ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

29 червня 2006 р.

№ 14/383

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді: суддів:

Добролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Галицького міжрайонного управління водного господарства, м. Галич

на рішення

господарського суду Івано –Франківської області від 10.01.2006

та постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2006

у справі

№ 14/383

за позовом

Івано –Франківського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України", м. Івано –Франківськ

до	Галицького міжрайонного управління водного господарства, м. Галич

про	стягнення 22 727,16грн.

за участю представників сторін:

від позивача:

не з'явилися, належно повідомлені про час і місце засідання суду

від відповідача:

Квасній Б.Р. за дор. від 27.06.2006 №04-14/91

Відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 06.06.2006  надіслана сторонам у справі –07.06.2006).

ВСТАНОВИВ:

18.11.2005 року Івано–Франківське обласне дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії ?Хліб України?? звернулося до

Доповідач: Продаєвич Л.В.

господарського суду Івано–Франківської області з позовом до Галицького  управління осушних систем і протипаводкових споруд про стягнення на підставі статтей 526, 612, 625 Цивільного кодексу України заборгованості у загальній сумі 22727,16грн. (у т.ч. 17283,44грн.–основний борг, 4407,16грн. –інфляційні втрати, 1036, 98грн. –3% річні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за товар, отриманий за накладними від 23.10.2000 № 32620, від 29.11.2000 №1155, від 30.11.2000 №1179, від 19.03.2001 №6604.

У відзиві на позов Галицьке міжрайонне управління водного господарства послалося на те, що в рахунок погашення боргу ним виконані роботи згідно з договором від 29.09.2000 №4 та надані транспортні послуги, про що свідчать акти виконаних робіт та накладні.

28.12.2005 року Івано–Франківським обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії ?Хліб України? подане до суду клопотання про визнання відповідачем у справі - Галицьке міжрайонне управління водного господарства, у зв'язку з перейменуванням Галицького управління осушних систем і протипаводкових споруд.

Рішенням господарського суду Івано–Франківської області від 10.01.2006 (суддя: Булка В.І.)–позов задоволений. Визнано належним відповідачем у справі Галицьке міжрайонне управління водного господарства. З останнього на користь Івано–Франківського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії ?Хліб України? стягнуто 22727,16 грн. - заборгованості та судові витрати.

Судове рішення вмотивоване доведеністю позовних вимог.

За апеляційною скаргою Галицького міжрайонного управління водного господарства судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 (судді: Кордюк Г.Т. –головуючий, Мурська Х.В., Давид Л.Л.) - залишено без змін, проте апеляційною інстанцією змінене друге речення резолютивної частини рішення та викладене в такій редакції ?Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі. Замінити Галицьке управління осушних систем і протипаводкових споруд його правонаступником - Галицьким міжрайонним управлінням водного господарства?.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що отримавши товар, відповідач не здійснив належним чином розрахунки, а послався на договір від 29.09.2000 №4, укладений між Івано –Франківським ДП ДАК ?Хліб України? ?Агрокомбінат ?Станіславський?. Посилання управління на вказаний договір суд відхилив з урахуванням того, що ДП ДАК ?Хліб України? ?Агрокомбінат ?Станіславський?, відповідно до Статуту є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, печатку, рахунки в банку, а тому покладення відповідальності за іншу юридичну особу на позивача суперечить ст. 96 Цивільного кодексу України.

Постанова апеляційної інстанції вмотивована приписами статті 161 Цивільного кодексу УРСР, статтей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Галицьке міжрайонне управління водного господарства звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування касаційної скарги управління наводить наступні доводи:

- між сторонами у справі відсутні договір та усна домовленість на поставку продукції, а чинним законодавством не передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати на підставі усних домовленостей;

- управлінням на підставі договору про надання послуг виконані роботи на землях ДАК ?Хліб України?, які належали підприємству ?Агрокомбінат ?Станіславський? і Івано–Франківському обласному дочірньому підприємству, саме за ці роботи позивачем було відпущено борошно, комбікорм, макаронні вироби;

- судом не прийняті до уваги пояснення стосовно того, що два дочірні підприємства, що були створені ДАК ?Хліб України?, знаходяться за однією адресою, в одному приміщенні і на той час у них був один керівник;

- суди не дали належної юридичної оцінки наявним у справі актам виконаних робіт;

- в порушення статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі не було залучено в якості третьої особи ДП ДАК ?Хліб України? ?Агрокомбінат ?Станіславський?;

-          судом, в порушення вимог статті 267 Цивільного кодексу України не застосована позовна давність, незважаючи на заявлення відповідного клопотання та не враховано, що 3% річних за своєю правовою природою є неустойкою у зв'язку з чим до них застосовуються правила про скорочені строки позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, вислухавши пояснення присутнього у засіданні суду представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:

Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій виходили із того, що правовідносини між сторонами виникли з приводу відпуску позивачем на адресу відповідача за накладними від 23.10.2000 № 32620, від 29.11.2000 №1155, від 30.11.2000 №1179, від 19.03.2001 №6604 та по довіреностях ЯВШ № 271641, ЯГЛ № 001269, ЯГЛ № 001365 продукції, яка останнім отримана без заперечень.

Судами встановлено, що розрахунки за продукцію відповідачем не проведені, у зав'язку з чим зобов'язання по оплаті виникли на підставі статті 161 Цивільного кодексу УРСР, статті 526 Цивільного кодексу України (яка в силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу підлягає застосуванню), статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу УРСР (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), статті 526 Цивільного кодексу України  зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Як вбачається із змісту наведених норм зобов’язання припиняється шляхом його повного виконання, що в даному випадку і було предметом судового дослідження.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлені строки (терміни) виконання зобов’язання.

Відповідно до пункту 2 зазначеної статті якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь–який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами встановлений факт заявлення позивачем 06.10.2003 вимоги про погашення заборгованості, на яку відповідачем надана відповідь від 24.10.2003 №18.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає юридичну оцінку, надану судами першої та апеляційної інстанцій обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Стосовно посилання скаржника на незастосування судом позовної давності, колегія зазначає, що Цивільним кодексом України встановлена загальна –тривалість у три роки та спеціальна –для окремих видів вимог в один рік позовна давність.

Цивільний кодекс України не містить поняття "поновлення" строку позовної давності. За чинним цивільним законодавством скасована обов'язковість застосування судом позовної давності.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлений спеціальний строк позовної давності.

В даній справі заявлені вимоги про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України. За своєю правовою природою стягнення, передбачені цією статтею не є тотожними неустойці (постанова Верховного Суду України від 25.03.2002 у справі 8/406).

В решті доводи касаційної скарги стосуються спростування обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, а також заперечень щодо оцінки судом доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на приписи статті 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 ?Про судове рішення?, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті судові рішення відповідають цим вимогам.

За таких встановлених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано –Франківської області від 10.01.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 у справі № 14/383 –залишити без змін.

Касаційну скаргу Галицького міжрайонного управління водного господарства, м. Галич – залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

Суддя

Т. Гоголь

Суддя

Л. Продаєвич