Справа №:121/7546/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Берещанський Ю.В.

№ провадження:22-ц/190/1370/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Павловської І.Г.,

суддів:Адаменко О.Г., Шестакової Н.В.,

при секретарі:Усеїновій Н.У.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 до ОСОБА_25, ОСОБА_26, Лівадійської селищної ради про визнання незаконним і скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 20 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

03.09.13 позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_25, ОСОБА_26 і Лівадійської селищної ради та просили визнати незаконним і скасувати рішення Лівадійської селищної ради №17 від 24.02.10; зобов'язати відповідачей ОСОБА_25 та ОСОБА_26 знести самовільно збудовану огорожу на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Лівадійської селищної ради у власність ОСОБА_25 надана земельна ділянка для будівництва і обслуговування приватного будинку за рахунок прибудинкової території будинку АДРЕСА_1, поряд зі сходами на другий поверх будинку АДРЕСА_1 на пандусі самочинно встановлена огорожа, яка перекриває під'їзд та прохід до квартир позивачів. Крім того вказують, що через огороджену відповідачами територію проходить газопровід, що постачає газ до будинку АДРЕСА_1, а також знаходиться газорозподільний щит та водовід з каналізацією вказаного будинку.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким їх позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального і процесуального права, неповно з'ясовані обставини справи та зроблені висновки що їм не відповідають. Доводи апеляційної скарги по суті зводяться до мотивів, що викладені у позовній заяві з урахуванням уточнень. Зокрема зазначають, що суд помилково не прийняв до уваги план садиби, посилаючись на статтю 16 Закону України «Про планування і забудову територій», оскільки вказаний закон на час розгляду справи у суді втратив свою силу.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не доведено, що вони мають право власності чи користування земельною ділянкою, яка передана у власність відповідачеві, тому відсутнє право, яке б підлягало судовому захисту шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, позивачами не надано суду доказів, що зведена відповідачами огорожа виходить за межи земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_25, або порушує їх права як власників квартир.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким вирішенням спору, вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, припустився порушень норм матеріального права, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення за підстав пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення.

Відповідно до вимог статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою Ялтинського міського суду.

При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що позивачі є власниками та співвласниками квартир, розташованих у будинку АДРЕСА_1, що також підтверджується копіями відповідних документів ( а. с. 25 -42 )

24.02.10 Лівадійською селищною радою ухвалено рішення № 17, яким затверджено проект землеустрою по відводу і передачі у власність ОСОБА_25 земельної ділянки площею 0,0570 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 на землях Лівадійської селищної ради.

На підставі зазначеного рішення 13.04.12 ОСОБА_25 отримав державний акт серії ЯЛ № 927574.

За змістом вимог статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Крім того, статтею 155 ЗК України, передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже основною підставою для визнання недійсним акту органу виконавчої влади або місцевого самоврядування є встановлення факту порушення ним права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Відповідно до статті 42 Земельного кодексу України (далі ЗК) чинної на момент виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абзаці 4 пункту 19 постанови від 16.04.04 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при приватизації громадянами одно - або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону від 19.06.92 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною 3 статті 42 ЗК України, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень частини 3 статті 88 ЗК України, тобто шляхом отримання в користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Згідно плану садиби і будівель будинку АДРЕСА_1 інвентарної справи БТІ загальна площа прибудинкової території складає 5 470кв.м., у тому числі під двором 3 845кв.м., при цьому зазначено, що відповідачу у приватну власність передана частина прибудинкової території, яка огороджена під самі сходи на другий поверх багатоквартирного будинку і повністю перекриває прохід до внутрішньої сторони будинку та господарських споруд. Крім того, на час інвентаризації поточних технічних змін 18.02.10, тобто до винесення спірного рішення місцевою владою, органом БТІ зазначено наявність самовільних будівель у вигляді житлового будинку літера «Б», під будівництво і обслуговування якого відповідачу надана частина прибудинкової території.( а. с. 11, 15, 24).

Разом з тим, згідно діючого на час користування позивачами прибудинковою територією законодавства, зокрема, пункту 4.1 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05.04.96 № 31/30/53/396, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.04.96 за № 203/1228, прибудинкові території (земельні ділянки) передаються у власність або надаються у користування відповідними органами місцевого самоврядування, в тому числі на умовах оренди, об'єднанням власників будинків для обслуговування існуючого житлового будинку (будинків) відповідно до земельного законодавства.

Згідно пункту 4.4 зазначеного Положення частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень будинку. Згідно з абзацом другим цього ж пункту виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та її окреме відчуження не допускаються.

Аналізуючи наведені норми закону, та фактичні обставини справи, судова колегія вважає, що висновок суду першої про те, що позивачі не набули права користування спірною земельною ділянкою, оскільки відсутній проект розподілу території кварталу, мікрорайону є необґрунтованим.

Згідно з вимогами статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів ( частина 2 статті 3 ЦПК).

Приписами статті 391 ЦК встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі самовільно без згоди позивачів звели огороджу на прибудинкової території, перекрили проїзд, зруйнували пандус біля сходів на другий поверх, огородили газорозподільний щит всього багатоквартирного будинку, зруйнували дитячу площадку, та шнури для білизни .

Вказані обставини підтверджуються листами КП ЖЄО «Лівадія» № 61-2/409 від 23.04.13 та інспекції ДАБК в АРК, зі змісту яких вбачається, що за самовільне будівництво огорожі на прибудинкової території ОСОБА_26 притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 152 КПАП України ( а. с. 18,19).

У листі Ялтинського управління по експлуатації газового господарства ПАТ «Кримгаз» № 1379 від 12.08.13 зазначено, що при обстеженні газорозподільного щиту будинку АДРЕСА_1, який був встановлений на прибудинковій території, виходом на місце встановлено влаштування огорожі, яка повністю унеможливлює його технічне обслуговуване, про що відповідачу внесений припис про усунення перешкод ( а. с. 21,22).

За правилами статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Статтею 126 ЗК ( в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.09 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3521-VI від 16.06.11 , № 5059-VI від 05.07.12) встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому, на думку колегії суддів, наявний в матеріалах справи державний акт на спірну земельну ділянку не є належним доказом права власності, отже необхідності в його скасуванні не має.

Відповідно до приписів частини 2 статі 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( в редакції закону № 406-УП від 04.07.13), записи до Державного реєстру скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Оскільки правовстановлюючий документ, яким є рішення Лівадійської селищної ради № 17 від 24.02.10, визнано недійсним, то підлягає скасуванню державна реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,0570га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою:АДРЕСА_1 за ОСОБА_25.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та ухвалив помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, яке підлягає скасуванню за зазначених вище підстав.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 20 листопада 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати рішення Лівадійської селищної ради № 17 від 24.02.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою по відводу і передачі у власність ОСОБА_29 земельної ділянки площею 0,0570га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою:АДРЕСА_1».

Зобов'язати ОСОБА_25 та ОСОБА_26 знести огорожу земельної ділянки площею 0,0570га на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_1 в місячній строк.

В разі невиконання рішення суду у встановлений строк знести огорожу примусово органом державної виконавчої служби.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді