Справа № 338/1887/13-ц
Провадження № 22-ц/779/547/2014
Категорія 45
Головуючий у 1 інстанції Гутич П.Ф.
Суддя-доповідач Горейко М.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.
секретаря Гавриляк Є.М.
з участю апелянта ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Манявської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради від 30 червня 2013 року та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до Манявської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради від 30 червня 2013 року, зобов'язання сільської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невірну оцінку доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема апелянт зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд допустив пряме і грубе порушення норм ст. 125 Конституції України, ЦК України, ЦПК України, пунктів 2, 6, 10, 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, в порушення вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд вирішив дану справу з порушенням норм матеріального права, що підлягали застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також неправильно витлумачив ці норми, у мотивувальній частині рішення суд не навів дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, не дав їм юридичну оцінку та не визначив відповідно до них правовідносини. Встановлюючи наявність або відсутність фактів. Якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд не мотивував свої дії та не враховував, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, суд не встановив, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси ОСОБА_4, яким документом у відповідності до вимог ЦК України встановлено за ОСОБА_4 право власності на спірний будинок та право користування або власності на спірну земельну ділянку. У мотивувальній частині оспорюваного рішення не міститься жодного обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову та не наведено посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.
Апелянт стверджує, що суд не взяв до уваги та в оскаржуваному рішенні не дав правової оцінки доказам, які наведені позивачем у позовній заяві. Поза увагою суду та без правової оцінки залишені також його посилання на діючі нормативні акти щодо спірних правовідносин.
Також, на думку апелянта, не відповідає вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» твердження суду про те, що підставою для відмови в задоволенні позову є акт державного виконавця відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції від 22.08.2013 року, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які акти про встановлення межових знаків в натурі, в матеріалах справи та в мотивувальній частині рішення відсутні посилання на встановлення землевпорядними організаціями меж спірних земельних ділянок в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою. Державний виконавець не є тією особою, якій згідно Земельного кодексу України та ЗУ «Про землеустрій» надано право виділення земельної ділянки в користування, поділу земельної ділянки та встановлення меж земельної ділянки.
З наведених підстав просив рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_5 задоволити повністю.
В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги не визнала.
Представник відповідача Манявської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.
З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши доповідача, пояснення апелянта та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, стосовно якої позивач подав до сільської ради заяву про дозвіл на розроблення проекту землеустрою, знаходиться у користуванні його сина ОСОБА_3 та колишньої невістки ОСОБА_4 На цій земельній ділянці споруджено житловий будинок, який за рішенням суду розподілений між колишнім подружжям ОСОБА_4, а ОСОБА_5 уже використав право безоплатної передачі у власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку, а тому сільська рада на законних підставах відмовила йому у дачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, визнаючи його законним та обґрунтованим.
Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 03 березня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до Манявської сільської ради із заявою про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації для приватизації земельної ділянки площею 0,10 га під будівництво та обслуговування житлового будинку, яка розміщена в АДРЕСА_1 і межує з земельною ділянкою під кадастровим номером 2620484801:01:006:0055, власником якої він є (а.с. 9).
Рішенням 19 сесії Манявської сільської ради від 30 червня 2013 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовлено (а.с. 8).
Судом також встановлено, що рішенням Богородчанського районного суду від 17 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2012 року, задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, проведено розподіл житлового будинку, що розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та проведено розподіл вказаної земельної ділянки між подружжям (а.с. 41-42, 95-96).
Рішення суду в частині виділення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 434 кв.м виконане, що підтверджується актом державного виконавця відділу ДВС Богородчанського районного управління юстиції від 22 серпня 2013 року (а.с. 101).
В судовому засіданні суду першої інстанції сторони визнали, що житловий будинок, розподіл якого проведено за рішенням суду від 17.02.2010 року, знаходиться на земельній ділянці, яка межує з земельною ділянкою, кадастровий №2620484801:01:006:0055, власником якої є позивач.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що рішенням Богородчанського районного суду від 31 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2013 року (а.с. 115-117), відмовлено в позові ОСОБА_5 до сільського голови с. Манява, Манявської сільської ради, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними та незаконним рішення Манявської сільської ради від 30 січня 1996 року.
Вказаним рішенням Манявської сільської ради від 30 січня 1996 року (а.с. 97-98, 115-117) ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5
За даними довідки Манявської сільської ради від 03 лютого 2012 року (а.с. 11) ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд передано у власність земельну ділянку площею 0,2095 га, розташовану в АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться лише один раз по кожному виду користування.
Суд першої інстанції, оцінивши такі докази та правильно застосувавши норми матеріального права, а саме положення ст.ст. 116, 118-122 Земельного кодексу України, вірно дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_5 використав право безоплатної передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на ній споруджено житловий будинок, який за рішенням суду розподілений між колишнім подружжям, то позовні вимоги ОСОБА_5 є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 є такими, що були предметом дослідження суду та не спростовують висновки суду першої інстанції і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Горейко М.Д.
Судді: Бойчук І.В.
Ясеновенко Л.В.