Судове рішення #355425
ПОСТАНОВА

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2006 р.

Справа № 14/320-4321

 16 год. 35 хв.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

 

у складі   судді Руденка О.В.            

при секретарі судового засідання  Михайлишин Л.М.

Розглянув справу

за позовом  Приватного підприємця ОСОБА_1. АДРЕСА_1

до  Державної податкової інспекції у Підволочиському районі вул. Зелена, 1, смт. Підволочиськ, Тернопільська область           

про  скасування  податкових повідомлень-рішень.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1., паспорт №НОМЕР_1

відповідача: Шумило М.П., довіреність №3088/10 від 24.07.06р.,

                            Кавецький О.С., довіреність №7594/10 від 24.11.06р.

 

Суть справи:

Приватний підприємець ОСОБА_1., смт.Підволочиськ, Тернопільська область звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі про скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на безпідставність донарахування податковим органом підприємцю податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, вказуючи при цьому на відсутність з боку платника податків порушень норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини

У запереченнях на позов та згідно з поясненнями повноважних представників, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані правові акти індивідуальної дії винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

24.11.2006 року позивачем по справі подана заява про відмову від позову в частині нарахування суми податку на додану вартість в розмірі 1047 грн. основного платежу та 523,50 грн. штрафних санкцій  та по податку з доходів від підприємницької діяльності в розмірі 680 грн. основного платежу ( суми податкових зобов'язань визначені контролюючим органом за наслідками дослідження документів платника податків за червень 2005 року оформлених за результатами  фінансово - господарських операцій приватного підприємця із ТОВ " Агро- Юг В").   

При вирішенні вказаної заяви по суті судом враховано, що відповідно до  статті 51 КАС України позивач має право  відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Зважаючи на те що такі дії приватного  підприємця не суперечать закону,  не порушують чиїх небудь прав, свобод та інтересів, суд, в порядку ст.112 КАС України  приймає відмову від позову щодо частини позовних вимог, що в свою чергу є підставою для закриття провадження у справі в цій частині за правилами ч.2 абз.1 ст.157 КАС України.  

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно  ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, посадовими особами контролюючого органу 23.03.2006р. складено акт за №НОМЕР_2. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення платником податків вимог розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 ВР від 26.12.1992р. та Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 (надалі Закон ) що, в свою чергу, обумовило донарахування 11364 грн. податку з доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю та  податку на додану вартість в сумі 17486 грн.

Зважаючи на наведені обставини, 28.03.2006р. контролюючим органом відповідно до підпунктів „б” та "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та згідно з підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу згідно з податковим повідомленням-рішенням №НОМЕР_3 визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 11365 грн. основного платежу, та згідно з податковим повідомленням-рішенням №НОМЕР_4  податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 26229 грн. (в т.ч. 17486 грн. за основним платежем, 8743 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Наведені правові акти індивідуальної дії оспорені підприємцем у судовому порядку. 

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Даючи правову оцінку висновкам, що містяться у акті перевірки суд враховує, що  нарахування спірних сум податкових зобов'язань по ПДВ  та податку із доходів фізичних осіб, здійснено контролюючим органом за результатами дослідження фінансово - господарських операцій  позивача із  його контрагентом ПП "Багро".

Так, із описової частини акта перевірки та наявних у справі первинних документів, які досліджувались посадовими особами ДПС слідує,  що:

- на виконання правочину укладеного в усній формі  контрагентом  позивача у листопаді 2004 року реалізовано  останньому товарно -матеріальні цінності ( філе оселедця с/м) на загальну суму 98634 грн.  Факт здійснення вказаної господарської операції   засвідчується  накладною № НОМЕР_5 та податковою накладною від цього ж числа із порядковим номером 262 (загальна сума поставки - 98634 грн., в т.ч.ПДВ- 16439 грн.), що надані позивачу   ПП "Багро";

- оплата за отримані ТМЦ між учасниками договірних відносин проведена готівкою із оформленням прибуткових касових ордерів, квитанції до яких досліджувались посадовими особами контролюючого органу, якими і констатовано що розрахунки за ТМЦ здійснені в повному обсязі, факт придбання  ТМЦ відображений у книзі обліку придбання товарів, отримані товари використані позивачем на виробничі потреби; сума ПДВ включена до податкового кредиту згідно із декларацією по податку на додану вартість за листопад 2004 року;

- в ході проведення перевірки ПП ОСОБА_1. товарно-транспортних накладних по отриманій від ПП "Багро" продукції не представлено.

 Із наведеного контролюючим органом зроблені висновки про те, що сума податку на додану вартість сплачена позивачем у ціні товару своєму постачальнику  безпідставно включена до складу податкового кредиту у декларації за листопад 2004 року. 

В той же час, матеріалами справи вказані висновки  не підтверджуються. Більше того зібрані в процесі судового розгляду докази вказують на їх  невідповідність  фактичним обставинам  та вимогам Закону з огляду на наступне.

Виконання сторонами договірних зобов'язань належним чином та в повному обсязі засвідчується як первинними документами ( копії видаткових накладних та платіжних документів про перерахування коштів в матеріалах справи) так і даними  перевірки з цього приводу.

Із матеріалів справи слідує, що ПП "Багро" як на час виникнення спірних правовідносин так і на час розгляду справи судом  являвся платником податку на додану вартість.      

Відповідно до п.3.1.1 статті 3, пункту 7.1  статті 7 Закону, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними ( контрактними ) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ; особа -продавець, зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на кожну повну  або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ, включити її до своїх податкових зобов'язань з дотриманням положень п.7.3 ст.7 Закону;  скласти і передати  контрагенту податкову накладну ( п.7.2 ст.7 Закону), що є підставою для віднесення вказаної у ній суми ПДВ до податкового кредиту (п.7.4 ст.7 Закону).

У процесі розгляду справи судом, на підставі первинних документів ,   податкових декларацій з ПДВ ( декларації ПП "Багро"  за спірний період в матеріалах справи), пояснень учасників спору,  з'ясовано, що :

-  на виконання умов правочинів, укладених в усній формі ПП "Багро"  реалізовано позивачу товарно - матеріальні цінності ( філе оселедця с/м),  а останнім проведено оплату за неї у повному обсязі, при цьому дати виникнення податкових зобов'язань по спірних операціях та права на податковий кредит, що визначені контрагентами договірних відносин, відповідають і ґрунтуються на приписах  п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п.7.5.1 п.7.5  статті 7 Закону;

- на виконання обов'язку визначеного п.п. 7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону продавець - ПП "Багро" надав  покупцю - позивачу у справі  податкові накладні, що містять всі необхідні реквізити та відомості перелічені у наведеній вище нормі Закону;

- згідно поданої до контролюючого органу декларації з ПДВ за листопад  2004 року ПП "Багро" визначено суму податкового зобов'язання у графі 15 в розмірі 398059 грн.;

- зустрічних перевірок ПП "Багро" з питань взаємовідносин з позивачем контролюючим органом не проводилось;

- предметом спору у даній справі являються правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціях з поставки товарів, а не надання послуг з перевезення вантажу. А відтак, відсутність товарно - транспортних накладних, позбавляє особу, яка несе відповідні витрати по транспортуванню включати їх до складу податкового кредиту,  що у спірних правовідносинах місця не має.

 

Поряд з цим, суд враховує, що відповідно до п.п. 7.7.1п.7.7 статті 7 Закону, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Пунктом 10 Інструкції  про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, що затверджена наказом ДПА України  17.03.2001 №110 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. визначено, що факти  порушень  податкового  та  іншого  законодавства посадова  особа  органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому   чітко   викладається  зміст  порушення  з обґрунтуванням   порушених  норм  законодавчих  актів та вказуються конкретні  їх  пункти  і статті.

Жодних допустимих доказів зазначених вище,   які вказували б на порушення   ПП "Багро"  у листопаді  2004 р.  вимог Закону  при формуванні  своїх податкових зобов'язань по спірних операціях із позивачем , а відтак і задекларованих  у декларації з ПДВ до сплати сум податку  за звітний період  контролюючим органом суду  не представлено.

Крім того, фактів перевищення податкового кредиту над зобов'язаннями, і як наслідок - бюджетного відшкодування  за спірні періоди  перевіркою не встановлено, а відтак суд констатує, що посилання контролюючого органу на приписи п.1.8 статті 8 Закону є безпідставними, а ототожнення права платника податку на податковий кредит з його правом на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, як і податкового зобов'язання ( п.7.3 ст. 7 Закону ) із порядком  визначення  суми  податку,  що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України ( п.7.7 статті 7 Закону) є таким що положенням  цього Закону  не відповідає.

При цьому слід зазначити, що зазначений Закон не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту  платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених                                (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів               (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва                   (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат  відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України “Про податок на додану вартість”  не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Верховний Суд України у постанові від 18 квітня 2006 року (копія у справі) зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит  у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови  та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджуються порушення товариством п.п.7.2.3 п.7.2 п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5.п.п.7.7.1 п.7.7 статті 7  Закону.

Відповідно до п.п.9.12.1 п.9.12. статті 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” оподаткування доходів,  отриманих фізичною особою від продажу  нею товарів (надання послуг,  виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється  за правилами,  встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Пунктом 22.10 статті 22 вказаного вище нормативно-правового акта визнано таким,  що втратив чинність,  Декрет  Кабінету Міністрів України  від  26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет),  крім розділу IV у частині  оподаткування  доходів   фізичних   осіб   від   зайняття підприємницькою  діяльністю,  який  застосовується  з  урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього  Закону  та  діє  до  набрання чинності  спеціальним  законом  з  питань  оподаткування  фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. 

   Статтею 13 Декрету визначено, що до  складу  витрат,  безпосередньо  пов'язаних  з  одержанням доходів,  належать витрати,  які  включаються  до  складу  валових витрат  виробництва  (обігу)  або  підлягають амортизації згідно з Законом України   "Про   оподаткування    прибутку    підприємств".

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ( в редакції що діяла на час винекнення спірних правовідносин)   визначено, що  валові витрати виробництва та  обігу  -  це сума  будь-яких  витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,  здійснюваних як  компенсація  вартості товарів (робіт,  послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником  податку  для  їх  подальшого  використання у власній господарській діяльності. Зазначені витрати відповідно до вимог закону мають бути підтверджені відповідними документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку  (п.п. 5.3.9  ст. 5 цього ж Закону).

За таких обставин, понесені позивачем у листопаді 2004 року витрати (копії платіжних документів в матеріалах справи, факт оплати позивачем в повному обсязі вартості ТМЦ придбаних у ПП "Багро" підтверджені перевірюючим як в акті перевірки так і в судовому засіданні ) як компенсація вартості придбаних ним у ПП "Багро" товарів,  для подальшого їх  використання у власній господарській діяльності (ст.11 акту)   , згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь приватного підприємства "Багро"  коштів зі складу  витрат, і, відповідно, не було  підстав для збільшення бази оподаткування по податку з доходів фізичних осіб  та донарахування позивачу цього податку  згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

При цьому, судом враховано і положення  статті 71 КАС України, згідно із якою  в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій  покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми,  належних та допустимих доказів, які б  підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог  Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу  з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6, 7, 86, 89, 94 - 98, 112, 157, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1.  Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі від 28 березня 2006 року №НОМЕР_3 в частині визначення приватному підприємцю  ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 10685 грн. основного платежу,  №НОМЕР_4  від 28 березня 2006 року за платежем податок на додану вартість в сумі 24658 грн. 50 коп. (в тому числі основного платежу - 16439 грн., штрафних санкцій - 8219 грн. 50 коп.).

3.  В решті позовних вимог провадження у справі закрити .

4. Стягнути з державного бюджету України на користь Приватного підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ін. код: НОМЕР_6) - 80 грн. сплаченого державного мита  пропорційно до задоволених позовних вимог.

 

 

Постанова  суду першої інстанції  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

 

 

 

Суддя                                                                                 О.В. Руденко

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація