Справа № 22- 4446/07                                                         Головуючий у 1 інстанції: Щасна Т.В.

Доповідач : Кадєтова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27   липня   2007   року   Колегія   суддів   судової   палати   в   цивільних   справах Апеляційного суду м.Києва

в складі: Головуючого-судді:                                    Кадєтової О.В.

суддів :                                                                       Жайворонок Т.Є., Карпенко С.О.

при секретарі:                                                             Зражевській Н.О.

за участю: представника ОСОБА_1. - ОСОБА_2., представників ОСОБА_3. - ОСОБА_4. та ОСОБА_5.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 14 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Київське міське управління юстиції про визнання недійсним заповіту у частині, про визнання шлюбного контракту недійсним та про визнання права власності на частку садового будиночку і земельної ділянки та зобов'язання усунути перешкоди в реалізації права власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно , -

ВСТАНОВИЛА:

18 серпня 2006 р. звернулась до суду з вищезазначеним позовом до відповідача та просила визнати за нею, з урахуванням уточнених позовних вимог, недійсним шлюбний контракт, укладений між нею та ОСОБА_6 27 травня 1999 року, визнати частково недійсним заповіт складений 13 травня 1999 року ОСОБА_6 на користь відповідача в частині земельної ділянки та 2 частини садового будиночку, розташованого на ній, визнати за нею у порядку спадкування права власності на 1/2 частину земельної ділянки, приватизованої на ім'я спадкодавця, визнати за нею право власності на 1/2 частину садового будиночку, розташованого на цій ділянці як на частку у спільній власності подружжя на 1/ 8 його частину у порядку спадкування, а всього на 5/8 його частин, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди в реалізації права власника. Зазначає, що про заповіт свого чоловіка ОСОБА_6. їй стало відомо лише після смерті чоловіка і цей заповіт протирічить ст. 534 ЦК України 1963 року, оскільки 1/2 частина садового будиночку належить їй як сумісне майно подружжя. Вважала заповіт недійним на підставі ст. 48, 59, 534 ЦК України 1963 року, а тому просить визнати його недійсним на 1/2 частину з моменту його укладання, окрім 1/2 частини садового будиночку, що належала спадкодавцю. Крім того, вважала, що шлюбний контракт слід визнати недійсним з підстав ст. 56 ЦК України 1963 року, який діяв на момент укладання, тобто такий, що укладений під впливом помилки. Додавала, що на момент відкриття спадщини вона була за віком непрацездатною інвалідом другої групи, а тому вважає, що відповідно до вимог ст.1241 ЦК України у будь-якому разі має право на обов'язкову частку в спадковому майні.

2  

Відповідач ОСОБА_3. звернувся до суду з зустрічним позовом, який в процесі розгляду справи уточнив, просив відмовити позивачці за основним позовом у задоволенні позовних вимог та визнати за ним в порядку спадкування право власності на весь садовий будиночок та земельну ділянку, які є предметом спору, зобов'язати позивачку відшкодувати йому: 1/2 частину вартості рухомого спадкового майна на суму 7569 грн.; 1/2 частини витрат на поховання спадкодавця, що становить 2982 грн.; 1/2 частину сум заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат без врахування витрат на поховання, що становить 861,90 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2006 року основний та зустрічний позови задоволені частково.

Визнано недійним шлюбний контракт, укладений 27 травня 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та посвідчений другою Київською нотаріальною конторою за реєстровим № 7-2326 в частині його пунктів 1 та 2.

Визнано частково недійсним заповіт від 13 травня 1999 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 та посвідчений другою Київською нотаріальною конторою за реєстровим № 7-2063 в частині 1/2 частки садового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, а також в частині земельної ділянки за цією адресою.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки № 47 площею 0,0574 га, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину садового будиночку, розташованого на земельній ділянці № 47 (в садовому товаристві АДРЕСА_1, як на частику власності подружжя та на 1/8 частину цього будинку в порядку спадкування, а всього на 5/8 його частин.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою № 47 та розташованим на ній садовим будиночком за АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 права власності на 3/8 частки садового будиночку за адресою АДРЕСА_1.

Визнато за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки № 47 загальною площею 0,0574 га, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 541 грн. в порядку відшкодування витрат на поховання спадкодавця.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію його частки в рухомому спадковому майні в сумі 600 грн., виділивши холодильник GeneralFrostFR240-1101 та телевізор SHARP21E1FRUу власність ОСОБА_1.

У іншій частині основного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представником ОСОБА_3. - ОСОБА_4. подано апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового, яким задовольнити його вимоги, викладені у зустрічному позові, подані до суду першої інстанції. Також просили накласти арешт на спірну земельну ділянку та садовий будинок. Вважають рішення суду незаконним та необгрунтованим. Посилаються на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи, що мають   значення   для   справи,   судом   порушені   та   неправильно   застосовані   норми

3

матеріального, а також процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши доповідь судді Кадєтової О.В., пояснення осіб, які з'явились в апеляційну інстанцію, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час складання заповіту ОСОБА_6. був власником лише Viчастини вказаного садового будинку і взагалі не був власником вказаної земельної ділянки, то цей заповіт в розмірі 1/2 частини садового будиночку, що належала ОСОБА_1. та в частині земельної ділянки, яка була власністю держави є недійсним, а тому відповідно до ст. 59 ЦК України від 1963 року, цей заповіт є недійсним в наведеній частині з моменту його укладання.

Крім того, суд першої інстанції визнав шлюбний контракт недійсним, у зв'язку з тим, що ОСОБА_6. своїми діями ввів позивачку в оману, під впливом чого вона і погодилась підписати шлюбний контракт.

До того ж, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони по справі є в рівних частках спадкоємцями ОСОБА_6., який помер 02 квітня 2006 року, як спадкоємці першої черги, які прийняли спадщину шляхом звернення у встановлений законом строк до нотаріальної контори, то кожний з них в порядку спадкування набув право власності на 1/2 частку цієї земельної ділянки, оскільки сам ОСОБА_6. при житті приватизував вказану земельну ділянку та оформив право власності на себе.

Також, з врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка за основним позовом з врахуванням обов'язкової долі у спадщині у розмірі, має право власності на 5/8 часток садового будинку та 1/2 частину земельної ділянки, а відповідач відповідно має право власності на 3/8 частки садового будинку та А частку земельної ділянки.

Проте колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, оскільки висновки суду першої інстанції, наведені у його рішенні, суперечать наявним у матеріалах справи доказам та вимогам цивільного законодавства України.

Згідно статті 1 Цивільно-процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами статті 3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного судочинства, є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має біти законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим - рішення, ухвалене на основі повно й усебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені у судовому засіданні.

Як свідчать матеріали справи з 7 лютого 1976 року позивачка ОСОБА_1. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 11 жовтня 1994 року (копії свідоцтва про укладення та розірвання шлюбу - а.с.6).

11 жовтня 1994 року шлюб між ними було розірвано згідно свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.6).

09 вересня 1994 року між сторонами був укладений письмовий Договір про добровільний поділ майна подружжя, гідно якого ОСОБА_1., зокрема, залишається трьохкімнатна квартира по АДРЕСА_2, у зв 'язку з чим її бувший

4  

чоловік ОСОБА_6. повинен з неї виписатись, а ОСОБА_6. залишається садова ділянка АДРЕСА_1 з усіма розташованими на ній будівлями, майном та насадженнями,  у зв'язку з чим ОСОБА_1. виписується з указаного садової ділянки та оформляє (а.с.47).

09 вересня 1994 року ОСОБА_1. було написано заяву Голові садового товариства Осокорки-1 заводу ЖБК- 135 про те, що у зв'язку із розлученням з ОСОБА_6. та добровільним поділом між ними вищевказаного майна, вона просить виключити її з членів садового товариства (за умовою, що ОСОБА_6. засвідчить, що він виписався із квартири по АДРЕСА_2) і просить вважати садову ділянку АДРЕСА_1 з усіма розташованими на ній будівлями, майном та насадженнями, особистою власністю ОСОБА_6. (а.с.48).

На виконання вказаної домовленості ОСОБА_6. виписався із квартири АДРЕСА_2 та був з серпня 1996 року був прописаний у гуртожитку АДРЕСА_3, в якому був зареєстрований до моменту смерті (а.с.66).

Згідно нотаріально засвідченого Договору дарування квартири від 20.06.1996 року ОСОБА_1. подарувала своєму сину ОСОБА_7. квартиру АДРЕСА_2 (а.с.10).

ОСОБА_6. 13 травня 1999 року склав заповіт, згідно якого він на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що належний йому садовий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1, а також земельну ділянку при ньому, надану для ведення садівництва заповів своєму сину ОСОБА_3, що був засвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Патрєвою Ю.П. та зареєстровано у реєстрі за № 7-2063 9а.с.430.

Як вбачається із нотаріально засвідченого шлюбного Договору від 27 травня 1999 року ОСОБА_6. та ОСОБА_1. маючи намір вступити до шлюбу уклали цей договір про наступне:

1 .Майно, що придбано кожним із подружжя до реєстрації шлюбу, є особистим майном на чиє ім'я воно зареєстровано і після реєстрації шлюбу не буде являтися спільним сумісним майном, а саме: ОСОБА_6. належить до шлюбу - садовий будинок з прилежною до нього земельною ділянкою АДРЕСА_1, ОСОБА_1. належить до шлюбу - квартира АДРЕСА_2.

2. На зазначене вище особисте майно кожний з нас залишає заповітне розпорядження на випадок смерті. Крім того ОСОБА_6. та ОСОБА_1. підтвердили один одному, що той із подружжя, який переживе іншого, не претендуватиме на успадкування зазначеного вище особистого майна, на яке було складено заповіт на користь іншої особи. У разі претендування пережившого супруга на заповітне майно, зазначений в заповіті спадкоємець має право звернутись до суду і оскаржити вимоги пережившого супруга, (а.с.44).

09 червня 1999 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1, знову уклали шлюб згідно свідоцтва про укладення шлюбу, після чого дружині була присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с.7).

Рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва, ОСОБА_6. передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,057 га на АДРЕСА_1.

Згідно листа Головного управляння земельних ресурсів та державного акту від 23.07.2004р. на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6. (а.с. 5, 60).

5

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (a.cll).

Судом беззаперечно встановлено, і це не заперечувалось сторонами при апеляційному розгляді справи, що після розірвання шлюбу 11.10.1994 року ОСОБА_6. та ОСОБА_1. не звертались до суду з позовами про поділ майна подружжя у встановлений строками позовної давності термін.

Колегія суддів вважає, що відсутність позову (спору) про поділ майна між колишнім подружжям, свідчить про вирішення цього питання між ними добровільним та мирним шляхом, що також підтверджується вищенаведеним договором про добровільний поділ майна подружжя та діями кожного із колишнього подружжя, спрямованими на виконання цього договору, а саме ОСОБА_6. виписався із квартири, а Вінницька написала заяву про те, що просить вважати спірну садову ділянку власністю її чоловіка ОСОБА_6.

За таких обставин відсутні підстави для визнання садового будинку спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст. 534 ЦК України в редакції 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) однієї або кільком особам, як тим, що входять до кола спадкоємців, та і тим, що не входять до кола спадкоємців.

Виходячи з вищенаведених встановлених фактичних обставин справи, підтверджених наявними у матеріалах справи доказами, висновок суду першої інстанції про визнання заповіту частково недійсним на підставі на ст. 534 ЦК України в редакції 1963 року, у зв'язку з тим, що ОСОБА_6. не мав права заповідати конкретні об'єкти нерухомості або їх частки, що йому не належали, оскільки він був власником лише 1/2 частини вказаного садового будиночку і взагалі не був власником вищезазначеної земельної ділянки, яка була власністю держави, є безпідставним та не ґрунтується вимогам цивільного законодавства.

Колегія судців вважає, що у матеріалах справи відсутні підстави для визнання заповіту недійсним, передбачені цивільним законодавством України.

Не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону висновок суду першої інстанції про те, що шлюбний договір є недійсним, оскільки він укладений внаслідок обману з боку ОСОБА_6. та помилки з боку ОСОБА_1.

Із матеріалів вбачається, що нотаріально засвідчений шлюбний договір від 27.05.1999 року не був оскаржений сторонами цього договору при житті ОСОБА_6., тобто протягом семи років, що свідчить про те, що сторони погодились з усіма його умовами.

Крім того, за досягнутою між ОСОБА_6. та ОСОБА_1. добровільною домовленістю, і як встановлено не оспорювалося ними до укладання нового шлюбу, було те, що останній залишається трьохкімнатна квартира у м. Києві, що й було закладено у оспорюваний шлюбний договір.

За загальними правилами та змісту цивільного законодавства сторони є вільними в укладанні, договору, виборі контрагента, та визначені умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Так, ч.1 ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або немайнові права неповнолітніх дітей.

У частині 1 ст. 56 ЦК України в редакції 1963 року зазначено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, що діяла внаслідок помилки.

6

Статтею 27 КпШС України регламентовано, що подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні та необов'язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.

Статтею 27-1 КпШС України встановлено, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя. Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України .

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, спірний шлюбний договір є таким, що спрямований на обмеження майнових прав позивачки і погіршують її становище порівняно з законодавством України, а також укладений нею під впливом помилки, спростовується зібраними у справі доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні, передбачені цивільним законодавством України, підстави для визнання шлюбного договору недійсним.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що згідно довідки Київського МБТІ від 05.09.2006 року за № 29498 станом на 04.09.2006 року по даний книг реєстрації Бюро садовий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності не зареєстрований (а.с.59).

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, до яких згідно ст. 181 ЦК України відноситься й земельні ділянки, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягають державній реєстрації.

Таким чином у суду першої інстанції не було підстав для визнання права власності ні за ОСОБА_1. на 5/8 спірного садового будинку, ні за ОСОБА_3. на 3/8 садового будинку, оскільки спірний садовий будинок у встановленому законом порядку у БТІ не зареєстрований.

Аналізуючи зібрані у справі докази, колегія суддів, виходячи з загальних засад цивільного судочинства, а саме справедливості та законності, приходить до висновку, що у порядку спадкування право власності на спірну земельну ділянку слід визнати за сином ОСОБА_6. - ОСОБА_3. за заповітом.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору по зустрічним позовним вимогам ОСОБА_3. щодо зобов'язання позивачки відшкодувати йому: 1/2 частину вартості рухомого спадкового майна на суму 7569 грн.; 1/2 частини витрат на поховання спадкодавця, що становить 2982 гри.; V2 частину сум заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат без врахування витрат на поховання, що становить 861,90 грн. є обгрунтованим та відповідає чинному цивільному законодавству України, а тому у цій частині суд залишає його без змін.

Суд обґрунтував свій висновок щодо часткового задоволення зустрічного позову у частині відшкодування з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_3. грошової компенсації вартості його частки у рухомому спадковому майні на суму 600 гри.

Інших доказів про наявність на день відкриття спадщини будь-якого іншого спадкового майна, судом не встановлено, а тому ОСОБА_3. обгрунтовано відмовлено у поділі такого спадкового майна як, зокрема, двох фабричних віолончелей, магнітофону SHARP, двох контрабасів, п'яти скрипок та інше.

Обгрунтовано суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_3. 1/2 частину понесених ним витрат на поховання спадкодавця у розмірі 541 грн.

Оскільки ОСОБА_3. не був членом сім'ї спадкодавця у розумінні ст. 1227 ЦК України, не проживав разом з ним, не був пов'язаний взаємним побутом, тому суд

7 правильно відмовив йому у задоволенні зустрічного позову у частині стягнення  !/2 частини суми заробітної плати та інше.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті основного позову та зустрічного позову, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права у частині визнання недійсним заповіту та шлюбного контракту та визнання права власності на земельну ділянку та права власності на садовий будинок, висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи, що за правилами ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині та ухвалення у цій частині нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307,309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

Вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 14 грудня 2006 року частково скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання частково недійсним заповіту, визнання недійсним шлюбного контракту та про визнання права власності на частку садового будиночку і земельної ділянки, а також зобов'язання усунути перешкоди в реалізації права власності відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування на земельну ділянку АДРЕСА_1.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову у частині визнання права власності на садовий будинок, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 541грн. в порядку відшкодування витрат на поховання спадкодавця.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію його частки у рухомому майні в сумі 600 грн., виділивши холодильник GENERALFROSTFR240-1101 та телевізор SHARP21E1FRUу власність ОСОБА_1.

У решті позовних вимог основного та зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути

оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної

сили.