ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2014 рокуСправа №827/810/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Гавура О.В.;

секретар судового засідання - Плаксіна О.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1, виписка з договору доручення від 21.03.2013 року;

позивача - ФОП ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 виданий Нахімовським РВ УМВС України в м.Севастополі від 09.10.1998 року;

представника відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 05-35/5 від 15.11.2013, Інспекція з питань захисту прав споживачів у м. Севастополі;

представника відповідача Головного управління Державного казначейства України - не з'явився;

третя особа - не з'явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Севастополі, Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Севастополі, Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування постанови №45 від 11 березня 2013 року про застосування штрафних санкцій за порушення Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 30000,00грн. та постанови від 11 березня 2013 року про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.155 КУпАП про накладення на ФОП ОСОБА_2 адміністративного штрафу у розмірі 170 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог Закону України "Про захист прав споживачів", що виразилося у незаконному притягненні до відповідальності позивача, передбаченої статтею 23 зазначеного Закону.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на задоволенні позову.

Представник позивача також просив позов задовольнити, крім того просив стягнути з відповідача витрати про надання правової допомоги, надав суду квитанцію на суму 5000 грн.

Представник відповідача - Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Севастополі позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у письмових запереченнях (арк.с. 66-68).

Представник відповідача Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надав суду заперечення, в яких в позові просив відмовити (арк.с. 125-127).

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причин неприбуття до суду не повідомила, пояснень, заперечень по суті позовних вимог не надала.

Відповідно до ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб?єктом владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.02.2013 року за вх. №Щ-54/02 на адресу Держспоживінспекції у м. Севастополі надійшла заява від ОСОБА_5 щодо захисту її прав як споживача, а саме: відмова у поверненні грошових коштів ФОП ОСОБА_2 за неякісне надання послуг по виготовленню напівпальто із шкурок норки.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

На виконання вимоги вищевказаної вимоги цього Закону, 11.02.2013 року за вих.. №02-19/271 Держспоживінспекцією у м. Севастополі було направлено запит до Держспоживінспекції України про надання згоди на проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_5

18 лютого 2013 року за вих. №02/7-1469-2013 Держспоживінспекцією України було надано згоду на проведення перевірки (арк.с. 44).

На підставі заяви ОСОБА_5 та згоди Держспоживінспекції України 04.03.2013 року Держспоживінспекцією у м. Севастополі було проведено позапланову перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів», за результатами якої складений акт перевірки №000066.

При проведенні перевірки встановлено порушення вимог ч.3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині незадоволення вимог споживача про повернення грошових коштів за надання послуги, якість якої не відповідає вимогам нормативних документів.

На підставі матеріалів перевірки 11.03.2013 року Держспоживінспекцією у м. Севастополі прийнято постанову №45 про застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафних санкцій в розмірі 30000,00грн.

При проведенні перевірки відповідачем було встановлено, що за замовленням №00077 28.09.2012 року споживачем ОСОБА_5 було передано 30 шкурок норки для виготовлення напівпальто норкового та споживачем було внесено передплати 600,00грн., після виконання замовлення було сплачено остаточну грошову суму 2400,00грн.

20 грудня 2012 року ФОП ОСОБА_2 було отримано вимогу споживача щодо відшкодування вартості шкурки норки та вартості робіт по виготовленню пальто.

31 грудня 2012 року ФОП ОСОБА_2 було направлено на адресу споживача повідомлення про відмову в задоволенні вимог.

17 січня 2013 року ОСОБА_5 було замовлено в Торгівельно- промисловій палаті м. Севастополя проведення експертизи напівпальто із шкурок норки на предмет відповідності якості шкурок норки, з яких було виготовлено напівпальто; визначити якість готового напівпальто, виготовленого із шкурок норки; ринкова вартість шкурок норки (арк..с. ).

Судом встановлено, що позивачка не була запрошена до участі у проведенні досліджень.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Частиною 4 зазначеної статті передбачено, що за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі), виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку встановленого законодавством або договором.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до квитанції № 591909 від 28.09.2012 р. ОСОБА_5 передала ФОП ОСОБА_2 у якості авансу 600 гривень, інші 2400 гривень вона сплатила при отриманні виробу 10.12.2012 р. про що свідчить квитанція № 003356 від 10.12.2012 р.

20.12.2012 р. у зв'язку з виявленими недоліками ОСОБА_5 звернулась до ФОП ОСОБА_2 з вимогою повернути грошові кошти сплачені нею за пошив виробу та відшкодувати вартість хутряних шкурок норки, які були використані при пошиві.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 не зверталась до позивачки з вимогами про: безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

Цей факт підтверджується рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 17.09.2013 року по цивільній справі № 765/1629/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про захист справ споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 28.10.2013 року (арк.с. 148-149, 161-162 ).

В рамках цієї цивільної справи була проведена судова товарознавча експертиза № 656 від 11.06.2013.

При проведенні експертного дослідження було встановлено, що хутряне пальто було виконано з 30 одиниць шкурок норки. Зазначені шкурки норки класифікуються, як шкурки другого сорту, у зв'язку з чим хутряний виріб не відповідає вимогам, що пред'являється ГОСТ 8765-93 до виробів першого сорту, але відповідає вимогам пред'явленим до виробів другого сорту та повністю відповідає вимогам ДСТУ 1844-92. Встановлені при дослідженні невідповідності виробу п. 2.1.6 ГОСТ 8765-93 і п. 2.4.1.4 ДСТУ 1844-92, а саме "захоплення ворсу в шов"- виробничий дефект, який не є критичним істотним недоліком, не впливає на зовнішній вигляд виробу, на його експлуатаційні і споживчі якості, і не виключає використання виробу за призначенням, тому не є істотними.

Згідно із підпунктом 13 частини першої статті 26 Закону України "Про захист прав споживачів" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1177 від 17.08.2002, рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.

Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарської діяльності про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що чинним законодавством встановлюється окремо відповідальність за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд зазначає, що позивачем надані достатні докази, які свідчать про обґрунтованість його позовних вимог.

Доводи позивача не спростовані відповідачем, як того прямо вимагає частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд вважає наступне.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Судом встановлено, що згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня на рівні 1147,00 грн., відповідно розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 458,80 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку вартості послуг адвоката загальна кількість обслуговування становить 9 годин, з яких: консультація (1 година); написання адміністративного позову (3 години); відвідування судових засідань (4 години); ознайомлення з матеріалами справи (1 година).

Враховуючи, що вартість однієї години участі адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі та наявність в матеріалах справи документального підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу частково та присудити на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 4129,20 грн. (1147 грн.* 9 * 40%).

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 21 січня 2014 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекії з питань захисту прав споживачів у м.Севастополі про накладення стягнення №45 від 11 березня 2013 року ФОП ОСОБА_2 у розмірі 30 000 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову від 11 березня 2013 року Інспекії з питань захисту прав споживачів у м.Севастополі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.155 КУпАП про накладення на ФОП ОСОБА_2 адміністративного штрафу у розмірі 170 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 34 грн. 41 коп. - судовий збір, 4 129 грн. 20 коп. витрати на правову допомогу.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя (підпис)

З оригіналом згідно.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.В. Гавура