РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/21/14Головуючий суду першої інстанції:Українець Л.І.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"11" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріПомазан В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 30 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 2685 грн.

Позов мотивований тим, що між позивачем та відповідачем 23.12.2007 року було укладено договір № 003-11099-231207 про відкриття кредитної лінії на загальну суму 30000 грн. Відповідачка умови договору по поверненню кредиту не виконує, в наслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 2685,00 грн., яка складається з тіла кредиту в сумі 60,00 грн. та комісії в сумі 2625,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 30 вересня 2013 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк".

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що суд в порушення норм процесуального права не повідомив позивача про дату розгляду справи, позбавив його можливості ознайомитися з письмовими доказами, які були надані відповідачкою, також позбавив його права надати пояснення з приводу доказів.

Апелянт не погоджується з тим, що суд вважав нараховану на підставі п.п.1.2, 1.3 Тарифів комісію неустойкою, розмір якої може бути зменшений судом, оскільки сторонами обумовлені в Договорі умови оплати послуг, що й визначено позивачем як комісія (п.1.1 Тарифів - нарахування процентів за кредит; п. 1.2, 1.3 Тарифів - плата за обслуговування, п. 1.1.3 - проценти за овердрафтом; п.3.1.- плата за прострочення заборгованості).

Судом апеляційної інстанції справа призначалася до розгляду неодноразово: 24.12.2013 року, 21.01.2014 року, 11.02.2014 року, представник позивача кожного разу повідомлявся належним чином про час, місце та день розгляду справи, але в судові засідання не з'являвся, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило, при таких обставинах його неявка не перешкоджає розглядові справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ст. 525 та ст.526 ЦК України передбачають, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), договором або законом можуть бути встановлені і інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 грудня 2007 року між ТОВ «Комерційний банк «Дельта» та ОСОБА_6 (а.с.10-11,12) укладено кредитний договір № 003-11099-231207, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної Кредитної лінії на загальну суму 30000 грн. та на день укладання кредитного договору встановив ліміт в сумі 3000 грн., а відповідач зобов'язався у встановлений договором строк щомісяця повертати кредит та сплачувати відсотки і комісії за ставками, які зазначені в Тарифах (а.с.5-6,7-9). Банк відкрив відповідачу картковий рахунок НОМЕР_1, оформив та надав в користування картку платіжної системи Visa International та/ або Дельта, а також ПІН-код до Картки; банк здійснює обслуговування відповідача на умовах, викладених в Тарифному пакеті Visa Швидкі гроші, що міститься в Додатку № 1 до цього Договору. Відповідно до п. 1.4 Договору кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів.

Позивач згідно статуту Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» є правонаступником ТОВ «Комерційний банк «Дельта» (а.с.15-17).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», виходив з того, що позивач не довів неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором і застосував норми ч. 1 статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки.

З такими висновками місцевого суду колегія суддів не може повністю погодитися виходячи з наступного.

З Тарифів на обслуговування платіжних карток VisaClassic Тарифний пакет «Швидкі гроші», що підписаний відповідачкою 23.12.2007 року (а.с. 7) слідує, що частка обов'язкового погашення тіла кредиту складає 3,5% від суми кредитного ліміту за наявності використаних коштів станом на день розрахунку, але не більше ніж сума використаних коштів. Держатель зобов'язаний щомісяця погашати частку заборгованості у вигляді обов'язкового мінімального платежу, який складається з частки обов'язкового погашення тіла кредиту, нарахованих процентів за кредит, плати за обслуговування (3,5%), плати за прострочення заборгованості, суми заборгованості минулих періодів. Пунктом 2.4 Договору передбачено, що проценти за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом нараховуються Банком в валюті рахунку щомісячно, - в останній робочий день поточного місяця, за період з дати останнього нарахування, тобто, з дати, що слідує за останнім робочим днем попереднього місяця, по останній робочий день поточного місяця.

24.12.2007 року ОСОБА_6 отримала за кредитним договором № 003-11099-231207 3000,00 грн., що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні при розгляді справи.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с. 13), щомісячний обов'язковий платіж відповідачу встановлений в сумі 210 грн., що включає погашення тіла кредиту в сумі 105,00 грн., та плату за користування кредитними коштами (комісія) в сумі 105,00 грн. Починаючи з 11.01.2008 року по 13.09.2010 року за виключенням періоду з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року відповідачка своєчасно щомісячно вносила грошові кошти в сумі 210,00 грн. Повне погашення суми кредиту за наданим розрахунком передбачено у вересні 2010 року за умови щомісячного внесення суми у розмірі 210,00 грн. Заборгованість за договором виникла у зв'язку із несплатою обов'язкового платежу за березень 2010 року, внаслідок чого нарахування комісії продовжувалося і після припинення відповідачкою виплат (13.09.2010 року). Починаючи з жовтня 2010 року заборгованість по тілу кредиту відповідачки складає 60,00 грн., у зв'язку з чим нараховувалася сума комісії, яка станом на 20.12.2012 року склала 2625,00 грн.

При таких обставинах колегія суддів вважає обґрунтованим заперечення апелянта стосовно того, що суд першої інстанції помилково визнав неустойкою (пенею) нараховану на підставі п.1.2, 1.3 Тарифів комісію, яка є оплатою послуг Банка і застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України. Оскільки невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, то рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції представником відповідача на підтвердження сумлінного виконання ОСОБА_6 обов'язків за договором були надані оригінали квитанцій про оплату передбачених договором щомісячних платежів, в тому числі і за березень 2010 року в сумі 210,00 грн. Оплата здійснена 09.03.2010 року через КД УДППЗ «Укрпошта» на рахунок ПАТ «Дельта Банк», при цьому номер та дата кредитного договору, номер карткового рахунку відповідачки, зазначені у платіжному документі співпадають з номером і датою кредитного договору, укладеному між сторонами 23.12.2007 року, співпадає і номер відкритого на ім'я відповідачки карткового рахунку.

З листа директора Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 07.02.2014 року, отриманого на запит суду апеляційної інстанції, слідує, що надати інформацію стосовно руху переведених 09.03.2010 року ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 210,00 грн. на адресу ПАТ «Дельта Банк», не можливо, оскільки термін зберігання первинних документів і додатків до них, що фіксують факт виконання господарських операцій, становить 3 роки.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_6 по кредитному договору слідує, що на рахунок Банку 31.03.2011 року надійшла сума у розмірі 210,00 грн. (а.с. 13), однак зазначена сума не погасила заборгованості, оскільки зарахована через рік після настання строку чергового платежу.

Представник відповідача в судовому засіданні при розгляді справи апеляційним судом пояснив, що ОСОБА_6 з січня 2008 року по вересень 2010 року щомісячно перераховувала через КД УДППЗ «Укрпошта» по 210,00 грн., 08.09.2010 року нею здійснений останній платіж (а.с. 36) і повністю погашена сума кредиту, у 2011 році ОСОБА_6 не перераховувала гроші на адресу Банку, оскільки вважала свої зобов'язання виконаними, а гроші, які були перераховані відповідачкою у березні 2010 року, Банком зараховані лише у березні 2011 року, що і потягло безпідставне нарахування комісії.

Отже, на думку колегії суддів, своєчасне зарахування Банком чергового платежу ОСОБА_6 в сумі 210,00 грн. за березень 2010 року, виключало наявність заборгованості по тілу кредиту і заборгованості по комісії (за обслуговування рахунку).

Згідно з положеннями статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на те, що ПАТ «Дельта Банк» всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надав суду належних, допустимих та безспірних доказів стосовно того, що ОСОБА_6 не внесла у березні 2010 року щомісячний обов'язковий платіж відповідно до умов договору, що гроші, перераховані нею не були своєчасно отримані банком, або з інших підстав зараховані на рахунок із затримкою в один рік, і не спростував факт перерахування відповідачкою 09.03.2010 року передбаченої договором суми, що підтверджується відповідним платіжним документом, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права і не надана можливість ознайомлення з письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, не повідомлено позивача про дату розгляду справи, чим позбавлено його можливості надати особисті пояснення і надати розгорнутий розрахунок заборгованості відповідача за договором, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Так, про розгляд справи Ленінським районним судом АР Крим 08.08.2013 року, 19.09.2013 року, 30.09.2013 року позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями (а.с. 29, 31, 69), але жодного разу в судове засідання не з'явився. Також не з'явився представник позивача і в суд апеляційної інстанції, який тричі належним чином повідомляв Банк про розгляд справи. Також безпідставними є доводи апелянта стосовно позбавлення його права на ознайомлення з матеріалами справи, оскільки з такою заявою представник позивача до суду не звертався.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вирішуючи спір по суті, дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права і ухвалив рішення з порушенням статей 212-213 ЦПК України, що відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 30 вересня 2013 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко