РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/58/14Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"25" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С. Приходченко А.П.

При секретаріБроніковській М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Феодосійської КЕЧ району до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Феодосійської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку, виселення та зняття з реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Феодосійський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі МО України та Феодосійської КЕЧ району до ОСОБА_6, ОСОБА_7,в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселити їх та зняти з реєстрації в кімнаті АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що гуртожиток по АДРЕСА_1 визнаний придатним для проживання малих сімей і перебуває на балансі Феодосійської КЕЧ району. Відповідач разом зі своєю дружиною в 2001 році поселився в кімнату АДРЕСА_2 гуртожитку за клопотанням командиру військової частини А0289 як військовослужбовець. Пізніше сім'я відповідача на підставі заяви та з дозволу командира військової частини переселилася в кімнату АДРЕСА_1 гуртожитку. В 2008 році відповідач уклав контракт, який закінчився в 2013 році і більше не був продовжений. На тепер ОСОБА_6 не є військовослужбовцем, на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов не перебуває, а отже підлягає виселенню.

Крім того позивач зазначає, що відповідачі переселилися в кімнату АДРЕСА_1 з порушенням норм діючого законодавства, а саме без спеціального ордеру та без його реєстрації в книзі ордерів, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 17 жовтня 2013 року позовні вимоги Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Феодосійської КЕЧ району задоволено (а.с. 76-80). Визнано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловою площею в кімнаті АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виселено та знято з реєстрації в кімнаті АДРЕСА_1

Додатковим рішенням Феодосійського міського суду від 19 листопада 2013 року вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.101).

Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 19 листопада 2013 року виправлено описку в рішенні Феодосійського міського суду від 17 жовтня 2013 року (а.с.102).

Не погодившись із рішенням суду, відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, на думку апелянтів, судом при ухваленні рішення не було надано належної правової оцінки тим фактам, що ОСОБА_6 проходив службу у військових частинах більше десяти років, тому посилання суду на ст.ст. 125, 132 ЖК України із зазначенням, що вони підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення суперечить нормам ЖК України про те, що військовослужбовці звільнені в запас та члени їх сімей можуть бути виселені з займаної площі, лише за умови надання іншого облаштованого житла.

Апелянти також зазначають, що, оскільки до гуртожитку вони були вселені на підставі ордеру та за ними було закріплено кімнату АДРЕСА_2 в подальшому з дозволу начальника військової частини вони переселилися до кімнати АДРЕСА_1, то висновок суду, що вони самовільно зайняли кімнату є необґрунтованим.

Крім того, апелянти посилаються на те, що судом було порушено норми процесуального права, а саме: до участі у справі не було залучено в якості співвідповідача їх малолітнього сина, який мешкає разом із ними у гуртожитку та судовий спір з приводу виселення прямо пов'язаний з його правами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачів та їх представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України та виселяючи ОСОБА_6 і ОСОБА_8 з кімнати АДРЕСА_1 гуртожитку без надання іншого житла, суд першої інстанції виходив з того, що надання житла в даному гуртожитку може здійснюватись лише з дотриманням цільового призначення гуртожитку - заселення до нього військовослужбовців Збройних Сил України та працівників МО України, військових частин, підприємств, установ та організацій МО України, які потребують покращання житлових умов та перебувають на квартирному обліку. ОСОБА_6 звільнений у запас у зв'язку із закінченням контракту, на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов не перебуває, тому він та його дружина втратили право користування жилим приміщенням у гуртожитку і підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Крім того, на думку місцевого суду, відповідачі переселилися в іншу кімнату без отримання спеціального ордеру, а тому вони не набули права користування жилим приміщенням у гуртожитку.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки вони є суперечливими та здійснені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що будівля АДРЕСА_1 має статус гуртожитку та перебуває на балансі Феодосійської КЕЧ району з 2008 року, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 757 від 29.12.1993 року та актом приймання - передачі основних засобів від 20.11.2008 року (а.с. 5-8).

Гуртожиток введено до експлуатації на підставі акту міжвідомчої комісії від 09.11.1993 року. Згідно з вказаним актом гуртожиток розраховано для проживання малосімейних осіб на 129 сімей.

У період з 22.11.2000 року по 15.12.2004 року ОСОБА_6 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, що підтверджується відомостями з його послужного списку та довідкою військового комісару Феодосійського ОМВК від 27.01.2014 року.

ОСОБА_6 на підставі ордеру від 28 липня 2001 року, разом з дружиною ОСОБА_7 вселився в кімнату АДРЕСА_1 як військовослужбовець в/ч А 0496 (а.с. 61).

24 лютого 2003 року ОСОБА_6 звернувся до командира в/ч А0289 з рапортом про надання іншої кімнати у зв'язку з вагітністю дружини, і з дозволу командира в/ч А0289, переселився до кімнати АДРЕСА_1 в який зареєстрований та проживає до тепер.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року в сім'ї відповідачів народився син ОСОБА_9, батьками якого в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 зазначені ОСОБА_7- мати та ОСОБА_6 - батько (а.с. 43).

15 грудня 2004 року ОСОБА_6 на підставі наказу № 277 командира в/ч А0289, звільнений з військової служби в запас у зв'язку зі скороченням штату (а.с. 45).

19 грудня 2007 року ОСОБА_6 прийнятий на військову службу за контрактом, що підтверджується даними послужного списку та довідкою Феодосійського ОМВК від 27.01.204 року.

25 грудня 2012 року на підставі наказу № 29-ПМ старший прапорщик ОСОБА_6 звільнений з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, а 14 січня 2013 року на підставі наказу № 8 виключений зі списків особового складу частини А 08800 та всіх видів забезпечення військової частини А 4489 (а.с. 15-16).

Загальна тривалість вислуги років ОСОБА_6 у Збройних Силах України складає у календарному обчисленні 10 років 06 місяців 03 дні, при цьому, термін проходження строкової служби (01 рік 04 місяця 15 днів) входить у загальний строк військової служби, що підтверджується листом військового комісару Феодосійського ОМВК від 13.02.2014 року та відповідає п. 1.4 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 року, пункту 8 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Отже, заперечення представника позивача стосовно того, що вислуга років ОСОБА_6 складає менш ніж 10 років, спростовуються вищевикладеними обставинами та нормами права.

Відповідачі з 22.10.2013 року на підставі рішення виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 818 від 15.11.2013 року знаходяться на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, про що свідчить довідка начальника відділу обліку та розподілу жилої площі Феодосійської міської ради від 02.12.2013 року.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жилого приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»).

Порядок надання жилої площі у гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання визначений Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, статтями 127-129 ЖК України, якими встановлено, що гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання, а єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку. Аналогічні положення містилися в діючих на час проходження військової служби ОСОБА_6 Наказі Міністра оборони України від 11 липня 1997 року № 241 та Наказі Міністра оборони України від 24.03.2008 року № 113, Наказі Міністра оброни України від 30.11.2011 року № 737, де зазначено, що жила площа у гуртожитках надається військовослужбовцям на час проходження служби в цьому населеному пункті рішенням КЕВ (КЕЧ) району за клопотанням командира військової частини.

Приписами статті 132 ЖК України визначені підстави виселення працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, без надання іншого жилого приміщення.

За правилами ч. 3 ст. 132 ЖК України осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 ЖК України може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

За правилами статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надала їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Аналогічне положення із посиланням на норми статті 125 ЖК України містяться в п.7.9 Наказу Міністра оборони України від 24.03.2008 року № 113 «Про затвердження Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України» та п. 5.12 Наказу Міністра оброни України від 30.11.2011 року № 737 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», що діяли під час проходження ОСОБА_6 військової служби.

Посилання представника позивача на пункт 5.10 Наказу Міністра оброни України від 30.11.2011 року № 737 стосовно того, що у разі, якщо особа звільнена з військової служби, не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у ЗС України, вона підлягає виселенню з гуртожитку з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім випадків, встановлених законом, незалежно від кількості вислуги років у календарному обчисленні, не приймаються колегією суддів, оскільки зміст цього пункту суперечить положенню п. 5.12 цього ж Наказу та ст. 125 ЖК України. До того ж, Наказ МО України є підзаконним актом і його норми не можуть суперечити нормам права, закріпленим Житловим кодексом України та погіршувати і звужувати права осіб порівняно з обсягом їх прав, передбачених Конституцією України та ЖК України.

На думку колегії суддів, при вирішенні справи місцевим судом не враховано те, що виключно з наданням іншого жилого приміщення можуть бути виселені з гуртожитку особи, які перелічені в ст. 125 ЖК України (у тому числі ті, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або за вчинення злочину). Не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, які не менш як десять років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення (у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України» зазначено, що особи, які не менш як десять років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривається).

Колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апелянтів стосовно правомірності зайняття ними жилого приміщення, оскільки вони вселилися в гуртожиток на підставі ордеру і отримали постійну реєстрацію у кімнаті АДРЕСА_1 із дотриманням відповідного порядку.

З матеріалів справи слідує, що відповідачі зареєстровані у гуртожитку по АДРЕСА_1 з 05.02.2003 року (а.с. 12-13). У лютому 2012 року вони були зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 гуртожитку на підставі їх особистих заяв та клопотання начальника Феодосійської КЕЧ району від 02.02.2012 року, що підтверджується наданими начальником Феодосійського МВ ГУ ДМС України в АР Крим від 12.02.2014 року на запит суду апеляційної інстанції документами щодо реєстрації відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 6 та 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» передбачено проведення реєстрації місця проживання особи та зняття з реєстрації. Відповідно до пункту 1.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами, секторами Державної міграційної служби України в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення у день подання особою документів.

Аналіз викладеної норми дає підстави вважати, що законодавцем встановлено правомірність проживання і користування особами гуртожитком, які були зареєстровані в гуртожитку органами Державної міграційної служби України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на викладені обставини та з врахуванням заявлених вимог, для правильного вирішення спору підлягають з'ясуванню обставини щодо незаконності вселення відповідачів до гуртожитку і реєстрації в ньому та відповідно правові підстави для виселення відповідачів із займаного приміщення, як осіб, що самоправно вселилися до гуртожитку (ст. 116 ЖК України) та з підстав передбачених ст. 132 ЖК України.

На вказані вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув, не врахував, що Феодосійський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України 08.07.2013 року змінив підстави позову і просив виселити відповідачів з гуртожитку як осіб, які самоправно вселилися до жилого приміщення (а.с. 35). При цьому, в порушенні вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих і безспірних доказів в обґрунтування вимог про виселення відповідачів саме з цих підстав.

Суд першої інстанції безпідставно відкинув докази відповідачів на підтвердження правомірності вселення їх в жиле приміщення, всупереч вимогам ч. 4. ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин по справі і не попередив осіб, які беруть участь у справі про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, чим фактично переклав обов'язок по доказуванню позовних вимог на відповідачів, що суперечить принципу змагальності.

При таких обставинах, враховуючи те, що відповідачі вселилися в гуртожиток на підставі ордеру, зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 гуртожитку за письмовим поданням начальника КЕЧ району, колегія суддів не вбачає підстав вважати вселення відповідачів до спірного приміщення самовільним і, як наслідок, підстав для їх виселення за частиною 3 статті 116 ЖК України.

Також, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу доводи апелянтів стосовно того, що позивачем не надано доказів щодо порушення інтересів суспільства діями відповідачів, оскільки судом першої інстанції не встановлено фактів, які б свідчили про явну потребу суспільства в житлі, що мають звільнити відповідачі, та чи буде відповідати це виселення вимогам закону, враховуючи наведені відповідачами обставини.

Крім того, суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_6 та ОСОБА_7 особами, що втратили право користування жилим приміщенням, не визначився з нормами права, які підлягають застосуванню для врегулювання відносин, що склалися між сторонами в не врахував, що Главою 4 ЖК України не передбачено можливості визнати особу, яка користується житловим приміщенням у гуртожитку, такою, що втратила право користування зазначеним приміщенням.

Ухвалюючи рішення про виселення відповідачів з гуртожитку, суд вирішив питання про права і обов'язки малолітньої дитини, яка є членом сім'ї відповідачів і проживає разом з ними.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установ порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Розглядаючи справу, місцевий суд не враховував інтереси сторін, а також те, що внаслідок виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, порушується право цих осіб і членів їх сім'ї на житло.

Відповідачами надано аргументи про неможливість їх виселення без надання іншого жилого приміщення: малолітня дитина, відсутність іншого житла, знаходження на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Зазначені аргументи не враховані та не перевірено і не встановлено судом фактів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що мають звільнити відповідачі, та чи буде відповідати це виселення вимогам закону ураховуючи наведені доводи відповідачів.

Судом має надаватись адекватне обґрунтування для відхилення аргументів стосовно застосування відповідного законодавства та надаватись оцінка виселення в контексті пропорційності застосування такого закону. Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України 13 листопада 2013 року при розгляді справи за № 6-115цс13.

Проте, суд першої інстанції, задовольняючи позов Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України, не врахував наведене, не з'ясував належним чином характер спірних правовідносин та правову норму, яка їх регулює, не перевірив у достатній мірі наявність правових підстав для задоволення вимог позивача, внаслідок чого припустив порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 жовтня 2013 року задовольнити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 жовтня 2013 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Феодосійської КЕЧ району до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Феодосійської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко