ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2006 року                                                                                   Справа № 7/163(32/523(10/12/78))  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:               Джихур О.В., Науменко І.М. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження від 12.12.2006р. № 830)

при секретарі: Лазаренко П.М.

за участю представників сторін:  

позивача –Михайлова О.В., дов. № 570 від 10.11.2006р.;  

позивача –Савченко В.П., дов. № 353 від 01.08.2006р.;                        

відповідача –Пономарьов Ю.М., дов. № 20 від 30.10.2006р.;

відповідача –Мороз А.Ф., дов. № 21 від 30.10.2006р.;                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпрометробуд”, м.Дніпропетровськ           

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2006 року                                    

у справі № 7/163 (32/523 (10/12/78))                                 

за позовом відкритого акціонерного товариства “Дніпрометробуд”, м.Дніпропетровськ                                   

до  державного підприємства “Дніпропетровський метрополітен”, м.Дніпропетровськ                                       

про  стягнення 5 322 040 грн. 05 коп.

          В судовому засіданні 13.12.20096р. було оголошено перерву до 18.12.2006р. (ст..77 ГПК України).

          За згодою представників сторін, присутніх у судовому засіданні, було оголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).       

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2006р. (суддя Коваль Л.А.) по справі № 7/163 (32/523 (10/12/78)) за позовом відкритого акціонерного товариства “Дніпрометробуд”, м.Дніпропетровськ  (далі –ВАТ “Дніпрометробуд”) до державного підприємства “Дніпропетровський метрополітен”, м.Дніпропетровськ (далі –ДП “Дніпропетровський метрополітен”) про стягнення 5 322 040 грн. 05 коп. в задоволенні позову було відмовлено.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано тим, що строк позовної давності по заявленим вимогам скінчився як по основним, так і по додатковим вимогам, що є підставою для відмови в позові (ст.ст.71, 76, 80 ЦК УРСР).

          Не погодившись з вищезазначеним рішенням господарського суду до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач по справі – ВАТ “Дніпрометробуд” м.Дніпропетровськ, посилається на невідповідність висновків, викладених в рішенні, фактичним обставинам та матеріалам справи, невірне застосування норм матеріального права, зокрема:

          - не відповідає обставинам справи висновок господарського суду про те, що підрядні роботи, які виконувались позивачем протягом 1998 року, та які не оплачені станом на 01.01.1999р. (3 552 710 грн. 23 коп.), та роботи, які виконувались протягом 1999 року повинні бути оплачені відповідачем щомісяця, оскільки жоден із наведених господарським судом нормативних актів не містить положень про строки виконання зобов’язань по оплаті вартості виконаних робіт, в тому числі, щомісячно; перераховані нормативні акти зобов’язують замовника і підрядника в будівництві щомісячно складати акти приймання виконаних підрядних робіт № КБ-3 і довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат, але не зобов’язують замовника щомісячно розрахуватися з підрядником;

          - господарським судом не дано належну правову оцінку тому, що у випадку не існування до 01.11.2000р. угоди про строки оплати виконаних робіт, слід було керуватись вимогами ст..165 ЦК УРСР та вимогою позивача, заявленою вперше 23.03.1999р. шляхом направлення претензій про сплату боргу, який існував на 01.01.1999р., а так як з позовом  позивач звернувся в лютому, то у господарського суду були відсутні підстави для застосування ст.ст.71, 80 ЦК УРСР;

          - господарський суд зобов’язаний був урахувати не тільки наявність чи відсутність у позивача обов’язків зарахування поточних платежів на погашення заборгованості за минулий період, але і його  право проводити зарахування платежів, вексельних розрахунків та отриманих матеріальних цінностей на погашення заборгованості минулого періоду.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач –ДП “Дніпропетровський метрополітен” м.Дніпропетровськ, проти задоволення апеляційної скарги заперечує, посилаючись на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.            

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із змісту позовної заяви, її прохальної частини, позивач просив стягнути заборгованість за виконані ним підрядні роботи в період з січня 1999 року по грудень 2001 року на суму 1 990 903 грн. 00 коп. (а.с.8, т.1), а також суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пеню за прострочення виконання грошових зобов’язань.

В подальшому, в ході розгляду справи позивач неодноразово, на підставі ст..22 ГПК України звертався до господарського суду з заявами про збільшення, уточнення позовних вимог. Остаточно позовні вимоги позивача по справі було сформульовано в заяві наданій до господарського суду 17.08.2006р. (а.с.13, т.10), яку було прийнято до розгляду судом. В зазначеній заяві від 17.08.2006р. містяться посилання на обґрунтування суми позову згідно з розрахунками, наданими до пояснень позивача господарського суду 14.08.2006р. (а.с.2-4, т.10). Отже, із наданих розрахунків суми боргу, суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, пені вбачається, що заборгованість (основний борг) позивачем обраховується за період січень 1999 року по лютий 2002 року –1 964 340 грн. 34 коп. (а.с.9, т.10). При цьому, як в зазначеному вище розрахунку, так і в первісному розрахунку до позовної заяви, сума основного боргу обраховувалась з урахуванням боргу на 01.01.1999р. –3 552 710 грн. 23 коп. (а.с.8, т.10; а.с.72-75, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідно до генерального договору підряду на капітальне будівництво та проектування (без дати його укладення), укладеного Дирекцією метрополітену, що будується в м.Дніпропетровську, як “замовником”, та проектно-будівельним об’єднанням “Дніпрометробуд”, як підрядником, останній  взяв на себе зобов’язання проектування та будівництва першої черги Дніпропетровського метрополітену згідно з технічним проектом та зведенням витрат з забезпеченням здачі об’єкту робочій комісії та введенням в дію спільно з “замовником” пускових ділянок в строки, встановлені відповідно до норм тривалості будівництва. Зі змісту договору вбачається, що він почав діяти з 1990 року (а.с.11-12, т.1).

В якості додатку до цього договору сторонами було підписано особливі умови до нього (а.с.13-23, т.1).

Відповідно до п.5.10 вищезазначених особливих умов сторони передбачили, що в процесі будівництва першої черги метрополітену “генеральний підрядчик” здає, а “замовник” приймає по актам спеціалізованої робочої підкомісії та сплачує закінчені будівництвом об’єкти, комплекси, визначені щорічно в додаткових угодах. Докази укладення таких щорічних додаткових угод до договору 1990 року відсутні, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи судам обох інстанцій.

Пунктом 5.4 р.5 зазначених особливих умов сторони встановили, що розрахунки за готову продукцію будівництва здійснюються після уточнення договірної ціни об’єкта, виходячи із вартості фактично виконаних робіт, після приймання об’єкта в експлуатацію в встановленому порядку.

Відповідно до наказу Міністерства транспортного будівництва СРСР від 13.12.1990 року № 152-ор “Про перетворення ПБО “Дніпрометробуд” було перетворено проектно-будівельне об’єднання “Дніпрометробуд” в Управління будівництва метрополітену в м.Дніпропетровську; в подальшому, внаслідок перетворення останнього на підставі наказу міністерства економіки України від 24.08.1993р. № 54 засновано відкрите акціонерне товариство “Дніпрометробуд”, про що зазначено в статуті ВАТ “Дніпрометробуд”, перереєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів, свідоцтво № 04880239 від 08.02.1995р., реєстраційний номер 10184-АТ. Відповідно до п.3.3 названого статуту ВАТ “Дніпрометробуд” є правонаступником державного підприємства “Управління будівництва Дніпропетровського метрополітену”.

В подальшому, відбулось об’єднання ВАТ “Дніпроспецбуд” та ВАТ “Дніпрометробуд” з заснуванням ВАТ “Дніпрометроспецбуд”.

Наказом Фонду державного майна України від 27.03.1998р. № 612 скасовано наказ Фонду державного майна України від 10.10.1996р. № 1203 “Про реорганізацію ВАТ “Дніпроспецбуд” та ВАТ “Дніпрометробуд” Згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 07.05.1998р. № 12/341-АО створено шляхом розподілу ВАТ “Дніпрометроспецбуд” два відкритих акціонерних товариства: ВАТ “Дніпрометробуд” та ВАТ “Дніпроспецбуд”, затверджено статути товариств.

Відповідно до статуту ВАТ “Дніпрометробуд”, зареєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської Ради 26.06.1998р., розпорядження № 656-р, обліковий номер 12994-АТ, товариство є правонаступником ВАТ “Дніпрометроспецбуд” в частині майнових прав та обов’язків ВАТ “Дніпрометробуд” до включення ВАТ “Дніпрометроспецбуд” в державний реєстр з урахуванням зобов’язань по розподільному балансу.

Згідно з наказом Міністерства транспорту України від 09.11.1995р. № 413 Дніпропетровська Дирекція будівництва метрополітену реорганізована в відокремлений структурний підрозділ шляхом приєднання до Державного підприємства “Дніпропетровський метрополітен”.    

З 01.01.1999р. вступив в силу генеральний договір № 2-99 підряду на капітальне будівництво першої черги метрополітену в м.Дніпропетровську від 10.09.1999р. (п.4.1 договору), укладений між ДП “Дніпропетровський метрополітен”, як “замовником”, та ВАТ “Дніпрометробуд”, як “генеральним підрядником”, відповідно до якого “замовник” передав, а “підрядник” прийняв зобов’язання по будівництву об’єктів першої черги метрополітену в м.Дніпропетровську. Пунктом 4.2 зазначеного договору сторони обумовили, що з введенням в дію цього договору генеральний договір підряду на капітальне будівництво першої черги метрополітену від 1990 року втрачає свою силу (а.с.24-25, т.1).  

07.07.1999р. до генерального договору № 2-99 від 10.09.1999р. сторонами було підписано додаткову угоду на 1999 рік (а.с.26, т.1) з урахуванням протоколу розбіжностей (а.с.39-41, т.1).

Відповідно до п.п.4.1-4.3 зазначеної додаткової угоди на 1999 рік сторони передбачили, що “замовник” здійснює оплату за виконані роботи по мірі отримання коштів від інвестора, як шляхом перерахування коштів на рахунок в формі платіжних доручень, так і частково через проведення взаємозаліків, конкретні розміри цих часток визначаються сторонами за взаємною згодою по мірі фінансування інвестора; при цьому, договірні ціни є динамічними, при яких взаєморозрахунки здійснюються з щомісячним узгодженням їх вартості на підставі локальних кошторисів (а.с.28, т.1).

27.06.2000р. до генерального договору № 2-99 від 10.09.1999р. сторонами було підписано додаткову угоду на 2000 рік (а.с.42-53, т.1) (з урахуванням протоколу розбіжностей та протоколу врегулювання розбіжностей (а.с.54-59, т.1)).

Відповідно до п.5.3 цієї додаткової угоди “змовник” здійснює щомісячні платежі за виконані роботи на підставі форм КБ-3, КБ-2 “в”, розрахованих на нормативному рівні, у відповідності до проектно-кошторисної документації, виданої “замовником”, ... підписаних уповноваженими представниками сторін (а.с.45, т.1).

Отже, фактично сторони домовились, що виконання зобов’язань по оплаті вартості виконаних робіт у 2000 році повинно здійснюватись “замовником” щомісячно.  

25.07.2001р. до генерального договору № 2-99 від 10.09.1999р. сторони уклали додаткову угоду на 2001 рік (а.с.60-71, т.1), відповідно до п.5.2 якої оплата виконаних робіт “замовником” здійснюється протягом 5 днів після підписання акту виконаних робіт форми КБ-3, КБ-2 “в” щомісячно.   

Тобто, строк виконання зобов’язань “замовником” по повній оплаті виконаних робіт було визначено зазначеним підпунктом додаткової угоди –5 днів після підписання сторонами акту виконаних робіт форми КБ-3, КБ-2 “в”.

10.03.1999р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 147 (а.с.120, т.9) про оплату заборгованості, зокрема, і боргу в сумі 3 552 739 грн., який виник станом на 01.01.1999р.   

Докази надсилання відповідачеві претензії від 10.03.1999р. № 147 відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій. Посилання скаржника на підпис вчинений 15.03.1999р. на претензії невідомою особою не може бути прийнято, оскільки: відсутній номер вхідної кореспонденції відповідача, будь-які штампи, печатки про отримання кореспонденції, відсутні будь-які відомості про посаду особи, яка прийняла претензію, неможливо визначити, чи є зазначена особа безпосередньо працівником підприємства відповідача.

23.10.2001р. позивач вдруге звернувся до відповідача з претензією № 427 (а.с.116, т.1) на суму 28 878 358 грн., із яких сума основного боргу за період з 01.10.1998р. по 01.10.2001р. визначена як заборгованість 2 297 694 грн.; докази надсилання зазначеної претензії 08.11.2001р. містяться в матеріалах справи (а.с.119, т.1).

Позивач посилається на те, що сторонами не було обумовлено строки виконання зобов’язання “замовником” (відповідачем) по оплаті виконаних робіт, тому в даному випадку позивач звернувся до відповідача в порядку ст..165 ЦК УРСР (який діяв на той час) з вищезазначеними претензіями, які містять вимогу про оплату. Проте, з цим доводом суд  апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки як зазначено вище сторони чітко регламентували в додаткових угодах на 2000-2001 роки до генерального договору № 2-99 строки виконання зобов’язань по оплаті.

Щодо заборгованості, яка виникла в попередній період, до 01.01.1999р., а також заборгованості за 1999 рік, саме про стягнення якої позивач заявив позовні вимоги, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст..111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2006р. по цій справі було скасовано всі попередні судові рішення, ухвали, постанови судів першої та апеляційної інстанції з посиланням на неповноту дослідження, встановлення обставин справи, оскільки судами не було надано належної правової оцінки акту зустрічної перевірки від 03.10.2002р., проведеною КРУ в Дніпропетровській області за період з 01.07.1998р. по 01.09.2002р. (а.с.31, т.7).

Зазначений акт складений по результатам перевірки заборгованості ВАТ “Дніпрометробуд” по взаємовідносинах з ДП “Дніпропетровський метрополітен” станом на 01.09.2002р. на виконання розпорядження прокуратури Дніпропетровської області (а.с.164-167, т.4). Як вбачається із пояснень представників сторін, зазначені результати перевірки, викладені в акті від 03.10.2002р. жодною із сторін не оскаржено в встановленому законом порядку, що визнається представниками сторін в наданих поясненнях, докази протилежного відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України відсутні, не надавались жодною із сторін ні суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду.

Так, із акту перевірки від 03.10.2002р. вбачається, що позивачем виконано роботи за 1999 рік на суму 3 977 800 грн.; за 2000 рік –на суму 2 113 649 грн.; за 2001 рік – на суму 2130433 грн., всього за період з січня 1999 року по грудень 2001 року на суму 8 221 882 грн.

Також, з цього акту перевірки вбачається, що відповідачем здійснено оплату вартості виконаних робіт: в 1999 році –на суму 4 888 235 грн. 80 коп.; в 2000 році –на суму 2 701 107 грн. 90 коп.; в 2001 році –на суму 2 039 723 грн. 10 коп., всього на суму 9 629 066 грн. 80 коп. (а.с.166-167, т.4). Зазначені обставини, щодо кількості  сплачених фактично грошових коштів у 1999-2001 роках визнаються позивачем в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Крім цього, відповідно до висновків КРУ в Дніпропетровській області (а.с.167, т.4) з 01.01.1999р. оплата коштами проводилась відповідачем за виконані роботи того періоду, в якому безпосередньо здійснювались роботи, що підтверджується, як зазначено в акті наданими платіжними дорученнями з вказівкою призначення платежу та періоду, за який проводилась оплата.

Цю обставину також підтверджено матеріалами справи, зокрема, платіжними документами, виписками установ банку з цільовим призначенням платежу на генеральний договір № 2-99, який почав діяти з 01.01.1999р. (а.с.117-194, т.2).

Отже, враховуючи, що позовні вимоги заявлено про стягнення заборгованості, яка виникла з січня 1999 року по грудень 2001 року, а в зазначений період, як вбачається із акту КРУ від 03.10.2002р., відсутня заборгованість по оплаті вартості виконаних робіт, то відсутні правові підстави для стягнення суми боргу за зазначений період, а також річних, пені, суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Щодо посилань скаржника на те, що платежами відповідача, здійсненими за період з 01.01.1999р. по грудень 2001 року, було погашено попередню заборгованість, яка виникла з 1990 року, то ці доводи не можуть бути прийняті, оскільки: по-перше, це суперечить як ст..162 ЦК УРСР, так і ст..525 ЦК України (який набув чинності з 01.01.2004р.); по-друге, позивачем на обґрунтування проведеного заліку оплат по договору № 2-99 погашенням боргу по договору 1990 року не наведено жодної норми матеріального права або пункту генерального договору та додаткових угод до нього, тобто, зазначене проведення взаємозаліку не було передбачено ні умовами договорів, ні законодавством.

Щодо посилань скаржника на п.4.10 додаткової угоди на 1999 рік до генерального договору № 2-99 (а.с.24, т.4), як на підставу проведення заліку платежів у 1999-2001 роках, то ці доводи не приймаються, оскільки: зазначений пункт охоплює лише умови обсягів передоплати в межах договору № 2-99, тоді як цей пункт додаткової угоди не містить будь-яких посилань на договір 1990 року, а також цей пункт не може розповсюджуватись на додаткові угоди 2000-2001 років та здійснені в цей період платежі.

Щодо посилань скаржника на акти звірки, то слід зазначити, що акт звірки відображає рух бухгалтерського обліку обох сторін, оцінюється лише як один із доказів в сукупності з іншими доказами по справі та повинен бути підтверджений належними доказами первинного бухгалтерського обліку, в даному випадку, актами виконаних робіт, довідками вартості  виконаних робіт, форма яких була передбачена на той час законодавством.

Крім цього, даючи правову оцінку доказам, підтверджуючим факт виконаних робіт у січні-грудні 1992, 1998 років (довідки форми № 3, форми КБ-3) (а.с.93-96, т.7; а.с.88, т.7) слід зазначити, що ці довідки містять чисельні виправлення, зроблені “від руки”, виправлення  не завірені підписами та печатками сторін ніяким чином, тобто, посилання позивача саме на ці довідки вартості виконаних робіт за січень-грудень 1998 року, січень-грудень 1992 року не може бути визнано належними доказами в розумінні ст.ст.32, 34, 36 ГПК України. Будь-які інші докази, підтверджуючи факти виконання робіт по договору 1990 року відсутні в матеріалах справи, не надавались відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України судам обох інстанцій.

Також слід зазначити, що відсутні у матеріалах справи та судам обох інстанцій не надавалось жодного доказу  прийняття об’єкта в експлуатацію згідно з п.6.4 особливих умов до договору 1990 року (а.с.21, т.1) на обґрунтування виконання робіт до 01.01.1999р. А як зазначено у змісті апеляційної скарги (а.с.44, т.10) будівництво першої черги Дніпропетровського метрополітену не закінчено і до цього часу.

Статтею 345 ЦК УРСР (який діяв на час виникнення правовідносин) передбачено, що замовник зобов’язаний оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.

Ця норма відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України повністю кореспондується з ч.1 ст.854 ЦК України.  

Враховуючи викладене, факт відсутності заборгованості відповідача по оплаті підрядних робіт у 1999-2001 роках, на стягненні заборгованості саме за цей період наполягав позивач у своїй позовній заяві, факт підтвердження відсутності заборгованості за 1999-2001 роки актом перевірки КРУ у Дніпропетровській області від 03.10.2002р., факт відсутності підтвердження належними доказами виконання робіт до 01.01.1999р. на суму 3 552 739 грн. заборгованості, доказів введення об’єкту в експлуатацію, відсутністю правових підстав для проведення заліків у 1999-2001 роках по погашенню платежів, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

За цих підстав висновок господарського суду, викладений в резолютивній частині рішення відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи, вимогам законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -      

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2006р. по справі № 7/163 (35/523 (10/12/78)) –залишити без змін; апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпрометробуд”, м.Дніпропетровськ –залишити без задоволення.            

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Судді                                                                                                               О.В. Джихур

                                                                                                              І.М.Науменко