№ справи:115/3005/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Асанов Е.Н.

№ провадження:22-ц/190/199/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Онищенко Т. С.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Онищенко Т.С.,

суддів:Даніла Н.М., Куриленка О.С.

при секретарі:Рижих М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим, Молочненської сільської ради Сакського району АР Крим до Сакської районної державної адміністрації в АР Крим і ОСОБА_6 про визнання недійсними розпорядження і державного акту про право власності на земельну ділянку, за участю третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, за апеляційною скаргою заступника прокурора АР Крим на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 17.10.2013, -

в с т а н о в и л а :

Сакський міжрайонний прокурор АР Крим в червні 2013 року звернувся з даним позовом та просив: визнати недійсним розпорядження Сакської районної державної адміністрації АР Крим №807-р від 28.09.2005 в частині затвердження гр. ОСОБА_6 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №7 площею 2,0 га та передачі її безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів на території Молочненської сільської ради Сакського району АР Крим; визнати недійсним державний акт серії ЯБ №445104 (реєстраційний №010601500167) про право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 01:243:847:00:05:001:0084), виданий 08.06.2006 ОСОБА_6; зобов'язати ОСОБА_6 повернути вказану земельну ділянку до земель запасу Молочненської сільської ради Сакського району АР Крим, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішення про передачу ОСОБА_6 у власність земельної ділянки прийнято з порушенням чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги моря, у зв'язку з чим відноситься до земель водного фонду державної власності та не може передаватися у приватну власність /арк. с. 1-7/.

Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 17.10.2013 відмовлено у задоволенні позову Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим, Молочненської сільської ради Сакського району АР Крим до Сакської районної державної адміністрації в АР Крим і ОСОБА_6 про визнання недійсними розпорядження і державного акту про право власності на земельну ділянку/арк. с. 172-174/.

Не погодившись з даним судовим рішенням, заступник прокурора АР Крим подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права /арк. с. 195-201/.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 28.09.2005 розпорядженням Сакської районної державної адміністрації АР Крим №807-р затверджено проект землеустрою з відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_6 та іншим 15 громадянам, залученим до участі у справі в якості третіх осіб, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 32,0 га, площею по 2,0 га кожному із земель запасу Молочненської сільської ради Сакського району АР Крим /арк. с. 9/.

08.06.2006 на підставі даного розпорядження ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯБ №445105 (реєстраційний №010601500167) про право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 01:243:847:00:05:001:0084) площею 2.0 га, розташовану на території Молочненської сільської ради Сакського району АР Крим, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства /арк. с. 9/.

Земельні ділянки, надані ОСОБА_6 та іншим 15 громадянам, які залучені до участі у справі в якості третіх осіб, розпорядженням Сакської районної державної адміністрації АР Крим №807-р від 28.09.2005, розташовані на відстані 500-1600 м від урізу Чорного моря, що підтверджується висновками Управління екологічної інспекції Західно-Кримського регіону №04-13 від 04.04.2005 і відділу містобудування Сакської районної державної адміністрації АР Крим №159 від 04.04.2005 та актом обстеження земельних ділянок від 01.03.2005 /арк. с. 10-12/.

Спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, має правовий статус земель сільськогосподарського призначення, щодо неї не узгоджувались проекти по землеустрою для переводу в водний або природоохоронній фонд. Також, не приймалось рішень щодо переводу спірної ділянки в категорії земель рекреаційного призначення.

Положеннями Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (стаття 20).

До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (стаття 58).

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (стаття 59).

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (стаття 60).

Відповідно до Водного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (стаття 1).

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 87).

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (стаття 88).

Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України (пункт 4).

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад (пункт 5).

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду.

Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням статті 60 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка передбачає вищезазначене.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що водоохоронна зона на території спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку не встановлювалася. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж моря на території спірної земельної ділянки за проектами землеустрою також встановлювалися, відповідно до статті 60 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Аналогічна правова позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 03.10.2012 по справі №6-31385св12 та Верховним Судом України в постанові від 22.05.2013 по справі №6-25цс13, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

ОСОБА_6 була виготовлена технічна документація та отримання державного акту на право власності на землю відбулося відповідно до розпорядження Сакської районної державної адміністрації АР Крим №807-р від 28.09.2005.

З урахуванням викладеного, відсутні жодні правові підстави для визнання цього розпорядження недійсним.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу, а тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності розпорядження, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Окрім того, відповідно до статті 41 Конституції України, право власності набувається у порядку, визначеному Законом. Ні хто не може бути противоправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до частини 2 статті 8 Основного Закону України - Конституція має найвищу юридичну силу, Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Кожний громадяни має право користуватися природними об'єктами права власності народу. До таких об'єктів належить, зокрема земельні ділянки.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Верховний Суд України у постанові від 14.03.2007 у справі №21-8во07 на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вже застосовував рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства».

Як зазначив у вказаній Постанові Верховний Суд України, «самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця».

Матеріали даної цивільної справи не містять належних і допустимих доказів у підтвердження винної, протиправної поведінки відповідача ОСОБА_6

Колегія суддів не обговорює питання щодо застосування строку позовної давності, оскільки заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, внаслідок їх недоведеності.

Судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки як вже зазначалося фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а віднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням статті 60 Цивільного процесуального кодексу України.

Посилання прокурора на статтю 84 Земельного кодексу України є безпідставними, виходячи з наступного.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Однак, матеріали цивільної справи не містять жодних належних і допустимих доказів у підтвердження того, що спірна земельна ділянка на час прийняття рішення у формі розпорядження не відносилася до земель сільськогосподарського призначення, а мала інше цільове призначення, зокрема, у встановленому законом порядку була виділена під прибережну захисну смугу в межах водоохоронної зони.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вищезазначених вимогах закону та спростовуються наведеними матеріалами справи та не можуть бути безумовними підставами для скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і справедливим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора АР Крим відхилити.

Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 17.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів..

Судді: