УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року Справа № 134516/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сапіги В.П.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Камінь-Каширської області від 28 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

18.02.2011 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області, в якому просить визнати дії відповідача неправомірними; зобов'язати відповідача провести їй перерахунок та виплату, в тому числі і надалі, підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 2-ох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за 6 місяців.

Постановою Камінь-Каширського районного суду Камінь-Каширської області від 28 березня 2011 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1, як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 18 серпня 2010 року по 18 лютого 2011 року.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 18 серпня 2010 року по 18 лютого 2011 року з врахуванням ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» і виплачених сум, та як особі, яка віднесена до категорії 3, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, передбаченої ч.2 ст.51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за вказаний вище період із врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову Камінь-Каширського районного суду Камінь-Каширської області від 28 березня 2011 року та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що позивачу було виплачено доплату до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме в сумі 10,50 грн. Крім того, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, йому правомірно було обчислено відповідно до положень ч. 3 ст. 51 Закону № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказує на те, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить врахувати, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а не Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстації прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як безспірно встановлено, позивач є непрацюючим пенсіонером, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії НОМЕР_1 01.12.1993 року.

Згідно із ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях зон гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 51 цього Закону № 796-XII особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин апеляційний приходить до переконання, що позивач має право на призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 3 категорії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивача застосуванню підлягають ч. 2 ст. 39, ч. 2 ст. 51 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.

Суд апеляційної інстанції визнає безпідставним покликання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону № 796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статті 51 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційної гарантії та права на щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону № 796-XII.

Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання суду апеляційної інстанції свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачки повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.

За таких обставин та з урахуванням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області провести перерахунок та виплату належної їй додаткової пенсії та доплати до пенсії виходячи з вимог ст.ст. 39, 51 Закону № 796-XII за період з 18 серпня 2010 року по 18 лютого 2011 року.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 195, п.3 ч.1 ст.197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Камінь-Каширської області від 28 березня 2011 року у справі № 2а-1751/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

В.П. Сапіга