Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
Справа № 121/8976/13-а
26.02.14 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Яковенко С.Ю. ,
Єланської О.Е.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Леонов А.А. ) від 26.11.13 у справі № 121/8976/13-а
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Масандрівської селищної ради (вул. Стаханівська, 21,смт. Масандра, м. Ялта, АР Крим,98650)
про визнання недійсним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2013 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Масандрівської селищної ради про визнання недійсним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено (арк. с. 43-45).
Рішення суду мотивовано тим, що позивач звернулась до відповідача з клопотанням про виділення їй земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га в межах смт. Відрадне АР Крим з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва рішенням Масандрівської селищної ради було відмовлено в задоволенні цього клопотання, так як можливість самостійного визначення органом державної влади або органом місцевого самоврядування, в компетенції якого знаходиться вирішення питання про надання безоплатно у власність громадян земельних ділянок відповідно до статті 118 Земельного Кодексу України, місця розташування земельної ділянки, що надається громадянину, не передбачена.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_2, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (арк. с. 61-70).
Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, основні з яких полягають в тому, що в мотивувальній частині постанови суду першої інстанції вказано на те, що у графічному матеріалу доданому до клопотання не зазначено бажаного місця розташування земельної ділянки, таке твердження суду не відповідає фактам, так як додано графічні матеріали з визначенням бажаного місця розташування земельної ділянки в адміністративних межах селища Відрадне; з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції не зрозуміло чи суд для обґрунтування своєї позиції використовує твердження відповідача чи зробив такі висновки за результатами дослідження матеріалів справи, при цьому в рішенні суду є посилання на аркуш справи згідно якого зроблено такий висновок, проте не вказано, що саме досліджувалося та на підставі яких саме норм чинного законодавства суд дійшов висновку; що подані графічні матеріали не відповідають вимогам чинного законодавства; суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а саме статті 118 ЗКУ, та вказує, що Відповідач відмовляючи у задоволенні клопотання вказав правомірно підстави такої відмови, а саме: на підставі невідповідності місця розташування земельної ділянки, яка запитувана, вимогам законодавства, відсутності генерального плану, іншої містобудівної документації смт. Відрадне, та враховуючи пропозицію постійної комісії ради з землеустрою та екології; так норми статті 118 ЗКУ не містять такої підстави у відмові в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою як, відсутності генерального плану, іншої містобудівної документації; суд першої інстанції не встановив всіх фактичних обставин по справі, що на думку Позивача вплинуло на законність судового рішення, що суд першої інстанції при розгляді позову порушив норми процесуального права, а саме статті 11 КАСУ згідно якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та норми статті 159 КАС України; суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а саме статті 118 Земельного кодексу України; відповідно до частини сьомої ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його надані; суд першої інстанції невірно встановив всі фактичні обставини по справі, не надав належної оцінки обставинам справи.
В судове засідання, призначене на 26.02.2014 позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та своєчасно (арк. с. 77-78).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
11.04.2013 (дата підписання) 07.05.2013 (дата звернення) ОСОБА_2 звернулась до Масандрівської селищної ради в порядку статті 118 Земельного кодексу України про виділення їй земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га в межах смт. Відрадне, АР Крим з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, посилаючись на те, що має право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності без її погодження (арк.с.9-10).
Позивач до зазначеного клопотання надала копію паспорту та індетифікаційного коду, копія договору доручення, графічні матеріали, а саме копію плану населеного пункту смт. Відрадне, АР Крим без зазначення місця розташування земельної ділянки, однак з графічних матеріалів смт. Відрадне, АР Крим неможливо встановити місце розташування запрошуваної земельної ділянки (арк.с.11).
25.06.2013 Рішенням Масандрівської селищної ради № 16 35-ої сесії 6-го скликання відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відносно відведення безоплатно у власність та в оренду земельних ділянок в межах населених пунктів Масандрівської селищної ради смт. Відрадне, смт. Схід наступним громадянам та юридичним особам: 1.98 ОСОБА_2, на земельну ділянку площею 0, 15 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АР Крим, в межах смт. Відрадне (арк. с. 15).
12.07.2013 Рішенням Масандрівської селищної ради № 2 36-ої сесії 6-го скликання, внесено зміни в Рішення Масандрівської селищної ради № 16 від 25.06.2013 35-ої сесії 6-го скликання "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відносно відведення безоплатно у власність та оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам в межах населених пунктах Масандрівської селищної ради смт. Відрадне", виклавши преамбулу рішення в наступній редакції:
"Розглянувши заяви громадян та юридичних осіб про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно у власність та в оренду земельних ділянок у межах населених пунктів Масандрівського селищної ради смт. Відрадне, смт. Схід, беручи до уваги невідповідність місця розташування земельної ділянки, яка запитувана, вимогам законодавства, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, ухвалу Ялтинського міського суду від 18.01.2013 по справі № 2а/121/82/13, враховуючи пропозиції постійної комісії ради по землекористуванню та екології (протокол засідання № 104 від 14.05.2013) , керуючись ст.ст. 12 , 39, 118 (ч.7 ), 122 , 124, 134 Земельного Кодексу України, Законом України № 5245-17 від 06.09.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішенням № 40 33 сесії Масандрівського селищної ради від 29.04.2013, Масандрівський селищна рада" (арк. с. 16).
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Масандрівської селищної ради, в якому просить:
- визнати недійсним рішення відповідача від 25 червня 2013 року № 16 та рішення від 12.07.2013 № 2 36-ї сесії 6 скликання в частині відмови в задоволенні мого клопотання про виділення та передачу у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0, 10 га в межах смт. Відрадне Масандрівської селищної ради;
- зобов'язати відповідача повторно винести на засідання чергової сесії Масандрівської селищної ради та розглянути подане Позивачем клопотання про виділення та передачу у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0, 10 га в межах смт. Відрадне у відповідності до норм чинного законодавства;
- відшкодувати на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору (арк. с. 3-5).
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Суд першої інстанції здійснив аналіз діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. п. "а", "б" статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Пункт "б" частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України передбачає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частина 6 статті 118 Земельного Кодексу України закріплює, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу- певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частина 1 статті 122 Земельного Кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах , повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне Рішення Масандрівської селищної ради № 16 від 25.06.2013 35-ої сесії 6-го скликання, зі змінами, внесеними до нього рішенням Масандрівської селищної ради № 2 від 12.07.2013 36-ої сесії 6-го скликання про відмову у задоволенні клопотання позивача про визначення без її погодження та виділення їй земельної ділянки орієнтованим розміром 0,15 га в межах смт. Відрадне АР Крим з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, прийнято відповідачем без порушень вимог чинного законодавства, в межах повноважень та на підставі закону, а саме відповідно до статті 118 Земельного Кодексу України, можливість самостійного визначення органом державної влади або органом місцевого самоврядування, в компетенції якого знаходиться вирішення питання про надання безоплатно у власність громадян земельних ділянок, не передбачено.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що звернення позивача до органу місцевого самоврядування, який має право розпоряджатися землею у межах населеного пункту, вказавши тільки населений пункт, у якому бажає отримати земельну ділянки, що є недостатнім.
Позивач, повинен був зазначити конкретну земельну ділянку у межах населеного пункту, та надати викопіювання з кадастрової карти та іншої картографічної документації, отриманої відповідно до положень Закону України "Про земельний кадастр" та Порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 року № 1051.
Доводи позивача, які стосуються строків розгляду її клопотання оцінці не підлягають, так як не є предметом спору, позивач бездіяльність відповідача не оспорювала.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів предмет позову і підстава позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є те, що конкретно вимагає позивач обравший спосіб захисту цього права чи інтересу, що є змістом вимоги.
Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
У судової колегії, при викладених обставинах, відсутні підстави для зміни предмету позовних вимог, так як принцип диспозитивності означає, що процес розгляду адміністративного спору виникає, як правило, з ініціативи зацікавлених осіб і суд вирішує тільки ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і суд не може вийти за межі цих вимог. Дії адміністративного суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача, адміністративний суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог. Чинники диспозитивності пов'язані не із специфікацією суб'єктивних прав, які підлягають захисту, а із самою природою юрисдикції діяльності із захисту суб'єктивних прав. Як правило, спосіб захисту визначається у матеріальному праві: стаття 16 Цивільного кодексу України, стаття 20 Господарського кодексу України.
Обраний позивачем спосіб захисту права не може бути використаний при розгляді цього спору та такий позов не може бути задоволений, оскільки згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим, законодавство не встановлює, що будь-який з цих способів захисту права може бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне. Обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права. У відносинах між позивачем та відповідачем судова колегія не виявила будь-якого порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права.
За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Мотиви, доводи та обгрунтування позивача не спростовують вищевикладеного.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції надав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26.11.13 у справі № 121/8976/13-а залишити без задоволення.
2. Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26.11.13 у справі № 121/8976/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис С.Ю. Яковенко
підпис О.Е.Єланська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна