ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2014 року справа № 919/45/14
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення 183513,12 грн,
за участю представників сторін:
позивача - Бекетова Н.С., довіреність б/н від 08.01.2014;
відповідача - не з'явився;
СУТЬ СПОРУ:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 183513,12 грн, з яких: 16615,30 грн - заборгованість з орендної плати, 808,40 грн - пеня, 1843,53 грн - 30% річних, 164245,89 грн - штраф.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 526, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтю 230 Господарського кодексу України та положення статей 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору в частині своєчасного внесення орендної плати за договором оренди нерухомого майна № 40-13 від 15.03.2012.
Ухвалою від 15.01.2014 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 15.01.2014 та 06.02.2014 не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (повернення поштових відправлень від 24.01.2014, 18.02.2014 з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання" (арк.с.19-22, 33-36).
У абзаці третьому пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 (далі - Постанова Пленуму) передбачено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем знаходження Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (арк. с. 12).
Копії ухвал були надіслані судом відповідачу за вищевказаною адресою. Таким чином про час та місце розгляду справи він був повідомлений належним чином та своєчасно.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи, що строк розгляду справи спливає, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
У зв'язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.
Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ:
15.03.2013 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №40-13 (далі - Договір), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно - вбудовані нежитлові приміщення другого поверху у адміністративно-виробничій будівлі, загальною площею 165,98 кв.м. (у тому числі місця загального користування 28,28 кв.м.), який знаходиться на балансі Комунального підприємства «Жилсервіс-13» (далі за текстом - «Об'єкт оренди») за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого складає, згідно незалежної оцінки станом на 31.01.2012 - 335940,00 грн.
Об'єкт оренди буде використовуватися для розміщення мебельного магазину, спортивної зали та підсобних приміщень (пункт 1.2 Договору).
Актом приймання-передачі від 15.03.2013 Орендодавець передав, а Орендар прийняв об'єкт оренди (арк.с.14).
Згідно пункту 3.1 Договору розмір орендної плати визначається відповідно до Методики, затвердженої Рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 54748,63 грн на рік. Орендна плата визначена виходячи з орендної ставки - 15%, 17%, 18% від вартості об'єкта оренди, визначеної незалежною оцінкою вартості майна. Амортизаційні відрахування та вартість послуг Орендодавця не включаються до орендної плати. До орендної плати не враховані витрати на комунальні та експлуатаційні послуги, а також сума компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою.
Відповідно до пункту 3.2 Договору орендна плата складає 4576,08 грн за перший місяць оренди та перераховується Орендарем не пізніше 20 числа поточного місяця.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, який відповідає попередньому місяцю.
Положеннями пункту 4.4.3 Договору визначений обов'язок Орендаря своєчасно зараховувати Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, визначені пунктом 4.4.4 договору оренди, пов'язані із використанням об'єкта оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.
Відповідно до пункту 7.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, але в будь-якому випадку на раніше дати узгодження Договору Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та діє до 28.02.2016.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.09.2013 у справі №919/776/13 позовні вимоги прокурора Нахімовського району міста Севастополя в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 176499,04 грн, з яких: сума основного боргу - 11 661,62 грн, пеня - 224,76 грн, 30% річних - 366,77 грн, штраф - 164245,89 грн, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно, задоволенні частково, з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради стягнуто 13 895,60 грн, з яких: сума основного боргу за період з 15.03.2013 по 31.05.2013 - 11 661,62 грн, пеня - 224,76 грн, 30% річних - 366,77 грн, штраф - 1 642,45 грн; договір оренди нерухомого майна № 40-13 від 15.03.2013, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 розірвано; Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язано повернути приміщення другого поверху адміністративно-виробничої будівлі, загальною площею 165,98 кв.м (у т.ч. місця загального користування 28,28 кв.м), що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, та передати їх за актом прийому-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради; вирішено питання розподілу судових витрат, в решті позовних вимог відмовлено.
Зазначене рішення сторонами не оскаржено та набрало законної сили 20.09.2013.
03.10.2013 в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України видані відповідні накази.
З матеріалів справи вбачається, що за Актом приймання-передачі від 16.10.2013 Орендар передав, а Орендодавець прийняв об'єкт оренди (арк.с.13).
Отже, у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.06.2013 по 19.09.2013 у розмірі 16615,30 грн, що стало підставою для нарахування позивачем відповідачу пені у розмірі 808,40 грн, 30% річних у розмірі 1843,53 грн та штрафу у розмірі 164245,89 грн за користування орендованим майном, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).
Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.
Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною п'ятою статті 285 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи відсутність доказів погашення відповідачем наявної заборгованості, суд дійшов висновку, що з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради підлягає стягненню сума заборгованості з орендної плати за період з 01.06.2013 по 19.09.2013 у розмірі 16615,30 грн.
Крім того, позивач просить стягнути пеню за період з 01.06.2013 по 19.09.2013 у розмірі 808,40 грн.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.5. Договору сторони встановили, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 цього договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця, крім збитків, пеню в розмірі 200% від облікової ставки Національного банку України, яка діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини першої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на наведене та домовленість сторін, пеня за порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань повинна стягуватися у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, при цьому розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням боргового зобов'язання за весь час прострочення.
Наданий позивачем розрахунок пені перевірений судом та визнаний вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 808,40 грн такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 30% річних в розмірі 1843,53 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пункт 8.6 Договору передбачає, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 30 календарних днів, Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендодавця понад збитків 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 30% річних та визнав його вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30% річних в розмірі 1843,53 грн такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача штраф за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 164245,89 грн.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до пункту 8.7 Договору у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця поверх збитків штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за Договором.
Враховуючи, що відповідач не погасив заборгованість по орендної платі за період з 01.06.2013 по 19.09.2013, що є порушенням пункту 3.2 Договору і таке прострочення складає більш 60 календарних днів, суд вважає правомірним нарахування позивачем штрафу, застосованого на підставі пункту 8.7 Договору.
Проте, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи, що розмір штрафу, заявлений позивачем, надмірно великий порівняно із заборгованістю по орендній платі, суд вважає можливим зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню, до розміру орендної плати за місяць, який складає 4580,66 грн.
Отже, враховуючи все вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23847,89 грн, з яких: 16615,30 грн - основна заборгованість, 1843,53 грн - 30% річних, 808,40 грн - пеня, 4580,66 грн - штраф.
Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, при визначені розміру судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача, судом також враховано положення абзац 4 пункту 3.17.4 Постанови Пленуму, яким визначено, що у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Керуючись статтями 43, 75, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банку відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011; код ЄДРПОУ 25750044, р/р 33213870700001 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 22080400) 23847,89 грн, з яких: 16615,30 грн - основна заборгованість, 808,40 грн - пеня, 1843,53 грн - 30% річних, 4580,66 грн - штраф, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3670,26 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили
3. В решті позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 03.03.2014.
Суддя О.О. Єфременко
919/45/14/4164/14