ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2014 р. м. Київ К/800/50651/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,

суддів:Винокурова К.С.,Іваненко Я.Л.,

при секретарі - Буденку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення коштів при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року,-

у с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної інспекції України з питань праці про стягнення коштів при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року, яка набрала законної сили визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 3 вересня 2013 року № 085-к, в частині звільнення позивача з посади голови цієї установи, змінено дату звільнення на 5 грудня 2012 року.

Проте, в порушення вимог статей 47 і 116 КЗпП України відповідач не виплатив заробітну плату за 5 грудня 2012 року і грошову компенсацію за невикористані 5 днів щорічної відпустки.

А тому 8 квітня 2013 року він звернувся до відповідача із заявою та просив виплатити належні суми при звільненні, у виплаті яких останній відмовив.

Вважаючи це рішення таким, що не відповідає вимогам закону, ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позов.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що при звільненні з ОСОБА_4 проведений повний розрахунок.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи

заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої

дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Обставини звільнення позивача з державної служби та зміна дати такого за постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року на 5 грудня 2012 року сторонами визнається, а тому колегія суддів не входить в його обговорення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного рішення Голова Державної інспекції України з питань праці 17 квітня 2013 року видав наказ № 69-к, яким внесено зміни до наказу від 3 вересня 2012 року № 085-к, в частині зміни дати звільнення ОСОБА_4, визнано його звільненим 5 грудня 2012 року та зобов'язано провести належні виплати.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В порушення зазначених вимог закону суди залишили поза увагою ту обставину, що останнім днем роботи позивача є 5 грудня 2012 року, а відтак за нормами трудового законодавства підлягає оплаті.

В суді касаційної інстанції сторони визнали, що оплата праці за 5 грудня 2012 року не проводилася, а тому суди відмовляючи у позові мають навести відповідні мотиви і закон, який звільняє роботодавця від проведення оплати робочого часу. При цьому слід ураховувати, що не може бути відмовлено у виплаті заробітної плати працівнику з мотивів можливої заборгованості його перед підприємством чи наявність інших переплат. При наявності таких та запереченні працівника на їх повернення спір має вирішуватися в судовому порядку.

Не може бути підставами для відмови у виплаті належних сум працівникові і та обставина, що останній у день звільнення фактично не виконував функціональні обов'язки тощо, оскільки в матеріалах справи відсутні докази зазначеного.

При цьому суди не дали належної оцінки доводам позивача про те, що будь-якої заборговансоті перед відповідачем у нього немає, а тому визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Залишили суди поза увагою і не навели належних мотивів того, що відповідач не виплатив компенсацію за п'ять днів невикористаної відпустки.

Відповідно до частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відмовляючи ОСОБА_4 у цій частині позову суди повинні навести відповідні мотиви такого з посиланням на докази її використання понад термін передбачений законом та грошові розрахунки оплати (накази про про надання відпустки, табелі обліку робочого часу, відомості про оплату тощо).

В силу вимог частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому суди повинні враховувати, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Неповне з'ясування судами дійсних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.