ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2006                                                                                                   Справа № 32/374-06  

  

         Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів:  Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Стуковенковій Н.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 14.12.2006 року:

позивача: Волнянська О.А.- юр., дов. від 11.08.2006 року

відповідача: Сакало П.А.- юр., дов.№56 від 20.09.2006 року

                                                                                     

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства “Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2006 року по справі №32/374-06

за позовом: закритого акціонерного товариства “Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” (м. Дніпропетровськ)

до: регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)

                 про: визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

         Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2006 року (підписано 30.10.2006р.) по справі №32/374-06  (суддя Васильєв О.Ю.) відмовлено у задоволені позовних вимог закритого акціонерного товариства “Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” (м. Дніпропетровськ) до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) про визнання права власності на нерухоме майно –базу відпочинку за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, сел. Кіровське, квартал 36.

Не погоджуючись з рішенням суду, закрите акціонерне товариство “Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” (м. Дніпропетровськ) –позивач –подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2006 року по справі №32/374-06. В апеляційній скарзі позивач посилається на викривлення судом першої інстанції документальних даних у відомості перерахунку балансової вартості основних фондів, акті оцінки, договорі купівлі-продажу від 14.12.1993р. В судовому рішенні вказано, що “база відпочинку відображена в акті оцінки як майно, для якого органом приватизації встановлений особливий режим приватизації, тобто воно виключено із вартості майна, яке передавалося позивачу у власність”. Позивач звертає увагу на те, що вартість будинків відпочинку по відомості перерахунку складає 2172754 крб., а з оціночної вартості в акті оцінки виключено тільки 100000 крб., що відповідає вартості тільки акцій банку “Україна”. Отже, висновок суду не відповідає дійсності, оскільки вартість бази відпочинку у сумі 2172754 крб. була оплачена позивачем в складі вартості цілісного майнового комплексу “ДФНМ” відповідно до п.п. 2.3 договору купівлі-продажу від 14.12.1993р. Судом також невірно вказана вартість цілісного майнового комплексу позивача –2516934 крб., тоді як згідно п. 2 договору купівлі-продажу від 14.12.1993р. його вартість складає 1975215 крб. Скаржник вважає, що висновок суду про те, що спірне майно належить відповідачу на підставі того, що “він ще не визначився з способом управління” саме на базу відпочинку, не має законних підстав. Крім того, господарським судом не було надано оцінки правомірності позовних вимог позивача про визнання права власності на спірне майно на підставі ст. 344 ЦК України про набувальну давність.

       Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) у судовому засіданні пояснив, що судом правомірно відмовлено у задоволенні позову, оскільки позивач не має право власності на спірне майно. Зазначене майно не могло бути передано до статутного фонду товариства, тому судове рішення є законним і обґрунтованим.

У справі оголошувалася перерва до 15.50 21 грудня 2006 року.

Вислухав представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що закритим акціонерним товариством “Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” був пред’явлений позов, у якому позивач просив на підставі ст.ст.11, 16, 344 Цивільного кодексу України визнати його власником бази відпочинку „Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” у сел. Кіровському, квартал 36 Дніпропетровського району. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що спірний об’єкт побудований за рахунок фабрики до 1980 року і фабрика користується цією базою на протязі більше 30 років, але юридичний статус бази відпочинку до цього моменту не визначений. Отже підставами заявленого позову було визнання право власності на майно за набувальною давністю.

В процесі розгляду справи у місцевому господарському суді позивач не змінював підстави позову.

Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року Згідно п.8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, позови про визнання права власності за набувальною давністю можуть бути пред’явлені не раніше 01 січня 2011 року.

В апеляційній скарзі заявник посилався також на ті обставини, що він є власником майна в силу того, що зазначене майно передано йому на підставі договору купівлі-продажу у порядку приватизації у 1993 році і за це майно позивач сплатив грошові кошти.

Не заперечуючи проти зазначеного факту Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову, оскільки позов заявлений про визнання права власності за набувальною давністю, позивач не змінював до прийняття рішення судом першої інстанції позовні вимоги, а апеляційному суду не надано право виходити за межі заявлених позовних вимог. Разом з тим, ця обставина не перешкоджає повторному зверненню з позовом про визнання права власності на спірне майно з інших підстав.

Приймаючи рішення по справі, господарський суд Дніпропетровської області у порушення п.2 ч.1 ст.83 ГПК України вийшов за межі заявлених позовних вимог і вирішив спір, виходячи не тільки із підстав заявлених позовних вимог, а й з інших підстав.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за набувальною давністю слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів” (м. Дніпропетровськ) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2006 року у справі №32/374-06 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Головуючий                                                                                    О.С. Євстигнеєв

Судді:                                                                                               Л.О. Лотоцька

                                                                                                                           Р.М. Бахмат

З оригіналом згідно.

Помічник судді                                                  М.В. Юрченко

21.12.2006р.