КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________________

Справа № 684/746/13-ц

Провадження № 22-ц/792/443/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючої - судді Карпусь С.А.

суддів : Федорової Н.О., Матковської Л.О.

при секретарі: Терлич А.В.

з участю: представників сторін, третьої особи ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особі - ОСОБА_1, орган опіки та піклування Старосинявської районної державної адміністрації, про виселення.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників розгляду, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк" (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_1, про виселення. В обґрунтування вимог зазначало, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № НМІВGA00008075 від 03.04.2008 року, рішенням Старосинявського районного суду від 15 лютого 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок загальною площею 82,1 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2. Посилаючись на те, що відповідачі на письмову вимогу Банку щодо добровільного звільнення житлового будинку не відреагували, тому з підстав,

_________________________________________________________________________Головуючий у першій інстанції - Галиш І.Б. Провадження № 22-ц/792/443/14

Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 41,42

передбачених ст. 40 ЗУ „Про іпотеку", просило виселити їх в примусовому порядку із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі Державної міграційної служби України.

Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, Банк вказав, що після звернення до суду з зазначеним позовом стало відомо, що в будинку АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки та на який згідно рішення суду звернено стягнення, зареєстровані та проживають ОСОБА_4 з двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_7, реєстрація місця проживання яких проведена без згоди іпотекодержателя, тобто з порушенням умов договору іпотеки. У зв'язку з чим просив виселити останніх із даного житлового будинку із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі Державної міграційної служби України.

Під час розгляду справи до участі у справі в якості відповідачів залучено ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у якості третьої особи - орган опіки та піклування Старосинявської районної державної адміністрації.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постановлено виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із житлового будинку АДРЕСА_1 Старосинявського району Хмельницької області. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, поданій представником ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка одночасно є законним представником неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та діє у своїх інтересах, вважають рішення суду незаконним, просять його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Банку в повному обсязі. Посилаються на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В порушення вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» Банком не надано жодних доказів на підтвердження отримання відповідачами вимог про добровільне виселення із житлового будинку, а відповідачу ОСОБА_4 така вимога взагалі не надсилалась. Повідомлення Хмельницької дирекції УДПЗ «Укрпошта» №7 від 03.12.2013 року не може бути належним та допустимим доказом отримання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог позивача про виселення. Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд не звернув уваги на те, що спірний житловий будинок не був придбаний за рахунок отриманого ОСОБА_1 банківського кредиту та в порушення вимог ч.2 ст. 109 ЖК України не зазначив у рішенні інше постійне жиле приміщення, в яке підлягають виселенню відповідачі.

Відповідачі та третя особа орган опіки та піклування, які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися. Від Старосинявської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 40 ЗУ від 05.06.2003 року № 898-IV „Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно ч.3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №НМІВGА00008075, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 29560 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,04% на місяць на суму залишку заборгованості, на строк з 3 квітня 2008 року по 31 березня 2023 року включно.

Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк», який пізніше змінив найменування на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 (майновим поручителем ОСОБА_2) укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав в іпотеку належний йому житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Старосинявського районного суду від 15.02.2013 року задоволено вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» і вирішено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №НМІВGА00008075 від 03.04.2008 року в розмірі 32794,56 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 262028,53 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 82,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок.

У зв'язку з ухваленням даного рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення з вимогою у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги про добровільне звільнення ними та усіма зареєстрованими та незареєстрованими мешканцями житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується повідомленням за вихідним № 30.1.0.0/2-780 від 26.07.2013 року, реєстром згрупованих поштових відправлень - рекомендованих листів з повідомленням № 2982 від 30.07.2013 року, фіскальним чеком від 30.07.2013 року.

Вказані письмові вимоги Банку були вручені відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01.08.2013 року, про що свідчить повідомлення Хмельницької дирекції УДППЗ «Укрпошта» № 07 від 03.12.2013 року, згідно з яким штрих-коди вручених 01.08.2013 року поштових відправлень відповідають тим, які зазначаються у реєстрі згрупованих поштових відправлень № 2982 від 30.07.2013 року щодо адресатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В наданий Банком строк відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в добровільному порядку житловий будинок не звільнили.

Давши належну оцінку дослідженим доказам в їх сукупності, правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про дотримання позивачем вимог ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України „Про іпотеку" щодо порядку надіслання вимоги про звільнення житлового будинку і отримання цієї вимоги відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і тому обґрунтовано задовольнив позов про виселення останніх з займаного ними житлового будинку.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не отримували письмової вимоги про добровільне звільнення житлового будинку, а належним доказом отримання цими відповідачами письмової вимоги, яка була надіслана Банком, є лише повідомлення про вручення поштового відправлення, не заслуговують уваги.

У відповідності зі ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Докази подаються сторонами і можуть бути витребувані судом за мотивованим клопотанням сторони.

За поданою заявою позивача судом було витребувано з Хмельницької дирекції УДППЗ „Укрпошта" інформацію про отримання поштових відправлень, адресованих відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 81-82, 84).

Згідно повідомлення Хмельницької дирекції УДППЗ „Укрпошта" від 03.12.2013 року вих. № 07 поштові відправлення за № № 4994505894740 та 4994505894758 вручені в ВПЗ Стара Синява 01.08.2013 року (ас. 112, 19).

Оскільки такі поштові відправлення вручаються адресату за наявності документу, що посвідчує особу, тому у суду не було підстав ставити під сумнів наведену відповідь як достовірний та достатній доказ.

Положення ч.3 ст. 109 ЖК України кореспондуються з вимогами ст. 40 ЗУ „Про іпотеку" щодо порядку виселення осіб з займаного жилого приміщення, а тому положення ч.2 ст. 109 ЖК України щодо надання іншого постійного житла громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, до спірних правовідносин не може бути застосоване.

Правильними є також висновки суду про відмову в задоволенні вимог Банку про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання в предметі іпотеки і в цій частині рішення суду не оскаржувалось.

Разом з тим, не можна погодитись з рішенням суду в частині виселення відповідачки ОСОБА_4 разом з двома неповнолітніми дітьми.

Задовольняючи вимоги про виселення ОСОБА_4 разом з неповнолітніми дітьми, суд першої інстанції виходив з того, що остання зареєстрована в житловому будинку в порушення умов договору іпотеки та вимог ст. 629 ЦК України і після того, як було відкрито провадження у даній справі, отримано ОСОБА_2 вимоги Банку про добровільне звільнення житлового будинку, набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому своїми діями вона порушила права позивача, які підлягають задоволенню шляхом виселення з житлового будинку.

Проте з такими висновками суду не можна погодитись.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" законодавець установлює певний порядок дій Банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Згідно довідки Старосинявської селищної ради Хмельницької області № 2348 від 30.10.2013 року ОСОБА_4 разом з двома неповнолітніми дітьми дочкою ОСОБА_6, сином ОСОБА_7 з 9 жовтня 2013 року зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1. З позовними вимогами про виселення цих осіб Банк звернувся до суду в листопаді 2013 року, однак в позовній заяві не навів відомостей про вручення відповідачці письмової вимоги про виселення з житлового будинку. Відсутні такі відомості в матеріалах справи.

Наведене свідчить про те, що ПАТ КБ „ПриватБанк" не надсилав ОСОБА_4 вимогу про звільнення вказаного житлового будинку разом з неповнолітніми дітьми, вона такої вимоги відповідно не отримувала, тобто Банком не дотриманий, встановлений ст. 40 ЗУ „Про іпотеку" та ч.3 ст. 109 ЖК України порядок виселення з жилого приміщення.

В силу ч.3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Таким чином, правових підстав для виселення ОСОБА_4 разом з двома неповнолітніми дітьми із вказаного житлового будинку немає.

Суд першої інстанції цих обставин справи та вимог закону не врахував, помилково вважав доведеними вимоги Банку про виселення відповідачки ОСОБА_4 разом з неповнолітніми дітьми, а тому відповідно до вимог п.п. 1, 2, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову Банку у задоволенні вимог в цій частині.

В іншій частині рішення суду є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2013 року в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із житлового будинку АДРЕСА_1 скасувати.

В частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ „ПриватБанк" про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча /підпис/ Судді /підписи/

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь