Справа № 459/3527/13 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/783/7872/13 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретаря: Глинського О.А.,

за участі представника відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області - Пущик Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області, Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області, Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди завданої трудовим каліцтвом та професійним захворюванням, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 вересня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області в користь ОСОБА_4 4000 грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок трудового каліцтва. Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_4 9000 грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ДП «Львіввугілля» 114,7 грн. судового збору в дохід держави.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржили відповідачі.

Відповідач Відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у в місті Червонограді Львівської області в скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові, оскільки вони вважають, що судом при ухваленні рішення не було враховано: що позивач до Відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Червонограді (далі Фонд) з заявою про нарахування та виплату моральної шкоди не звертався в період коли діяли норми закону, які покладали обов'язок відшкодування шкоди саме з Фонду; те, що норм, які передбачали б відшкодування шкоди, про яку йдеться у позові Фондом на даний час немає; позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, належними доказами, зокрема, висновком медичних органів, а суд крім цього не обґрунтував розміру стягнутої з них шкоди.

Відповідач ДП «Львіввугілля» у своїй скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові в частині вимог до ДП «Львіввугілля», оскільки вони вважають, що судом при ухваленні рішення не було враховано: що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, належними та допустимими доказами, зокрема, висновком медичних органів, крім цього не обґрунтовано і її розмір; позивач знав при прийомі на роботу про шкідливі та небезпечні умови праці, пільги, компенсації за роботу у таких умовах, а тому вини відповідача у заподіянні шкоди - немає; позивач, враховуючи норми ст. 233 КЗпП України, пропустив тримісячний строк звернення до суду з даним позовом, окрім цього вважають, що належним відповідачем у даному спорі повинно бути Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області враховуючи, що на час встановлення позивачу вперше втрати працездатності діяло законодавство, що зобов'язувало відшкодовувати дану шкоду саме вказаною особою .

В судове засідання ні позивач, ані представник відповідача ДП «Львіввугілля» не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, враховуючи, що вказані особи були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, жодних клопотань про відкладення розгляду справи не подали та зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ВВДФССНВВПЗ України у м. Червонограді Львівської області на підтримання своєї апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи осіб, що беруть участь у справі в їх сукупності в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду - немає.

Із оскаржуваного рішення та матеріалів справи вбачається, що позивач протягом 1983-2007 років працював на підприємствах по видобутку вугілля, що на даний час входять до складу ДП «Львіввугілля» та був звільнений 15.01.2007 року, згідно п.2 ст.40 КЗпП України (за станом здоров'я) (трудова книжка (а.с. 9-10).

Згідно акту №19 про нещасний випадок на виробництві від 17.08.1989 року, - 16.08.1989 року в другу зміну з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав струс головного мозку внаслідок удару по голові закріпленою рамою під час зачищення ним залишків вугілля (а.с. 11-12).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 16.01.2007 року, - професійне захворювання у позивача (хронічна радикулополиневропатія) виникла внаслідок важкої фізичної праці, перенесення вантажів масою 34 кг на відстань до 150 метрів у вимушеному положенні тіла з опором на руки чи лікті при несприятливих факторах мікроклімату (температура повітря +22,8 С; відносна вологість повітря 82%, швидкість руху повітря 1,1-6 м/сек) та невиконання норм і правил охорони праці, гігієнічних регламентів та нормативів (а.с. 13-14).

З інформації та довідок Профпатологічної МСЕК №94 від 7.05.2013 року, Серія ЛВА-1 № 336021 від 23.01.2007 року, Серія ЛВА-2 №022305 від 11.12.2007 року, Серія ЛВА - 2 №020027 від 23.01.2007 року, Серія ЛВА-2 №003260 від 16.03.2006 року (а.с. 15, 40-44), вбачається, що позивачу 1.04.2003 року актом №826 вперше було встановлено 25% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва до 14.03.2004 року, актом №142 від 12.03.2004 року вказаний відсоток втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва підтверджено до 1.04.2006 року, актом №294 від 16.03.2006 року 25% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва встановлено безтерміново; крім цього 23.01.2007 року актом №120 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із професійним захворюванням та 50% втрати професійної працездатності з них 30% професійне захворювання радикуліт - вперше та 20% трудове каліцтво, згодом 11.12.2007 року позивачу безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності та 65% втрати професійної працездатності, з них 30% професійне захворювання радикуліт, 20% трудове каліцтво та 15% професійне захворювання хронічний бронхіт вперше.

Про професійне захворювання трудове каліцтво позивача та стійку втрату професійної працездатності стверджують і інші медичні документи, що є у справі (а.с. 16-27).

Вказане свідчить про те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 25% професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва вперше виникло у позивача в 2003 (на даний час 20%), а 30% внаслідок професійного захворювання вперше у 2007 році (23.01.), на даний час 45% враховуючи, також, встановлене 11.12.2007 року вперше інше професійне захворювання - хронічний бронхіт, а не збільшення відсотку втрати працездатності, внаслідок перебігу попередньо встановленого професійного захворювання - радикуліту.

Як під час роботи, так і після звільнення позивач неодноразово через вказані професійні хронічні захворювання та трудове каліцтво звертався до медичних закладів та перебував на стаціонарному лікуванні, що стверджується згаданими медичними документами (а.с. 16-27).

Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом 5 ст.4 Основ законодавства України «По загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до змісту ст.ст.1, 21, 23, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, що стосується трудового каліцтва - квітень 2003 р., на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва. Тому, доводи скарги відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області про відсутність норм законодавства, які б передбачали відшкодування шкоди, про яку просить позивач, Фондом, - необґрунтовані.

Щодо доводів скарги про не звернення позивача з заявою до Фонду про нарахування та виплату моральної шкоди, то пунктом 3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», діючої на час встановлення позивачу вперше групи інвалідності та втрати професійної працездатності, на яку посилається відповідач, дійсно було передбачено, що потерпілий вправі звернутися до Фонду з заявою про відшкодування моральної шкоди з викладом характеру шкоди та поданням відповідного висновку медичних органів, але у випадку, якщо така не спричинила втрати професійної працездатності, а в даному випадку таку втрату працездатності спричинено. Крім того, зазначеною нормою права передбачено, що суму шкоди визначає суд. Таким чином, суд підставно прийняв даний позов до розгляду та з врахуванням матеріалів справи та наданих сторонами доказів доводи скарги відповідача в цій частині є теж необґрунтованими.

Аналогічно доводи апеляційної скарги відповідача ВВДФССНВВПЗ України у м.Червонограді Львівської області про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди належними доказами, зокрема, і медичним висновком колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує правильних висновків суду про те, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Крім цього, Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Про наявність небезпечних і шкідливих умов праці позивача на шахтах ДП «Львівугілля» стверджується матеріалами справи, зокрема, згаданими актами про нещасний випадок та розслідування хронічного професійного захворювання, Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці позивача №2837/06 від 29.11.2006 року (а.с. 25-27) та згаданими медичними документами.

Зміст статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України передбачають право відшкодування моральної шкоди працівникові власником або уповноваженими ним органом (роботодавцем). Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між цими умовами.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до пункту 27 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», зупинено дію абзацу четвертого статті 1 підпункту «є» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 і частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей і що зупинення вищевказаної норми Закону не дає підстав для його застосування до спірних правовідносин в частині спричинення шкоди внаслідок втрати професійної працездатності через професійні захворювання, встановлення чого вперше мало місце у 2007 році.

Крім цього, із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин в частині спричинення шкоди позивачу, внаслідок втрати професійної працездатності через професійні захворювання (встановлення чого вперше мало місце у 2007 році), в зв'язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання або трудового каліцтва в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.ст. 1167 ЦК України та ст..237-1 КЗпП України.

Відповідачем ДП «Львіввугілля» не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди внаслідок професійних захворювань, втрата працездатності внаслідок одного з яких була встановлена вперше у 2007 році.

Враховуючи наведене судом підставно ухвалено рішення про стягнення шкоди, що спричинена професійними захворюваннями у розмірі 9 тис. грн. на користь позивача саме з ДП «Львіввугілля» (роботодавця позивача), а доводи апеляційної скарги відповідача ДП про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди належними доказами, зокрема, і медичним висновком колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує правильних висновків суду про те, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Крім цього, необґрунтованими, на думку колегії суддів, є доводи скарги відповідача про те, що позивач при прийомі на роботу знав про шкідливі та небезпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у таких умовах, а тому вини у заподіянні шкоди відповідача немає. Так, згаданими вище нормами Конституції України, КЗпП України передбачено право особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на безпечні і здорові умови праці. Обов'язок забезпечити реалізацію вказаних прав покладний на державу та відповідно працедавця. Тому незабезпечення таких прав позивача відповідачем ДП «Львіввугілля», незалежно від того чи йому було відомо про можливі негативні наслідки його роботи, не свідчить про відсутність вини відповідача у незабезпеченні належних та безпечних умов праці і, як наслідок, спричинення шкоди позивачу.

Безпідставним є також посилання відповідача ДП на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення моральної шкоди у відповідності до ст.233 КЗпП України, виходячи з наступного.

Згідно з ст.233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК Української РСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України).

Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія ЦК України, відповідно до ст. 268 ч.1 п.3 якого - позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.

Крім цього, безпідставними є доводи скарги ДП «Львіввугілля» про неналежність їх як відповідача у даній справі, у якій за вказаними вимогами на їх думку повинне би бути Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області, оскільки як згадувалось вище у позивача наявні дві окремі підстави стягнення моральної шкоди внаслідок втрати професійної працездатності, а саме трудове каліцтво, встановлення втрати працездатності, внаслідок якого у згаданому процентному відношенні мала місце вперше у 2003 році та втрата працездатності внаслідок професійного захворювання, встановлення втрати внаслідок якого мало місце у 2007 році, коли діяли вказані норми закону, що покладали обов'язок відшкодувати таку саме роботодавцем.

Що ж до доводів обох скарг щодо не обґрунтування позивачем у заяві, а судом відповідно у рішенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, то колегія вважаючи такі необґрунтованими вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з кожного із відповідачів, суд навів у рішенні відповідні, мотиви, а саме, - тяжкість завданої моральної шкоди, глибину фізичних та душевних страждань внаслідок окремо трудового каліцтва та окремо професійних захворювань, стан здоров'я позивача, необхідність лікування, втрату життєвих зв'язків, істотність вимушених (у зв'язку із шкодою) змін у його житті, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя, обсяг втрати працездатності окремо через каліцтво та окремо через професійні захворювання, інші доводи та докази, надані позивачем на підтвердження перенесених ним страждань, а відтак, визначив розмір моральної шкоди, що підлягає частковому відшкодуванню окремо із кожного відповідача, враховуючи, також, засади розумності та справедливості.

Враховуючи наведене судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційних скарг - немає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а:

апеляційні скарги відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області, відповідача Державного підприємства «Львіввугілля» - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник