримання процентів за кредитом, пені і трьох процентів річних у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України.
З пояснень представника позивача вбачається, що будь-яких документів на підтвердження переходу до ОСОБА_7 прав кредитора за кредитним договором № SIH3GK00000915 від 22 березня 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8, банком не видавалось.
З письмових пояснень представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Закусилова А.Ю. (т. 2 а.с. 138) вбачаться, що станом на 1 серпня 2013 року за кредитним договором № SIH3GK00000915 від 22.03.2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_8, існує прострочка, а відомостей про те, хто саме здійснює платежі в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 за цим кредитним договором, банк не має.
З представлених ОСОБА_7 квитанцій про погашення в період з 26.06.2006 року по 23.12.2008 року кредиту від імені ОСОБА_8 на загальну суму 42439,78 доларів США (т. 1 а.с. 33-43) не вбачається, що ця оплата здійснена у відповідності з договором поруки, укладеним між ОСОБА_7 і ЗАТ КБ «ПриватБанк» 28 березня 2006 року у забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором від 22 березня 2006 року.
З листа ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_7 з проханням про дострокове погашення замість неї кредиту за договором № SIH3GK00000915 (т. 1 а.с. 65) не підтверджується, що ОСОБА_7 мала здійснити це у відповідності з договором поруки.
Відповідно до частини 1 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Натомість ОСОБА_7 не надано жодного доказу на підтвердження того, що банком їй як поручителю направлялись вимоги про погашення кредиту ОСОБА_8, а вона про ці вимоги повідомляла в установленому законом порядку боржника.
Довідка ПАТ КБ «ПриватБанк» № 1101/09-1932 від 03.10.2011 року (т.1 а.с. 60) не підтверджує цих обставин, оскільки не містить посилань на конкретні дати й номери таких вимог і даних про обсяг заборгованості, яку ОСОБА_7 пропонувалось сплатити замість боржника.
Згідно з вимогами ст. 557 ЦК України боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.
Доказів направлення ОСОБА_7 листів на ім'я ОСОБА_8 про погашення замість неї кредиту у відповідності з договором поруки позивачем суду також не надано.
Частиною 1 ст. 528 ЦК України встановлено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
З матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2006 року між ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір про припинення спільної діяльності (т.1. а.с. 62), згідно з яким ОСОБА_8 припинила свою участь у спільній діяльності сторін, яка здійснювалась у відповідності з договором від 22.03.2006 року.
Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що у зв'язку з припиненням участі ОСОБА_8 у спільній діяльності ОСОБА_13 і ОСОБА_7 приймають на себе зобов'язання ОСОБА_8 за договором, укладеним нею із ЗАТ КБ «ПриватБанк», про надання кредиту на придбання квартир НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 до повного погашення фінансових зобов'язань ОСОБА_8 перед банком. При погашенні кредиту за кредитним договором ОСОБА_13 і ОСОБА_7 діють від імені та в інтересах ОСОБА_8
За умовами пункту 2.2. вказаного договору після погашення ОСОБА_13 та ОСОБА_7 фінансових зобов'язань ОСОБА_8 перед банком за кредитним договором, остання зобов'язується у день погашення кредиту і припинення дії кредитного договору спільно з ОСОБА_13 та ОСОБА_7 в установленому законом порядку оформити право власності на квартири НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 на ОСОБА_13 і ОСОБА_7 відповідно.
16 грудня 2008 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 був укладений договір про дострокове погашення кредиту, отриманого ОСОБА_8 від ЗАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору № SIH3GK00000915 від 22.03.2006 року (т. 1 а.с. 63).
За умовами цього договору ОСОБА_7 прийняла на себе фінансові зобов'язання ОСОБА_8 за кредитним договором № SIH3GK00000915 і зобов'язується за рахунок власних коштів від імені та в інтересах ОСОБА_8 погасити фінансові зобов'язання останньої у строк до 31.12.2008 року у відповідності з договором № SIH3GK00000915 в сумі 100000 доларів США, а ОСОБА_8 зобов'язалась у день останнього платежу і погашення кредиту за договором № SIH3GK00000915 оформити на ОСОБА_7 право власності на квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу.
У 2010 році ОСОБА_7 зверталась до Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з позовом до ОСОБА_8 і ОСОБА_13 про стягнення збитків і визнання права власності на квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що повністю сплатила за ОСОБА_8 кредит у відповідності з умовами договору від 24.09.2006 року про припинення участі ОСОБА_8 у спільній діяльності (т. 1 а.с. 92).
У 2011 році ОСОБА_7 зверталась до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом до ОСОБА_8 про стягнення коштів, в тому числі в сумі, еквівалентній 17640 доларів США, сплачених на погашення кредиту, посилаючись на невиконання ОСОБА_8 умов договору від 16.12.2008 року про дострокове погашення кредиту (т. 1 а.с. 181-182, 96).
Вказані договори і звернення ОСОБА_7 до суду із зазначеними вище позовами спростовують її доводи про погашення кредиту замість ОСОБА_8 на підставі договору поруки і перехід до неї прав кредитора за кредитним договором № SIH3GK00000915.
Те, що рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року (т.1 а.с. 92-93) і рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2011 року (т.1 а.с. 96) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 коштів, сплачених на погашення кредиту у відповідності з умовами договорів від 24.09.2006 року і від 16.12.2008 року, відмовлено за недоведеністю, не дає підстав для задоволення вимог ОСОБА_7 про стягнення цих коштів на підставі договору поруки.
За таких обставин колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 коштів в сумі 339518,24 грн., сплачених на погашення кредиту, процентів за користування грошовими коштами в сумі 182079,20 грн., трьох процентів річних в сумі 51499,05 грн. і пені в сумі 188097,35 грн. має бути відмовлено у зв'язку з відсутністю для цього підстав, передбачених ст. 556 ЦК України.
Суд першої інстанції зазначених обставин і вимог закону не врахував, внаслідок чого відмовив у задоволенні цих позовних вимог з підстав їх недоведеності, зробивши при цьому висновки щодо відсутності доказів здійснення ОСОБА_7 оплати кредиту замість ОСОБА_8, які не мають правового значення для вирішення даного спору на підставі ст. 556 ЦК України.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 коштів в сумі 339518,24 грн., сплачених на погашення кредиту, процентів за користування грошовими коштами в сумі 182079,20 грн., трьох процентів річних в сумі 51499,05 грн. і пені в сумі 188097,35 грн. відповідно до частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині мотивів і правових підстав відмови в позові.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2013 року про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 коштів в сумі 339518,24 грн., сплачених на погашення кредиту, процентів за користування грошовими коштами в сумі 182079,20 грн., трьох процентів річних в сумі 51499,05 грн. і пені в сумі 188097,35 грн. змінити в частині мотивів і правових підстав відмови в позові.
В решті рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2013 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді