У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів: - Григоренка М.П., Максимчук З.Я.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.,

з участю представника ПАТ «Укргазбанк» - Панас В.С.,

відповідачки - ОСОБА_4,

представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» на рішення Костопільського районного суду від 16 січня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 в своїх та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки і піклування Костопільської районної державної адміністрації, про виселення,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Костопільського районного суду від 16 січня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ґрунтується на припущеннях та неналежних доказах, ПАТ «Укргазбанк» оскаржило його в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі вказує на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_7 як одноосібним власником у іпотеку Банку на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_11, і на час укладення відповідного договору у ній не було зареєстровано малолітніх дітей. Стверджує, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 та їх малолітні діти ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не є членами сім'ї відповідачки ОСОБА_7 та були зареєстровані в квартирі після відкриття провадження по справі за позовом Банку до боржника та поручителя про звернення стягнення на заставне майно.

Посилається на порушення місцевим судом вимог Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки у разі, якщо реєстрація малолітніх дітей у житловому приміщенні була вчинена після укладення договору іпотеки та без згоди іпотекодержателя.

Зазначає, що оскаржуваним рішенням незаконно позбавлено Банк реальної можливості стягнення заборгованості за кредитом, в результаті чого державі буде завдано значних збитків, оскільки частка держави у статутному фонді Банку складає 92,9998%.

Покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку

_______________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 564/961/13-ц Головуючий в суді І інстанції - Грипіч Л.А.

Провадження № 22-ц 787/527/2014 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що виселення відповідачів та їх малолітніх дітей з спірної квартири порушить їхні права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та ст. 47 Конституції України, взяв до уваги позицію Європейського суду з прав людини про те, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, а також врахував факт проживання відповідачів у спірній квартирі на момент укладення договору іпотеки.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погоджується.

Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 та їх малолітні діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Власником даної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Костопільським домобудівним комбінатом від 29.12.1993 року та свідоцтва про право на спадщину, виданого Костопільською державною нотаріальною конторою 24.09.1997 року № 1-2515, є ОСОБА_7.

Рішенням Костопільського районного суду від 17 листопада 2010 року задоволено позов АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_11 та ОСОБА_7 про стягнення погашення заборгованості за кредитним договором №13/07/К-МБ-04 від 26.09.2007р. та звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким є спірна квартира.

Положеннями ст.109 ЖК України передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок чи житлове приміщення у встановлений або погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення договору іпотеки від 26.09.2007 року між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 та їх малолітня донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично проживали в спірній квартирі АДРЕСА_1. Встановлено також, що ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_8 були зареєстровані за вказаною адресою з 27 липня 2006 року, тобто до укладання договору іпотеки, а їхнє зняття з реєстрації було зумовлено отриманням кредиту. Дані обставини Банком не спростовані і судом апеляційної інстанції також не здобуто доказів на їх спростування.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що звернення стягнення на предмет іпотеки і, як наслідок - виселення відповідачів зумовлене невиконанням зобов'язань ОСОБА_7, а не їхніх власних зобов'язань, колегія суддів вважає правомірною відмову місцевого суду в задоволенні вимоги про виселення відповідачів.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про порушення місцевим судом вимог Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки у разі, якщо реєстрація малолітніх дітей у житловому приміщенні була вчинена після укладення договору іпотеки та без згоди іпотекодержателя, оскільки вони суперечать обставинам справи. Зазначена норма тлумачить правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Даний спір не стосується визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між Банком та ОСОБА_7, суть позову полягає у виселенні ОСОБА_5, ОСОБА_4 та їхніх малолітніх дітей із займаного ними житла, яке стало іпотечним майном внаслідок зобов'язань третьої особи.

Посилання апеляційної скарги на те, що оскаржуваним рішенням незаконно позбавлено Банк реальної можливості стягнення заборгованості за кредитом, в результаті чого державі буде завдано значних збитків, колегія суддів до уваги не бере і не приймає їх як такі, що слугують підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а ст. 47 - заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У зв'язку з цим майнові інтереси держави не можуть бути визнані пріоритетними відносно житлових прав малолітніх дітей.

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує конституційну норму щодо заборони примусового позбавлення житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду, а також положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 котрою визначено, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність; дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, будь-яких доказів, які б заслуговували на увагу і спростовували висновки суду особою, яка звернулась із апеляційною скаргою, суду не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» відхилити.

Рішення Костопільського районного суду від 16 січня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Григоренко М.П.

підпис Максимчук З.М.

Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.