АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 22-ц/774/2020/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Корягін В.О.

Справа № 440/3030/12 Доповідач - Петренко І.О.

Категорія - 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Романюк М.М.,Макарова М.О.

при секретарі - Кравцовій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія Фінанс" на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія Фінанс", третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до TOB «Дія Фінанс» про захист прав споживачів, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що у липні 2012 року вона звернулася до ОСОБА_2 з питання отримання позики для придбання житла, яка є представником TOB «Дія Фінанс», остання їй повідомила, що для того щоб отримати позику у розмірі 100 000 грн. їй необхідно сплатити на рахунок товариства 6 000 грн. 10 липня 2012 року вона внесла на рахунок відповідача 6 000 грн., після цього 13 липня 2012 року вона ще доплатила 6 000 грн. та цього ж дня між сторонами був укладений договір № 200897 про надання послуг, згідно з яким TOB «Дія Фінанс» повинно було надати позивачу позику у сумі 100 000 грн. для придбання житла. Так, виходячи зі змісту договору вона сплачувала кошти відповідачу не за сам товар, а за можливість одержання права на отримання позики, так як товариство без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права отримання позики одному із учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності TOB «Дія Фінанс», а щомісячний платіж, відповідно до додатку № 1 є платою за передачу прав та обов'язків, а не погашення позики. Таким чином, між нею та товариством було укладено договір про надання послуг, який ввів її, як споживача, в оману, а дії товариства є недобросовісними і містять ознаки пірамідальної схеми. Вважала, що договір про надання послуг не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», такими діями відповідача їй завдано моральну шкоду, внаслідок чого вона просила суд визнати недійсними договір № 200897 від 13 липня 2012 року та додатки до нього № 1 та № 2, стягнути з відповідача на її користь 12 000 грн. сплачених за договором про надання послуг від 13 липня 2012 року та у відшкодування моральної шкоди стягнути 1 200 грн.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір про надання послуг № 200897, укладений 13 липня 2012 року між ОСОБА_1 та TOB «Дія Фінанс». Стягнуто з TOB «Дія Фінанс» на користь ОСОБА_1 сплачені нею кошти за договором про надання послуг у розмірі 12 000 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Дія Фінанс» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Рішенням колегії суддів апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року рішення Тернавського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2013 року скасовано і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 рок касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволена частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року скасовано , справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 липня 2012 року між позивачем та TOB «Дія Фінанс» було укладено договір № 200897 про надання послуг ( ар. сп.6-10).

Відповідно до ст. 1 договору адміністратор зобовязується вчинити певні дії спрямовані на придбання товару зазначеного в додатку № 1, та на умовах зазначених в додатку № 2, який є невід'ємною частиною цього договору; сформувати групу учасників, забезпечити її організацію та діяльність в системі адміністрування, організовувати та проводити заходи по розподілу коштів, здійснити оплату товарів на користь учасника, надавати інші послуги і вчиняти інші правочини. Вартість, порядок та строки розрахунків зазначені в додатках.

Згідно з ст. 2 договору адміністратор зобовязується надати дозвіл, а також оплатити вартість товару, якщо учасник виконає усі умови даного договору та додатків до нього.

Відповідно до ст. 4 даний договір не є договором про надання кредиту, не зворотною фінансовою допомогою (позикою).

Відповідно до квитанції № 408 від 10 липня 2012 року ОСОБА_1 внесла на рахунок TOB «Дія Фінанс» 6 000 грн та згідно з квитанцією № 17 від 13 липня 2012 року ще 6 000 грн.( ар. сп. 10)

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що договір суперечить положенням ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» внаслідок здійснення TOB «Дія Фінанс» нечесної підприємницької практики, яка є такою, що містить несправедливі умови, а тому договір підлягає визнанню недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину, а також у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди вважав їх недоведеними.

Рішення позивачкою не оскаржувалось .

Згідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись з позовом до суду позивач, як на підставу позову, посилалася на вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки відповідач здійснює нечесну підприємницьку діяльність.

Відповідно до положень, закріплених у п. 7 ч. 1, ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. З ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 липня 2012 року між позивачем та ТОВ «Дія Фінанс» було укладено договір №200897 від 13 липня 2012 року про надання послуг. Відповідно до ст. 1 даного договору адміністратор зобов'язується вчинити певні дії спрямовані на придбання товару зазначеного в додатку №1, та на умовах зазначених в додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору: сформувати групу учасників, забезпечити її організацію та діяльність в системі адміністрування, організовувати та проводити заходи по розподілу коштів, здійснити оплату товарів на користь учасника, надавати інші послуги і вчиняти інші правочини. Вартість, порядок та строки розрахунків зазначені в додатках. Згідно ст. 2 адміністратор зобов'язується надати дозвіл, а також оплатити вартість товару, якщо учасник виконує усі умови даного договору та додатків до нього. Відповідно до ст. 4 даний договір не є договором про надання кредиту, не є зворотною фінансовою допомогою (позикою). (а.с. 6-9).

Згідно квитанції №17 від 13 липня 2012 р. ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ «Дія Фінанс» 6000 грн. Відповідно до квитанції №408 від 10 липня 2012 р. ОСОБА_1 внесла на рахунок ТОВ «Дія Фінанс» 6000 грн. (а.с. 10).

Відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №845/11-5 від 05 лютого 2013 р., станом на 30 січня 2013 р., інформація про товариство з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» до Державного реєстру фінансових установ не вносилась, статусу фінансової установи не набувало, ліцензій на надання фінансових послуг не отримувало (а.с. 32).

Виходячи зі змісту зазначеного договору виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що: клієнт сплачує передбачені договором кошти, а ТОВ «Дія Фінанс» формує групу клієнтів, за рахунок чистих внесків яких здійснюється придбання товарів. Також договір не містить строків та (або) термінів отримання клієнтом товару та не передбачає будь-яких гарантій отримання клієнтом товару навіть у разі повної оплати його вартості.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що договір суперечить положенням ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» внаслідок здійснення TOB «Дія Фінанс» нечесної підприємницької практики, яка є такою, що містить несправедливі умови, а тому договір підлягає визнанню недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину, а також у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди вважав їх недоведеними.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів виходячи з наступного.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також ;інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись з позовом до суду позивач, як на підставу позову, посилалася на вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки відповідач здійснює нечесну підприємницьку діяльність.

Крім того, відповідно до положень, закріплених у п. 7 ч. 1, ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. З ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Оскільки позивач за умовами договору повинна була сплачувати кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, а ТОВ «Дія Фінанс» без залучення власних коштів формувало об'єднання клієнтів, за рахунок коштів яких здійснюється передача права на купівлю товару одному з учасників цього об'єднання, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми суд першої інстанції прийшов до вірного, що діяльність відповідача з реалізації програми є такою, що вводить споживача в оману та порушує права позивача.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, ухвалено законне і обґрунтоване рішення. а інші доводи апеляційної скарги є неспроможними та не спростовують висновків суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що діяльність, яку здійснює товариство віднесена законом до надання фінансових послуг, яку вони мали право проводити і до 09.01.2013 року мали право укладати договори про надання вказаних послуг самі по собі суттєвого значення не мають , оскільки здійснення діяльності і вчинення правочину не є тотожними поняттями. Згідно пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 3462-УІ, відповідач дійсно мав право здійснювати свою діяльність по вже укладеним договорам до 09.01.2013 року, однак укладати нові договори з часу набрання чинності цим Законом, тобто з 08.01.2012 р., відповідно до положень ст. 227 ЦК України, товариство мало право тільки за наявності відповідного дозволу (ліцензії).

Виходячи з вище наведеного , колегія суддів вважає , що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює .Підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели , чи могли призвести до неправильного вирішення справи не встановлено , а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню , а рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія Фінанс" - відхилити.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді