Справа № 2/267/3/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Макіївка

Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:

головуючого судді Кульбакова І.В.,

при секретарі Баланюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївка справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними та за зустрічною позовною заявою ОТП «Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Гірницького районного суду м. Макіївки з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними.

ОТП «Факторинг Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно ухвали суду від 2 червня 2010 року вказані позови були об'єднані в одне провадження, як первинний позов та, відповідно, зустрічний позов.

За ухвалою суду від 30 січня 2014 року по вказаній цивільній справі було замінено позивача ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було залучено у якості співвідповідача.

ОСОБА_1 в своїй позовній заяві зазначив, що банк уклавши кредитний договір в іноземній валюті порушивши вимоги ст. 99 Конституції України, яка встановлює, що грошовою одиницею в Україні є гривня. В порушення вимог діючого законодавства України, а саме Цивільного Кодексу України, Господарського Кодексу, вимог Закону України «Про Національний Банк України», декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», постанови КМ України від 18 грудня 1998 року № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін» зазначати ціну в іноземній валюті банк не міг, оскільки єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня, а банк в договорі міг зазначити ціну саме в гривнях, або в гривнях з визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Крім цього, оскільки валюта в договорі була визначена як долари США (іноземна валюта) та має місце перехід права власності, то надання кредиту в доларах США, це валютна операція, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії, та відповідно якої банк не мав, отже надання кредиту, у такому випадку, суперечило діючому законодавству України.

До того ж, кредитний договір було укладено 23 січня 2008 року, тобто у період коли курс долара США по відношенню до гривні України складав 1 $ до 5.00 UAH. Після зростання курсу долара США по відношенню до гривні України виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені в статті 3 ЦК України - принципу справедливості, тому такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника - споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного Кодексу України.

Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій, що дає право для позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача. Отже, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнано судом недійсним. В забезпечення зобов'язання споживача по кредиту був підписаний договір застави від 23 січня 2008 року. Згідно умов п.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

За таких підстав ОСОБА_1 прохав свій позов до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів задовольнити у повному обсязі та визнати недійсним кредитний договір та договір застави.

У судовому засіданні представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Алімов А.С., який діяв на підставі довіреності, заявлений позов ПАТ «ОТП Банк» підтримав в повному обсязі, а у задоволенні позову ОСОБА_1 прохав відмовити, зазначивши суду, що 23 січня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір CL - 106/52/2008 розміром кредиту 39 236 доларів 87 центів США.

Відповідач ОСОБА_1, згідно умов кредитного договору, прийняв кредит та зобов'язався належним чином використати та повернути позивачу суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і використати всі інші зобов'язання, як вони визначені у кредитному договорі.

У зв'язку з тим, що відповідачем не було дотримано зазначених вище умов кредитного договору, ПАТ на підставі умов пункту 1.9.1 кредитного договору було здійснено вимогу дострокового виконання відповідачем його зобов'язань за кредитним договором про погашення заборгованості.

Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дня її одержання, але станом на дату подання позову вимога відповідачем не виконана та відповідні суми ПАТ не сплачені.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача за кредитом складає 35 189 доларів 60 центів США.

23 січня 2008 року із ОСОБА_3 було укладено договір поруки SR - 106/52/2008 від 23 січня 2008 року, відповідно до умов якого остання, як поручитель прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його зобов'язань перед банком за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Також умовами пункту 1.2 договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники, й банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника та і до поручителя, чи до обох одночасно.

12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі - продажу кредитного портфелю.

ПАТ «ОТП Банк» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 23 січня 2008 року, укладеним між ПАТ та відповідачем. Відповідно до вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з вимогами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо вимоги до відповідача за кредитним договором CL - 106/52/2008, у зв'язку з чим, представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прохав суд задовольнити первинний позов у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь ТОВ заборгованість відповідача за кредитом у розмірі 35 189 доларів 60 центів США; 558 доларів 40 центів США заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам на момент звернення до суду; 7 828 гривень 86 копійок нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту та штраф за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 75 гривень, а також судові витрати у вигляді державного мита та витрат на ІТЗ.

Представник ОСОБА_1, ОСОБА_3 - ОСОБА_5, та представник ПАТ «ОТП Банк» до судового засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину своєї неявки суду не повідомили, що відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України не є перешкодою у розгляді вказаної заяви.

Суд, вислухавши пояснення представника ОТП «Факторинг Україна», дослідивши матеріали цивільної справи та докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення, вважає, що позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обґрунтований та підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_1, відповідно, не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до загальних положень про зобов'язання ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 651 ЦК України передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

В статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено поняття банківського кредиту - це будь - яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь - яка гарантія, будь - яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь - яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до умов ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 23 січня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем був укладений договір про надання кредиту CL - SME 106/52/2008 за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 39 236 доларів 87 центів США (а.с. 9 - 15) з терміном погашення до 23 січня 2015 року та сплатою відсотків, які розраховуються за плаваючою процентною ставкою, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 11.49 % річних і FIDR - процентної ставки за строковими депозитами фізичних осіб у валюті.

Відповідно до умов пункту 1.4.1.3 кредитного договору передбачено, що проценти (крім процентів за прострочений кредит) сплачуються позичальником на поточний рахунок в банку в розмірі, визначеному п.п. 1.4.1.1. - 1.4.1.2 цього договору.

Так, пунктом 1.4.1.4 кредитного договору в будь - якому випадку, при повному поверненні суми кредиту нараховані проценти повинні сплачуватись одночасно з поверненням кредиту. При простроченні повернення кредиту проценти за користування простроченими до повернення сумами нараховуються щоденно та повинні сплачуватись одночасно з поверненням кредиту.

П. 1.4.1.5.1 кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань, встановлених будь - яким з п.п. 2.3.6, 2.3.7, 2.3.7.1, цього договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується за цим договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка)) підвищується на 4 % річних, в порядку передбаченому цим договором.

Згідно з п. 1.4.1.5.2 кредитного договору підвищення процентної ставки передбачене п.п. 1.4.1.5.1 цього договору, буде здійснено в силу настання п. 1.4.1.5.1 цього договору та не потребує укладання будь - якого додаткового договору до цього договору чи графіку погашення у новій редакції та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому, процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь - якого з п.п. 2.3.6, 2.3.7, 2.3.7.1 цього договору.

Згідно з умовами п. 1.4.1.5.3 кредитного договору після підвищення процентної ставки в порядку передбаченому п. 1.4.1.5.1 цього договору, та подальшого належного виконання позичальником своїх зобов'язань встановлених п.п. 2.3.6, 2.3.7, 2.3.7.1 2.3.6 цього договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується за цим договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка)) зменшується на 4 % річних, в порядку передбаченому цим договором.

Відповідно до умов п. 1.4.1.5.4 кредитного договору зменшення процентної ставки, передбачене п. 1.4.1.5.3 цього договору, буде здійснено в силу настання п. 1.4.1.5.3 цього договору та не потребує укладання будь - якого додаткового договору до цього договору чи графіку погашення у новій редакції та сторони згодні з таким зменшенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому, процентна ставка по кредиту підлягає зменшенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено належне виконання п.п. 2.3.6, 2.3.7, 2.3.7.1 цього договору.

У відповідності до п. 3 ч.1 кредитного договору для розрахунку відсотків за користування кредитом використовуються плаваюча процентна ставка, фіксований відсоток якої складає 11.49 % річних.

Згідно наданого розрахунку загальна заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам на момент звернення до суду складає - 558. 40 доларів США.

Також п. 3.1.1 статті 3 частини 2 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені кредитним договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочки; пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Згідно наданого розрахунку за несвоєчасне повернення кредиту ОСОБА_1 нарахована пеня, станом на момент звернення до суду, розмір якої складає - 7 828.86 гривень.

Крім того, згідно з умовами п. 3.1.2 та 3.1.3 статті 3 частини 2 кредитного договору, за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 15 календарних днів позичальник, крім пені передбаченої умовами п. 3.1.1 статті 3 частини 2 кредитного договору додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0.01 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 25 гривень, а за прострочення виконання боргових зобов'язань понад 30 календарних днів позичальник, крім пені передбаченої умовами п. 3.1.1 статті 3 частини 2 та штрафу передбаченого умовами п. 3.1.2 статті 3 частини 2 кредитного договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0.02 % від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 50 гривень.

Таким чином, згідно наданого розрахунку позичальник ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором має заборгованість у вигляді:

- 35 189.60 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 558.40 доларів США сума по нарахованим та несплаченим відсоткам;

- 7 828.86 грн. - сума пені за прострочення виконання зобов'язання;

- 75 грн. - сума штрафів згідно з п.п. 3.1.2, 3.1.3 кредитного договору.

23 січня 2008 року із ОСОБА_3 було укладено договір поруки SR - 106/52/2008 від 23 січня 2008 року, відповідно до умов якого остання, як поручитель прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його зобов'язань перед банком за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Також умовами пункту 1.2 договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники, й банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника та і до поручителя, чи до обох одночасно.

Відповідно до ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі - продажу кредитного портфелю.

Згідно ст.1 вказаного договору кредитний портфель - права вимоги до боржників (їх поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості боржників перед продавцем за кредитними договорами , яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь - які штрафні санкції (у разі їх наявності) на дату набранні чинності, а також права, зазначені у статті 3.3. цього договору.

Отже, ПАТ «ОТП Банк» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 23 січня 2008 року, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з вимогами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо вимоги до відповідача за кредитним договором CL - 106/52/2008, у зв'язку з чим, суд вважає обґрунтованими вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з відповідача на користь ТОВ заборгованості відповідача за кредитом у розмірі 35 189 доларів 60 центів США; 558 доларів 40 центів США заборгованості по нарахованим та несплаченим відсоткам; 7 828 гривень 86 копійок нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту та штраф за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 75 гривень.

Крім цього, вирішуючи питання що стягнення сум заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та спростовуючи доводи ОСОБА_1, викладені в позовній заяві останнього, суд вважає за необхідне зазначити, що п. 11 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства про вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, у разі виникнення спору щодо отримання кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п.п «г» п. 4 ст. 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 1 4жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9.11.2004 р. № 1429/10028).

Згідно з п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на використання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 року № 3034 - VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної за сторін кредитного договору.

Також, п. 13 вищевказаної Постанови передбачено, що відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 11 закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795 - VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути судом визнаний недійсним, отже, оскільки кредитний договір між ОТП «Банк» та ОСОБА_1 було укладено у 2008 році, то такі підстави для визнання договору недійсним на оспорюваний кредитний договір не поширюються.

Слід зауважити, що п.п. 15, 16 вищевказаної Постанови встановлено, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 цієї статті, при істотній зміні обставин.

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене та всі обставини по справі докази, суд дійшов до висновку, що вимоги ТОВ «ОТП Факторинг України» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ сум заборгованості по кредитному договору з мотивів невиконання відповідачами умов договору, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, у той час як позов ОСОБА_1 про захист прав споживачів не підлягає задоволенню з підстав наведених вище.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути і понесені позивачем витрати на інформаційне - технічне забезпечення у сумі 120 гривень та судового збору у вигляді державного мита у розмірі 1 700 гривень, сплата яких підтверджується платіжними дорученнями.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 10, 15, 214, 215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними, - відмовити

Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення сум, - задовольнити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» загальну суму простроченої заборгованості у розмірі 35 189 доларів 92 центи США та 7 903 гривні 86 копійок.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму у розмірі 1 700 гривень у вигляді сплаченого державного мита та витрати на ІТЗ у розмірі 120 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя