245/34/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2014 року. Старобешівський районний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Дмитрієва О.Ф., при секретарі Вжещ Ю.О., за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешеве цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5

про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно, третя особа ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що на підставі рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 25.09.2007 року за ОСОБА_4 визнано право власності на нежитлову будівлю розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Він домовився з ОСОБА_4 про купівлю в останнього частини приміщення для розміщення торгівельного об*єкту. Предметом договору була частина приміщення, яка в технічному паспорті на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 зазначена як кімната №5(12,40 кв.м.), кімната №3 (21,50 кв.м.) та кімната №4 (1 кв.м), загальна площа яких складає 34,9 кв.м. Вартість одного квадратного метра приміщення складала 3000 грн., а загальна вартість становила 105,00 грн. В наступному вони досягли згоди, що вартість зазначеної частини приміщення складе 110000,00 грн. На виконання умов договору купівлі-продажу частини приміщення 17.10.2009 року він сплати ОСОБА_4 30000,00 грн., 13.11.2009 10000,00 грн., 23.11.2009 року 70000,00 грн., а загалом 110000,00 грн. Відповідач на кожну отриману від нього суму грошей писав розписки. Відповідно до досягнутої між ним та відповідачем домовленості останній зобов*язався повести ремонт приміщення та передати його у належному для використання стані. У подальшому відповідач ОСОБА_4 відмовився від посвідчення договору купівлі-продажу у нотаріальній конторі та наполягав що він звернувся із позовом до суду. Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 10.11.2009 року договір купівлі-продажу від 03.08.2009 року укладений між ним та ОСОБА_4 був визнаний дійсним та за ним було визнане право власності на кімнату №3 площею 36,40 кв.м. Додатковим рішенням від 16.03.2010 року було доповнено рішення від 10.11.2009 року та за ним встановлено право власності на відчужувану частину нежитлової будівлі, площа якої складає 9/100 ідеальної частки. На підставі зазначених рішень він зареєстрував право власності на 9/100 часток будинку АДРЕСА_1 в Старобешівському БТІ про що дані були внесені в державний реєстр нерухомого майна. В подальшому рішення суду були скасовані та скасована реєстрація права власності на частину спірної будівлі. Просить визнати дійсним договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі укладений між ним та ОСОБА_4 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на кімнати 3,4,5 за технічним паспортом від 09.04.2010 року або 9/100 ідеальної частини будівлі АДРЕСА_1.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. Позивач суду пояснив що передача грошових коштів та приміщення відбулась тому вважає що договір купівлі-продажу є дійсним. Грошові кошти передавав ОСОБА_4 частинами, загальна сума грошових коштів переданих відповідачу ОСОБА_4 складає 110000 грн. 9/100 ідеальної частки приміщення йому передали восени 2009 року. Договір купівлі-продажу рішенням суду був визнаний дійсним й на підставі цього рішення Старобешівським БТІ було проведено державну реєстрацію. Після скасування рішення апеляційним судом реєстрацію за права власності було скасовано. На його прохання знову оформити договір купівлі-продажу ОСОБА_4 відмовився.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 до судового засідання не з*явились, надали заяви, просили справу розглянути за їх відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_4-ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, суду пояснив, що оскільки договір купівлі-продажу підлягає як нотаріальному посвідченню так і державній реєстрації він не може бути визнаний судом дійсним.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Припис ст. 15 кореспондується із ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів.

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, про що також зазначено в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме 03.08.2009 року, власником нежитлової будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_4, на підставі рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 25.09.2007 року. 03.08.2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу кімнат №3,4,5 або 9/100 ідеальної частини будівлі АДРЕСА_1, який ОСОБА_4 відмовляється посвідчувати нотаріально.

Частино 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 3 ст.640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно до вимог ст.657 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 09 листопада 2009 року зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

В ст.203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом.

З урахуванням викладеного суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним, оскільки заявлені ним вимоги не ґрунтуються на законі.

Щодо вимог позивача про встановлення права власності на кімнати 3,4,5 або 9/100 ідеальної частини будівлі АДРЕСА_1 судом встановлено наступне.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки позивачу у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним відмовлено, відсутні й правові підстави для задоволенні позову в частині встановлення за позивачем права власності на кімнати 3,4,5 або 9/100 ідеальної частини будівлі АДРЕСА_1, тому суд відмовляє в задоволенні цих вимог.

Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У зв*язку з розглядом справи по суті заходи забезпечення позову у вигляді зобов'язання ОСОБА_4 підключити до систем опалення та електропостачання кімнат АДРЕСА_1 застосовані згідно ухвали Старобешівського районного суду Донецької області від 24 лютого 2012 року (справа 2-з-3/2012) підлягають скасуванню.

Питання про розподіл судових витрат, суд вирішує у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України.

Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено судові витрати стягненню не підлягають.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 208, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд ст. 328,626,640,655,657 ЦК України , суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Заходи забезпечення позову у вигляді зобов'язання ОСОБА_4 підключити до систем опалення та електропостачання кімнат АДРЕСА_1 застосовані згідно ухвали Старобешівського районного суду Донецької області від 24 лютого 2012 року (справа 2-з-3/2012) скасувати.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя:

26.02.2014