АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 березня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Качана В.Я.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2013р. по цивільній справі за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1

про визнання незаконним рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення,

встановила:

у березні 2013р. заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1», визнання недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований 22 грудня 2009р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, визнати недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 31 грудня 2009р. договір купівлі-продажу земельної ділянки, визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 22 червня 2010р., відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, тому не могла бути виділена для житлового будівництва, а рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009р. суперечить вимогам земельного законодавства, тому є незаконним. Оскільки рішення Київської міської ради, на підставі якого видано ОСОБА_3 державний акт про право власності на земельну ділянку, є незаконним, то і державний акт необхідно визнати недійсним.

У подальшому ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, який також є недійсним, так як продавець не мав законних прав на земельну ділянку.

На підставі ст. 16 ЦК України позивач просив повернути земельну ділянку у власність територіальної громади м. Києва.

Рішенням суду від 19 липня 2013р. позов задоволено.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/2152/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Фролов М.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.

- 2 -

Додатковим рішенням суду від 18 листопада 2013р. проведено розподіл судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт посилається на пропуск позивачем строків позовної давності, так як про рішення Київської міської ради позивачу було відомо у жовтні 2009р.

Також апелянт стверджує, що прокурор відповідно до норм чинного законодавства не має повноважень для звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними державних актів на землю та договорів купівлі-продажу.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги, що рішенням Київської міської ради від 17 вересня 2009р. були внесені зміни до Генерального плану розвитку міста Києва та переведено землі рекреаційного призначення до земель житлової та громадської забудови і дане рішення не визнано незаконним і є чинним, тому рішення контролюючих органів були виконані і ОСОБА_3 на законних підставах була виділена земельна ділянка.

Крім того, апелянт посилається на неправомірність визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту, який виданий ОСОБА_1

Апелянт, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.164,168,173), двічі у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника прокуратури, яка заперечувала проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради № 214/2283 від 17 вересня 2009р. територію на АДРЕСА_1 вилучено із зони зелених насаджень загального користування і території лугів та лугопарків та переведено до території громадських будівель і споруд. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (з комплексним інженерно-транспортним облаштуванням та благоустроєм території) та для житлової забудови на АДРЕСА_1.

29 жовтня 2009р. Київською міською радою прийнято рішення № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.» Цим же рішенням внесено зміни до рішення Київської міської ради № 214/2283 від 17 вересня 2009р. в частині даної земельної ділянки.

22 грудня 2009р. ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0882га, що розташована на АДРЕСА_1.

31 грудня 2009р. зазначена земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_3 була продана ОСОБА_1, який 22 червня 2010р. отримав Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2012р., залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 6 грудня 2012р., визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради № 214/2283 від 17 вересня 2009р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 земельна ділянка була передана з порушенням норм земельного законодавства, тому він і у подальшому не мав законних підстав для розпорядження нею.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він

- 3 -

відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Частиною 3 статті 52 ЗК України передбачено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (на момент виникнення спірних правовідносин частина 2 статті 52).

Рішенням суду рішення Київської міської ради, яким земельна ділянка по АДРЕСА_1 була вилучена із зони зелених насаджень загального користування і території лугів та лугопарків та переведена до території громадських будівель і споруд, а також передана у користування ТОВ «Мегатранс», визнано протиправним та скасовано.

За таких обставин, спірна земельна ділянка набула попереднього статусу - території рекреаційного призначення, на якій відповідно до положень ст. 52 ЗК України неможливе будівництво житлових будинків, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про незаконність рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009р. № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.»

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Дана правова позиція висловлена Верховним судом України у справі 6-57цс13.

Оскільки рішення Київської міської ради, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку, визнано неправомірним, суд мав правові підстави і для визнання недійсним Державного акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Доводи апелянта про те, що зміни до Генерального плану розвитку міста Києва та переведення земель рекреаційного призначення до земель житлової та громадської забудови були внесені ще і рішенням Київської міської ради №58/2127 від 17 вересня 2009р. «Про затвердження містобудівних обґрунтувань», яке є чинним на день розгляду справи судом, колегія суддів вважає безпідставними, так як зазначеним рішенням не змінювалося цільове призначення спірної земельної ділянки.

Також колегією суддів береться до уваги, що ОСОБА_3 не оскаржував рішення суду в частині визнання неправомірним передачу йому у приватну власність земельної

- 4 -

ділянки.

Твердження апелянта про те, що прокурор відповідно до норм чинного законодавства не має повноважень на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено статтею 45 ЦПК України.

Даний позов прокурором пред'явлено в інтересах територіальної громади міста Києва, якій належала спірна земельна ділянка і якою неправомірно розпорядилася Київська міська рада не в інтересах територіальної громади міста, а відтак прокурор є належним позивачем по даній справі.

Обраний прокурором спосіб захисту відповідає положенням ст. 152 ЗК України.

Доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставним, так як в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що прокуратурі м. Києва було направлено рішення Київської міської ради № 214/2283 від 17 вересня 2009р., а не рішення від 29 жовтня 2009р. № 668/2737.

Крім того, спірне рішення Київської міської ради є похідним від рішення № 214/2283 від 17 вересня 2009р., тому встановивши неправомірність даного рішення рішенням суду, позивач набув законних підстав для порушення питання про неправомірність рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009р. № 668/2737.

Судом повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2013р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: