РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/56/14Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"18" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С. Приходченко А.П.

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Територіальна громада м. Судак в особі Судацької міської ради АР Крим, Судацька державна нотаріальна контора, Відділ реєстрації актів цивільного стану Судацького міського управління юстиції АР Крим про припинення та визнання права власності, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просив припинити право власності ОСОБА_10 на ? частку земельної ділянки загальною площею 0,0060 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року за відсутності спадкоємців; визнати за позивачем право власності на ? частку зазначеної земельної ділянки у зв'язку з набуттям ним права власності на частку жилого будинку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 07 грудня 2011 року, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори та зареєстрованому в реєстрі за № 2216, набув право власності на ? частку жилого будинку, загальною площею 122, 3 кв.м., з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Згідно умов вказаного договору до позивача перейшло право власності на земельні ділянки, на яких розташована придбана частка будинку. ОСОБА_6 стало відомо, що крім земельних ділянок, на які він набув право власності, під домоволодінням знаходиться земельна ділянка, площею 0,0060 га., яка залишилася у власності колишнього власника будинку та земельної ділянки - ОСОБА_10 та іншого співвласника ОСОБА_7 Посилаючись на зазначені обставини та фактичне користування спірною ділянкою, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Судацького міського суду від 02 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено (а.с. 121-122).

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд не надав належної правової оцінки обставинам справи.

Так апелянта зазнає, що суд не звернув увагу на те, що позивач разом із співвласником другої частини житлового будинку ОСОБА_7 фактично користується земельною ділянкою площею 0,0060 га для обслуговування житлового будинку, проходу та проїзду, тому, на його думку, відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦПК України та п. «а» ч.3 ст. 152 ЗК України, ним обрано законний спосіб захисту свого права на вказану земельну ділянку, але до теперішнього часу одним із співвласників є померлий ОСОБА_10, право власності якого має бути припинено на підставі ст. 140 ЗК України, у зв'язку із його смертю та за відсутністю спадкоємців. А відповідно до діючого законодавства припинення та визнання права власності на земельну ділянку може відбутися за рішенням суду.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідача та представників третіх осіб на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, оскільки усі особи, що приймають участь у справі належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали даної цивільної справи, цивільної справи № 2-45/07 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про виділ частки і визнання права власності по праву спадкування, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порушення права позивача на володіння майном, не знайшло свого підтвердження, право власності у нього виникло лише за договорами купівлі-продажу і лише на земельні ділянки, які в них зазначені, отже, позивач у обраний ним спосіб захисту не довів порушення свого права.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 набув право власності на ? частку жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори 07 грудня 2011 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2216 (а.с.44-45).

Згідно змісту вказаного договору вищезазначений будинок розташований на земельних ділянках загальною площею 0,0522 га, з кадастровими номерами - 0111700000:01:042:0086, 0111700000:01:042:0087, 0111700000:01:042:0001.

Як вбачається з витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, ОСОБА_6 набув право власності на земельні ділянки: площею 0,0024 га, кадастровий номер 0111700000:01:042:0087, площею 0,0214 га, кадастровий номер 0111700000:01:042:0001, площею 0,0284 га, кадастровий номер 0111700000:01:042:0086 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори 07 грудня 2011 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2218 (а.с. 46-51).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача перейшло право власності на земельні ділянки у розмірах, встановлених договорами купівлі-продажу, а тому у розумінні ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України до ОСОБА_6 не може переходити право власності на спірну земельну ділянку, на якій розташована придбана частка жилого будинку. Однак, такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Рішенням Судацького міського суду від 15 жовтня 2007 року по цивільній справі № 2-45/2007 за ОСОБА_10 визнано право власності на земельні ділянки площею 0,0024 га, площею 0,0214 га, площею 0,0284 га, виділено ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в загальну сумісну власність в рівних частках земельну ділянку загальною площею 0,0060 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для обслуговування жилого будинку, проходу та проїзду на свої ділянки (а.с. 52-54).

ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори ОСОБА_12 01.12.2009 року за реєстровим номером 2013 продав належну йому частку житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_11, також були відчуженні і земельні ділянки, на яких розташований жилий будинок, за виключенням земельної ділянки площею 0,0060 га, яка виділена у спільну сумісну власність ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в рівних частках.

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, після його смерті спадкова справа не заводилася, про що свідчить Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру від 21.01.2014 року (а.с. 82, 97).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду до нового власника цієї власності переходить і право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташована ця власність.

Згідно зі ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянка, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, ст. 377 ЦК та 120 ЗК встановлюють правило переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, оскільки земля і розміщені на ній об'єкти нерухомості нерозривно пов'язані між собою.

У п.п. ґ п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що до осби, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-У - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було вчинено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувану. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 року до соби, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 року № 1702-У1.

Відповідно до висновку експерта № 702 від 19.04.2007 року, що міститься в матеріалах оглянутої судом апеляційної інстанції цивільної справи № 2-45/2007, в сумісному користуванні співвласників будинку - ОСОБА_10 та ОСОБА_7 знаходиться земельна ділянка площею 0,0060 га, яка використовується для проходу до належних кожному з них будівель (на схематичному плані розфарбована у червоний колір).

Суд першої інстанції не врахував викладені вище обставини та правові норми, підстави набуття відповідачем права власності на земельні ділянки, у тому числі площею 0,0060 га, - за рішенням Судацького міського суду від 15 жовтня 2007 року, їх відчуження разом із часткою житлового будинку ОСОБА_11, а пізніше - ОСОБА_6, їх цільове призначення, місце розташування і цільове призначення спірної земельної ділянки та дійшов помилкового висновку про те, що право власності на спірну земельну ділянку не може переходити до ОСОБА_6.

За змістом положень статті 377 ЦК України правочин, що тягне перехід права власності на нерухомість водночас є підставою для переходу відповідного права на землю, з огляду на те, що частина земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, слідує юридичній долі нерухомості.

Оскільки для обслуговування будинку виділена у власність земельна ділянка, то у набувача, якому відчужена частка будинку, у такий самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта стосовно переходу права власності на ? частку спірної земельної ділянки до позивача за нормами ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Оскільки рішенням Судацького міського суду від 15.10.2007 року визнано право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,0060 га за співвласниками ОСОБА_10 та ОСОБА_7, то їх частки є рівними. Отже, кожен з них має право на ? частку спірної земельної ділянки, а з урахуванням того, що право власності на земельну ділянку перейшло до позивача, то він також отримав право власності на ? частку зазначеної земельної ділянки, що визнавалося сторонами в судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції.

За змістом статей 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом,звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як правило, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені у статті 152 ЗК України, яка передбачає захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки у тому числі шляхом визнання прав.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на ? частку земельної ділянки площею 0,0060 га, підлягає скасуванню, оскільки висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи, з ухваленням у справі нового рішення в цій частині про задоволення вимог позивача.

Одночасно, твердження апелянта про те, що право власності ОСОБА_10 на спірну земельну ділянку припинено у зв'язку із його смертю і відсутністю спадкоємців на підставі ст. 140 ЗК України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки право власності ОСОБА_10 на ? частку спірної земельної ділянки виникло на підставі судового рішення і припинено 01.12.2009 року внаслідок відчуження будинку ОСОБА_11, яка, в свою чергу, передала його за договором купівлі-продажу ОСОБА_6.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про припинення права власності ОСОБА_10 на спірну земельну ділянку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частку земельної ділянки не відповідає обставинам справи, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частку земельної ділянки. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частку земельної ділянки загальною площею 0,0060 га, що розташована по АДРЕСА_1

В решті рішення Судацького міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко