УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/55/13Головуючий суду першої інстанції:Терентьєв А.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"21" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Феодосійське міжміське бюро інвентаризації та технічної реєстрації, Відділ Державного комітету з земельних ресурсів АР Крим у м. Феодосія, про встановлення земельного сервітуту за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про встановлення земельного сервітуту, мотивуючи вимоги тим, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1, до складу якого входить гараж літ. «Д», що має виїзд на земельну ділянку, передану рішенням Феодосійської міської ради від 28.03.2008 року у володіння ОСОБА_7 Іншого проїзду до гаражу немає, а відповідачка у добровільному порядку відмовляється укласти договір про встановлення земельного сервітуту. Уточнивши позовні вимоги 16.07.2012 року (т. 1 а.с. 241-242), ОСОБА_6 просила встановити постійний платний земельний сервітут площею 69 кв. м на земельну ділянку площею 0,0315 га, що належить ОСОБА_7 для проїзду до гаражу літ. «Д», що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 27 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 29 листопада 2011 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року рішення Феодосійського міського суду від 27 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 29 листопада 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2012 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, які мають значення для справи, неналежну оцінку доказів, наданих відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки господарське користування земельною ділянкою, що належить позивачу не можливо без встановлення сервітуту, який не є обтяжливим для власника земельної ділянки, по відношенню до якого він встановлюється. Встановлення земельного сервітуту не тягне за собою позбавлення права власника на земельну ділянку.

Також апелянт вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку стосовно відсутності на 22.06.1981 року узгодження на експлуатацію гаражу літ. «Д» саме з виходом на пустир і порушення червоної лінії домоволодіння.

ОСОБА_6 зазначає в апеляційній скарзі, що необхідність встановлення сервітут підтверджується висновком експертизи, оскільки користуватися виїздом на вул. Степову в м. Феодосія вона не може, так як її ширина не дозволяє виїхати у зв'язку із пішохідною доріжкою та комунікаціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що неможливість використання земельної ділянки для виїзду з гаражу зумовлена діями самої позивачки, яка самовільно обладнала виїзд з гаражу на пустир, крім того, позивачка з вимогою про встановлення сервітуту на право проїзду через належну відповідачці земельну ділянку не зверталася, що встановлення земельного сервітуту буде обтяжливим для власника земельної ділянки ОСОБА_7 та не дозволить їх у повній мірі використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, тому вимоги щодо встановлення земельного сервітуту не можуть бути задоволені.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони ґрунтується на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального права.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0572 га, що розташована по АДРЕСА_1, на якій знаходиться жилий будинок з надвірними будівлями. До складу домоволодіння ОСОБА_6 входить гараж літ. «Д», який має виїзд на суміжну земельну ділянку АДРЕСА_2, що передана у власність ОСОБА_7 рішенням 30 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради від 28 березня 2008 року №1484 "Про передачу земельних ділянок безоплатно у приватну власність громадянам України".

Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 24 квітня 2009 року по цивільній справі №2-1187/2009 у задоволенні позову ОСОБА_6 до Феодосійської міської ради, ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення сесії Феодосійської міської ради, Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, встановлення сервітуту на якої вимагає позивачка, відмовлено. Рішення набрало законної сили 18 червня 2009 року (т. 1 а.с.97-100).

Вказаним рішенням були встановлені наступні факти: що позивач ОСОБА_6 відмовилася узгодити проект відводу земельної ділянки ОСОБА_7, у зв'язку із чим остання зверталася до Постійної комісії з питань використання і охорони земельних ресурсів; що попередньому власнику домоволодіння АДРЕСА_1 - ОСОБА_8, у якого позивач придбала домоволодіння, було надано земельну ділянку площею 572 кв.м під індивідуальне будівництво, яку позивачка згодом у тих самих розмірах отримала у приватну власність. Крім того, попередньому власнику - ОСОБА_8 рішенням виконкому Феодосійської міської Ради від 08.09.1960 г. №720 було надано земельну ділянку та погоджено план земельної ділянки і проект забудови домоволодіння з облаштуванням воріт у домоволодіння з вул. Степовій, згідно плану, облаштування проходу чи під'їзду з будь-якого іншого боку, окрім вказаного не передбачено, як не передбачено і облаштування виходу на пустир (на вул. 2-ий Степовий проїзд). Як слідує з інвентаризаційної та реєстраційної справи КП «ФМБРТІ», 22 червня 1981 року ОСОБА_6 отримала погодження відповідних установ на самовільно збудовані нею споруди та будівлі, гараж літ. "Д" було побудовано на місці сараїв ш позивачкою отримано погодження на самовільно побудовані споруди, у тому числі - і на сараї літ. «Д», «И», але за умови знесення сараїв літ. «В», «Г», які перешкоджали використанню гаражу літ. «Д» з виходом на мостіння домоволодіння і виїзду на вул. Степову. 17.06.1981 року сараї літ. «Д», «И» знесені, про що свідчать відомості інвентарної справи на домоволодіння. Підтвердження того, що на момент 22.06.1981 року було отримано погодження на експлуатацію літ. «Д» саме з виходом на пустир, де на тепер розташована земельна ділянка ОСОБА_7, з порушенням червоної межі домоволодіння, у матеріалах інвентаризаційної та реєстраційної справах КП «ФМБРТІ» відсутні. Будівництвом споруд та будівель літ. «а3, б3, а2, Щ, З, Ж, М, Л, Е, Н» та житлового будинку літ. «Б», «Б1», на які рішенням Феодосійського міського суду від 25 липня 2008 року було визнано право власності за ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 100-101), позивачка порушила затверджений проект забудови, не отримавши іншого або без внесення будь-яких змін до існуючого проекту і таким чином створила собі перешкоди в користуванні сараєм - гаражем літ. «Д», при цьому самовільно стала використовувати земельну ділянку, яка їй в користування не передавалася і яка не була передбачена для використання в якості проїзду на 2-ий Степовий проїзд в м. Феодосії.

З урахуванням вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України, вищезазначені обставини встановлені рішенням Феодосійського міського суду від 24 квітня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Феодосійської міської ради, ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення сесії Феодосійської міської ради, Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, яке набрало законної сили 18.06.2009 року мають преюдиціальне значення і не доказуються при розгляді справи, що переглядається, оскільки в неї беруть учать ті самі особи - ОСОБА_7, ОСОБА_6, щодо яких встановлені ці обставини.

Таким чином, рішенням Феодосійського міського суду АРК від 24 квітня 2009 року по цивільній справі №2-1187/2009 було встановлено факт самовільного обладнання позивачем виїзду з гаражу на пустир, та створення своїми діями собі перешкоди у користуванні гаражем літ. "Д".

Посилання апелянта в обґрунтування доводів стосовно правомірності користування виїздом з гаражу літ «Д» на пустир, на довідку КП «ФМБРТІ» від 29.01.2008 року за № 161961, не можна визнати обґрунтованими, оскільки вказана довідка від 29.02.2008 року (т. 1 а.с. 16) лише констатує факт наявності виїзду на пустир з домоволодіння АДРЕСА_1 і за відсутності відомостей про наявність отриманого у встановленому порядку дозволу на таке обладнання виїзду, не є підставою для задоволення заявлених вимог.

Помилковими є доводи апелянта і стосовно того, що в інвентарній справі на домоволодіння станом на 22.06.1981 року існують відомості про розташування гаражу літ. «Д» саме з виходом на пустир без порушення червоної смуги схеми домоволодіння, оскільки вони спростовуються матеріалами інвентарної справи КП «ФМБРТІ», які оглядалися судами, та матеріалами даної справи (т. 1 а.с. 17, 22, 44, 106, т. 2 а.с. 16). Виїзд з гаражу літ. «Д» на земельну ділянку відповідачки також не передбачений схемою генерального плану (т.1 а.с. 13, т. 2 а.с. 107), що підтверджується і листом начальника Управління Держземінспекції Республіканського комітету по земельним ресурсам від 16.03.2012 року (т. 2 а.с. 7).

Колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не надана оцінка технічному висновку про відповідність та надійність об'ємно планіровочних і конструктивних рішень і планам-схемам земельних ділянок позивача і відповідача за результатами геодезичної зйомки, оскільки указані документи не мають дозвільного характеру на використання позивачкою суміжної земельної ділянки для виїзду з гаражу, а лише фіксують існуючий стан розташування забудов.

Твердження апелянта про те, що в ході судового розгляду спростовані доводи відповідача стосовно того, що позивачка сама створила перешкоди у користуванні гаражем літ. «Д» щільною забудовою на території належного їй домоволодіння і що така забудова ніяким чином не вплинула на встановлений і єдино можливий спосіб користування гаражем через земельну ділянку ОСОБА_7, колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки вони спростовуються фактами, встановленими рішенням Феодосійського міського суду від 24.04.2009 року, ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 26 лютого 2013 року (т. 2 а.с. 93-96) стосовно того, що на час прийняття до експлуатації гаражу літ. «Д» на території домоволодіння ОСОБА_6 не існувало забудов, які б перешкоджали виїзду автомашини з гаражу по земельній ділянці на вул. Степову, відсутність таких забудов була умовою прийняття до експлуатації гаражу. Забудови літ. «З», «Ж», «М», «К», «Л», «Е», «Н» були зведені пізніше, про що свідчить свідоцтво про право власності від 15.12.2008 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Феодосійської міської ради від 21.11.2008 року (т. 1 а.с. 4).

Згідно ч. 1 ст. 401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 100 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Таким чином, згідно з вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне господарське використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачка зобов'язана довести, що задоволення її потреб неможливо здійснити яким-небудь іншим необтяжливим для відповідача способом.

Отже, вирішуючи вимоги про встановлення земельного сервітуту на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має врахувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; що позивач звертався до відповідача і домовленості не досягнуто; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 заперечувала проти встановлення ОСОБА_6 сервітуту на право користування належною їй на праві власності частиною земельної ділянки, посилаючись на те, що ОСОБА_6 безпосередньо до неї з приводу встановлення земельного сервітуту не зверталася, а звернулася з позовом до суду; що користування ОСОБА_6 гаражем літ. «Д» і проїзд можливо обладнати з території належного позивачці домоволодіння, перешкоди у користуванні гаражем ОСОБА_6 створила собі сама, щільно забудувавши земельну ділянку; що встановлення такого сервітуту робить неможливим використання земельної ділянки відповідачки за призначенням.

В обґрунтування своїх позовних вимог і доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 посилається на висновки експерта, відповідно до яких у позивача не має можливості користування належним їй гаражем літ. «Д» по АДРЕСА_1 за цільовим призначенням в інший спосіб, окрім як використовувати для проїзду земельну ділянку, що належить ОСОБА_7 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Стаття 212 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Отже, висновок експерта № 1036 від 20 травня 2011 року (т. 1 а.с. 68-74) та висновок № 127/128 від 15 квітня 2013 року (т. 2 а.с. 98-105) підлягають оцінки судом у сукупності з іншими доказами. Так, експертом встановлено (т. 2 а.с. 99-100), що ширина пішохідної доріжки, якою є вулиця Степова у м. Феодосії по фасадній частині домоволодіння АДРЕСА_1 (а саме: 2,1 м до електроопори, 3,0 м до земляної насипи, 4, 1 м до надземного газопроводу) не надає технічної можливості проїзду та в'їзду автомобільному транспорту на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 з боку вулиці Степової. Але ж поза увагою експерта залишилася та обставина, що виїзд з боку домоволодіння АДРЕСА_2 на 2-ий Степовий проїзд також має обмеження і потребує реконструкції існуючого газопроводу, що підтверджується висновком начальника ВДАІ м. Феодосії при УДАІ МУМВС України в АР Крим від 05.03.2008 року (т. 1 а.с. 89). Таким чином, висновок експерта щодо необхідності встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці, що належить ОСОБА_7 для проїзду ОСОБА_6 до гаражу літ. «Д» не є безумовним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що встановлення земельного сервітуту площею 69 кв.м на земельній ділянці площею 0,0315 га, що належить ОСОБА_7, буде обтяжливим для відповідачки, оскільки площа земельної ділянки стосовно якої встановлюється земельний сервітут, є значною і становить 1/5 частку загальної площі земельної ділянки та не дозволить ОСОБА_7 повною мірою використовувати земельну ділянку за призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку.

За таких обставин, на думку колегії суддів, позивачкою не спростовані заперечення відповідачки про те, що внаслідок встановлення земельного сервітуту будуть порушені її права власника земельної ділянки щодо користування належною їй земельною ділянкою за цільовим призначенням.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому скарга не підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер спірних правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, з урахуванням встановлених обставин справи та вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2012 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Самойлова А.П. Приходченко Т.С. Авраміді