УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 р.Справа № 612/842/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області на постанову Близнюківського районного суду Харківської області від 04.12.2013р. по справі № 612/842/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Близнюківського районного суду Харківської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області (далі - відповідач), в якому просила суд визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 88% грошового утримання працюючого голови суду на відповідній посаді, виходячи з розміру 18352,00 грн. відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375, що складає 16149,76 грн. починаючи з 01.01.2013 року; зобов'язати відповідача по справі здійснити перерахунок та забезпечити виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 88% грошового утримання працюючого голови суду на відповідній посаді, виходячи з розміру 18352,00 грн. відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375, що складає 16149,76 грн. починаючи з 01.01.2013 року до надання нової довідки про підвищення грошового утримання працюючого на відповідній посаді голови суду.

Постановою Близнюківського районного суду Харківської області від 04.12.2013 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області щодо відмови позивачу в перерахунку її довічного грошового утримання, виходячи з грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, станом на 01.01.2013 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 80% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375 (якою визначена суддівська винагорода станом на 01.01.2013 року), починаючи з 01.01.2013 року по 02.06.2013 року з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною п'ятою статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 08.07.2011 року №3668-IV). Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 88% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375 (якою визначена суддівська винагорода станом на 01.01.2013 року), починаючи з 03.06.2013 року без обмеження граничного розміру. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, є головою та суддею Лозівського районного суду у відставці, на підставі постанови Верховної Ради України від 01.06.2001 року № 1781/ІІІ.

При виході у відставку позивачу було призначено та виплачувалось щомісячне довічне грошове утримання згідно ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року у розмірі 88% заробітної плати працюючого на відповідній посаді голови суду. Таким чином позивач вийшла у відставку в період дії Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року з правом перерахунку грошового утримання в сторону збільшення.

У зв'язку з тим, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року заробітна плата працюючих суддів значно підвищена, позивач 03.07.2013 року звернулась з заявою до відповідача про перерахунок її довічного грошового утримання з виплатою 88% суддівської винагороди, працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 01.01.2013 року, однак у перерахунку довічного утримання їй відмовлено, що і змусило позивача звернутись до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі ч.5 ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з огляду на наступне.

Як свідчать письмові докази, ОСОБА_1 є суддею Лозівського районного суду у відставці, на підставі постанови Верховної Ради України від 01.06.2001 року № 1781/ІІІ (а.с.7-10).

Позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області із заявою про перерахунок раніше призначеного розміру грошового утримання, на підставі ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375, розмір суддівської грошової винагороди судді із аналогічною позивача вислугою років з 01.01.2013 року складає 18352,00 грн(а.с.44).

Листом від 09.07.2013 року відповідач відмовив з мотивів, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено проведення перерахунку довічного грошового утримання суддям у відставці, крім суддів Конституційного Суду України(а.с.5).

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, тобто суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у частині першій статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Правові засади організації судової влади, загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів урегульовані Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07 2010 року.

Гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Отже, внаслідок прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» збільшено розмір матеріального забезпечення працюючим суддям та, як наслідок, має бути збільшено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Статтею 129 цього Закону визначено вид, склад, розмір суддівської винагороди, яка складається з грошового утримання, що включає в себе посадовий оклад та доплати за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Так, призначення та нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться згідно вимог статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року.

При цьому, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. не пов'язує визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді із розміром заробітної плати, яку суддя отримував до виходу у відставку, а визначає у відсотковому розмірі від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що право на перерахунок довічного грошового утримання судді позивач не втратила з прийняттям нового закону, оскільки пішла у відставку по раніше діючому закону з правом на перерахунок довічного грошового утримання і відповідно до конституційних положень її право не повинно звужуватись з прийняттям ного закону.

Колегією суддів враховано, що Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, частину 3 і 5 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції, згідно з якою щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді (частина 3 статті 138 Закону). Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (частина 5 статті 138 Закону).

Крім того, положення частини 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 08 липня 2011 року N 3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року N 3-рп/2013.

Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 80% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375, починаючи з 01.01.2013 року по 02.06.2013 року з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною п'ятою статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням зміни розміру щомісячного грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 21 червня 2013 року за №375, починаючи з 03.06.2013 року без обмеження граничного розміру до надання нової довідки про підвищення заробітної плати судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача, пов'язані з відмовою позивачу у проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій та прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову ОСОБА_1 та законність і обґрунтованість прийнятого ним рішення, що є предметом оскарження.

Натомість позивач виконав приписи ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши належні та допустимі докази, що свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Близнюківського районного суду Харківської області від 04.12.2013 року по справі №612/842/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Близнюківського районного суду Харківської області від 04.12.2013р. по справі № 612/842/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.

Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.